Найкраща несподіванка — та, що добре підготовлена, каже відомий афоризм. Щось таке можна було сказати у неділю 22 січня 2023 р. в храмі Божого Милосердя у Житомирі. Ця парафія, де душпастирюють отці-паллотини, святкувала день св. Вікентія Паллотті.
Звісно, парафіяльному святкуванню аж ніяк не могло завадити те, що день засновника Товариства католицького апостольства цьогоріч припав на неділю і був «витіснений» з літургійного календаря. Якраз навпаки: у парафії можна було організувати велике свято. Воно розпочалося тривалою адорацією Пресвятих Дарів (яку вели самі парафіяни, молячись за живих і померлих, близьких і далеких, за себе та всю Україну). Опівдні урочистою процесією розпочалася Сума — головна Свята Меса дня. Її очолив о. Андрій Бачинський з Коростишева, голова єпископського суду Київсько-Житомирської дієцезії, спеціально запрошений на свято як давній добрий друг паллотинської парафії (сам салезіянин, як і єпископ Віталій Кривицький, пастир дієцезії).
Паллотинів і cалезіянців, як згадав у проповіді о. Віктор Матушевський SAC, об’єднує подібна історія і схоже служіння: те, що в Римі робив св. Вікентій Палотті, робив у себе в Турині св. Йоан Боско, з невеликим розривом у часі. Головне завдання Церкви на землі — служити людям, шукати душі, навертати їх, «притягувати» до Божого Царства і його краси.
А щоб відсвяткувати разом із парафіянами цю красу Царства, отець-настоятель Ярослав Ольшевський SAC запросив найвідоміший музичний колектив Житомирщини: академічну народну хорову капелу «Орея» під керуванням заслуженого діяча культури України Олександра Вацека.
Оголошення про парафіяльне свято було розміщене в соцмережах парафії Божого Милосердя; а також повідомлення про свій виступ у католиків на Мальованці розмістила капела «Орея». І якщо після Святої Меси люди трошки розійшлися, то потім, як відзначив із подивом Олександр Олександрович, «людей стало втричі більше, ніж на початку, і нам довелося додавати звуку». Справді, чималенький новий храм паллотинів був заповнений включно з балконом (на якому ще немає органу, а парафіяльний хор співає біля вівтаря). Навіть діти, і навіть малі діти, які під час богослужіння комизилися, вовтузилися, гралися й ходили по храму, на час виступу хорового колективу зачаровано принишкли. Розповідати словами про те, як співає хор, — справа безнадійна. «Орею» треба чути. І бажано саме так, як це влаштували отці-паллотини на своє свято: безпосередньо, не з далекої сцени, без мікрофонів, у первозданній силі хорового співу, могутнього, як морська хвиля. Можна тільки зазначити, що програма складалася переважно з різдвяних та церковних співів, в аранжуваннях Володимира Якимця («Піккардійська терція») і самого керівника капели, Олександра Вацека; також пролунав уривок із «Молитви Майдану» — великого хорового твору, який написав Валентин Сильвестров, сучасний видатний український композитор. Не обійшлося і без «Червоної калини»! Але вона в «Ореї» була як ціла композиція, а не просто пісня, грізна, з барабанним гудінням. Аплодували капелі стоячи, кричали «Дякуємо!», влаштували овацію.
Дякували на святі і запрошеному хору, і о. Андрію («приїжджайте частіше, ми за вами скучили»), і сестрам-паллотинкам, які працюють у храмі, і, звісно, самим отцям. Загалом святкові подяки — з квітами і подарунками — це нормальна, звична частина таких святкувань. Ось тільки цього року слова подяк більше зачіпають за серце. Представниця спільноти «Джерело життя» та голова парафіяльної ради дякували за живу парафію: яка не припинила діяльності своїх спільнот навіть попри виїзд частини вірних; яка показала, що Церква насправді піклується про людину — «і про душу, і про тіло», якщо брати до уваги десятки тонн гуманітарної допомоги, які пройшли через парафію, перевезення і прихисток для біженців, рятування місцевих людей в укритті при обстрілах, збір речей на потреби госпіталю, і ще з десяток пунктів у списку подяк. І все це — не занедбуючи головного: молитва, катехеза, таїнства.
А після того, як урочиста частина завершилася, — всі охочі зійшли униз, де в колишній каплиці діє рекреаційна зала. Там парафіяльні спільноти організували фуршет і каву. Був між людьми і п. Олександр Вацек.
— По-перше, мені дуже подобається сам храм, — прокоментував він для CRЕDO цей виступ «Ореї». — Таку можливість ми загалом маємо тільки за кордоном. Тому, коли вириваємося за кордон, то (звісно, один стимул це гроші, але це ще не все) для мене дуже важливою є саме гарна храмова акустика. Я, як керівник, хочу почути, як звучить те, що ми робимо. У храмах дуже правильна акустика: усі звуки йдуть «до неба». Плюс — люди тут фантастичні! Священник нас дуже гарно зустрів, із душею. У нас тут є багато знайомих, усі так тепло реагували на виступ.
І парафіяни тепло реагували, і хористи теж: обіймів при фуршетному столі було стільки, ніби всі всіх знають, а уславлена капела, лауреат і переможець, — це близькі друзі католиків Мальованки. Бас і соліст хору, Юрій Свідерський, зізнався, що з настоятелем він особисто знайомий уже тридцять років.
— Так! — усміхнувся у відповідь о. Ярослав. — Ми їх знаємо, вони нас теж. Наша органістка, Анастасія Лисенко, співала в «Ореї». Інші парафіяни знайомі з хористами. Рік тому ми їх запросили на ходу Трьох царів, але приятелювання почалося давніше, деякі парафіяни з хористами «Ореї» знайомі вже дуже давно.
Церква і мистецтво — це прекрасна пара. Або, можна сказати, мистецтво — це прекрасне втілення Божої присутності. А ще у паллотинів можна повчитися «мистецтва апостольства». Наприклад, дивлячись, як отець-настоятель захоплено грає з дітьми парафії в настільний футбол!
Фото: Парафія Божого Милосердя м. Житомир
фінансово.
Щиро дякуємо!
