У світлі скандалу, який розгорівся навколо художника-єзуїта Марко Рупніка, католики запитують, що робити з його сакральним мистецтвом.
Одні закликають прибрати його — або навіть знищити — з поваги до його ймовірних жертв або як спосіб осуду самого отця Рупніка. Інші заперечують, що такий підхід узгоджується з сучасною «культурою скасування» і логічно поширюється на позбавлення храмів мистецтва загалом, бо врешті-решт кожен художник також є грішником. Ще інші стверджують, що мистецтво слід оцінювати за його власними стандартами: якщо мистецтво отця Рупніка має цінність, воно має залишитися, незважаючи на його особисті гріхи. Дехто вказує на те, що видалення його творів потребує величезних економічних та соціальних витрат: майстерня отця Рупніка створила проєкти для понад 200 сакральних будівель по всьому світу, включно з Лурдом, Фатімою та Ватиканом.
Важко знайти католика, який не бачив би створений ним логотип для Року Милосердя, образ для Всесвітньої зустрічі сімей або репродукції його творів на обкладинках. Його роботи буквально всюди.
Можливо, ми зможемо краще зрозуміти, про що йдеться, порівнявши кар’єру отця Рупніка з кар’єрою художника, якого можна вважати його аналогом XVII століття: Джанлоренцо Берніні. Берніні, як і отець Рупник, не просто користувався заступництвом Пап і кардиналів; обидва художники були квазіофіційними «іміджмейкерами» Церкви свого часу.
Мистецтво Берніні уособлює понтифікат Папи Урбана VIII так само, як мистецтво отця Рупніка уособлює понтифікат Папи святого Йоана Павла ІІ. Обидва Папи виявляли особливий інтерес до мистецтва, замовляючи роботи для втілення та поширення їхніх ідей. Мистецтво Берніні стало іконою Контрреформації, а мистецтво отця Рупніка мабуть краще, ніж будь-яке інше, годиться на роль ікони пособорної доби.
Подібно до отця Рупніка, Берніні також був фігурантом скандалу після того, як намагався вбити свого брата за зв’язок зі своєю коханкою та спотворив її обличчя лезом бритви. Після втручання Урбана VIII він одружився з римською красунею, незаконний роман скінчився і Берніні став зразковим католиком. Нікому не спадало на думку прибрати створений ним бронзовий балдахін святого Петра над папським вівтарем, і Берніні й надалі залишався найпопулярнішим митцем свого часу.
Звичайно, можна бути великим сакральним художником і великим грішником; великі грішники нерідко добре розуміють потворність гріха та красу Бога. Можна згадати формулювання поета Шарля Пеґі: «Грішник перебуває у самому серці християнства… ніхто не розуміє християнство так добре, як грішник. Ніхто, крім святого». Церква завжди визнавала шедеври таких сумнозвісних грішників, як Фра Філіппо Ліппі, Рафаель і Караваджо, а також шедеври таких святих, як Фра Анджеліко.
Але порівняння ймовірних гріхів отця Рупніка з гріхами Берніні, Караваджо та інших митців на цьому закінчується. Те, у чому звинувачують отця Рупніка, — не прості злочини через пристрасть, і навіть не звичайне порушення однієї чи кількох заповідей, а щось набагато зловісніше. Згідно з цими звинуваченнями та свідченнями однієї з його жертв, колишньої монахині, якими вона поділилася з The Pillar, Рупнік є священником-відступником, який протягом своєї тривалої кар’єри у центрі офіційних структур Церкви використовував свій авторитет священника, богослова та сакрального митця, щоб перетворитися на пророка фальшивого Євангелія, в якому гріх є чеснотою, а чеснота — гріхом. Згідно з цими твердженнями, отець Рупнік не просто постійно схиляв інших грішити разом із ним; він переконав жертв, нібито справжній гріх полягає у тому, щоб не грішити разом із ним, і таким чином змушував їх брати участь у його плотській псевдомістиці, де сексуальні фантазії поєднувалися з викривленими істинами віри.
Якщо ці твердження правдиві, чи можна вважати, що мистецтво отця Рупніка певним чином не проповідує це фальшиве Євангеліє? Зрештою, мистецтво — це форма риторики, і митці виражають себе насамперед через своє мистецтво. Як нагадує нам Йоан Павло ІІ у своєму «Листі до митців», — написаному, коли отець Рупнік завершував роботу над приватною каплицею Папи «Redemptoris Mater», — «формуючи шедевр, митець не лише створює свою роботу, але й певним чином розкриває свою власну особистість за її допомогою». Тим більше це стосується такого художника, як отець Рупнік, який мав значну творчу свободу.
Отець Рупнік не був середньовічним майстром, який ретельно виконував інструкції кафедрального капітула, і не був прискіпливим послідовником кодифікованої іконографічної традиції. Як зауважив тодішній папський церемоніймейстер П’єро Маріні під час освячення каплиці «Redemptoris Mater», мистецтво отця Рупніка, хоч і вкорінене у східній іконографії, має «вирішальний відтінок сучасності, який додає оригінальності та сили».
Попередній огляд робіт отця Рупніка викликає певні сумніви. Повторюваний мотив спільного ока можна розглядати як усунення різниці між особами в Божестві або різниці між Творцем і Його творінням. Для його робіт характерні також дуже виразні й абсолютно темні зіниці. Це виглядає як відхід від іконографічної традиції — і різкий розрив із західною традицією — в очах, намальованих отцем Рупніком, відсутній будь-який відблиск світла. Це породжує очевидні можливі символічні значення, які, навіть якщо вони ненавмисні, мають тенденцію спантеличувати та тривожити глядача. Християнство — релігія втілення Світла світу, в якому Його учні «бачили славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Йн 1, 14). Але очі Христа і святих отця Рупніка позбавлені всякого світла, ніби вони зображують не Світло світу, а Темряву світу, бо в них ми бачимо лише темряву. Згадайте слова нашого Господа: «А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява — якою ж великою буде!» (Мт 6, 23)
Звісно, самих цих занепокоєнь недостатньо, щоб засудити роботи отця Рупніка. Визначити, що саме виражає творчість отця Рупніка, це завдання для іконографів, богословів та істориків мистецтва. Але якщо звинувачення на його адресу правдиві, було би дивно, якби його мистецькі твори не проповідували фальшиве Євангеліє. У таких випадках порядок дій зрозумілий: «Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема!» (Гал 1, 8). Отже, якщо отцю Рупніку слід заборонити проповідувати та навчати, його твори мистецтва також мають бути видалені з усіх 200 священних місць, які вони зараз прикрашають. Бо поки їх не приберуть, вони продовжуватимуть свою мовчазну проповідь.
І Тридентський, і Другий Ватиканський собори закликали видаляти з храмів твори мистецтва, які можуть збити душі зі шляху. Другий Ватиканський собор тут висловився дуже чітко:
«Нехай єпископи ретельно видаляють з дому Божого та з інших святих місць ті твори митців, які огидні вірі, моралі та християнській побожності, і які ображають правдиве релігійне почуття або спотвореними формами, або браком мистецької цінності, посередністю і претенціозністю» (Sacrosanctum Concilium 124).
Видалення мистецтва отця Рупніка цілком може бути прикладом вірності настановам нашого Господа: «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло вкинуто в пекло» (Мт 5, 29).
Переклад CREDO за: Ендрю та Ґвінет Томпсон-Бріґґс, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
