«Інтерв’ю в дорозі» стають традиційними для єпископа Віталія Кривицького, ординарій Київсько-Житомирський приблизно як Папа Франциск у літаку використовує час для спілкування з журналістами.
Ось і цими днями владика повертався з чергової поїздки світом. А що привід був достатньо цікавий, ми попросили його розповісти про поїздку для CREDO.
— При нагоді мого візиту до дієцезії Білоксі, який відбувся 14 січня, відбулась урочиста Свята Меса в містечку Бей-Сент-Луїс. Там були місцевий єпископ-ординарій Луїс Кінеман, архієпископ дієцезії Мобіл, митрополит Томан Роді та інші священники. Відбулася Служба Божа за мир в Україні. А заодно це була подячна Свята Меса — з моєї сторони — за підтримку від дієцезії Білоксі щодо нас: молитовну і матеріальну.
І того дня сенат штату Міссісіпі проголосив документ про підтримку штату Міссісіпі для нашої дієцезії та України загалом. Сенатор штату Міссісіпі, який вручив мені документ, підтвердив, що цей штат постійно молиться за мир в Україні і готовий робити це надалі. Було відзначено багаторічну співпрацю штату з Україною, зокрема з Хмельницькою областю (як регіони-партнери), та готовність співпрацювати з нами. В цій резолюції міститься пряме засудження російської агресії та виражена підтримка Україні в такі буремні, складні часи.
Урочистість була організована у Білоксі (столиця дієцезії належить до штату Міссісіпі) саме з нагоди мого візиту.
— Дієцезія Білоксі обіцяла допомогу для Київсько-Житомирської дієцезії, через Вас особисто, чи для України загалом?
— Вони не «обіцяли». Вони вже допомагають. Зі згаданим єпископом, Луїсом Кінеманом, ми познайомилися на курсах для новопризначених єпископів, п’ять років тому (такі обов’язково проводять у Ватикані після нових єпископських номінацій). На початку відкритого вторгнення росії в Україну він мене розшукав сам. Ми спілкувалися, я знаю, що він багато молиться за Україну. Єпископ Кінеман сказав: «Спробуємо вам допомогти» — і, звісно, сам за це взявся.
— Про яку саме допомогу можна говорити у цьому випадку?
— Вони робили благодійні збірки, пересилали нам, а ми ці кошти використовували зокрема для всіх тих потреб, які виникли одразу ж після вторгнення. Американці організували допомогу в перші місяці, ба навіть у перші ж тижні війни, і це були кошти для тих щоденних потреб, яких було багато. Особливо активно цю допомогу ми використовували під час активної фази війни на території нашої дієцезії. Це не була якась «планова» допомога, але, скажімо завдяки (зокрема цим) коштам ми змогли відкрити благодійну їдальню в Житомирі. Ці гроші дуже згодилися нам на старті, при запуску проєкту.
— А надалі, виходячи з цієї резолюції про підтримку, — чи ви плануєте втілення якихось конкретних проєктів, чи це й надалі буде співпрацею доброї волі?
— Ні, про проєкти наразі не йшлося. Ще не ті обставини. Ще просто потрібна постійна допомога на всі ті справи, які веде дієцезія.
Єпископ Кривицький і Посол України у США Оксана Маркарова. Фото з ФБ Vitalii Kryvytskyi
— Екселенціє, поки Ви були у Штатах, Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій побувала у Папи, вперше в історії офіційним складом. Як Ви, голова Комісії «Церква-держава», оцінюєте цю подію?
— Виїзд ВРЦіРО до Папи планувався вже довгі роки. Різні причини ставали на заваді цьому візиту. Але саме тепер, Божим Провидінням, ця поїздка вдалася. Я був в іншому місці в цей час, так, але я радий, що мав нагоду бути залученим і підготовку цього офіційного візиту. І я дуже радий, що Папа сам відгукнувся на дату, яку ми запропонували, — зокрема, коли ми шукали дату для цього виїзду, то згадали про Тиждень молитов про єдність християн та можливість взяти участь у спільній молитві 25 січня, коли Папа закінчує цей Тиждень. Це було прийнято зі сторони Ватикану, узгоджена кількість осіб у делегації (бо ВРЦіРО налічує більше представників віруючих в Україні, всі не могли поїхати), і вони були присутні у базиліці св. Павла-за-мурами.
Ця зустріч виявилася дуже «на часі»: звісно, зрозуміло, яка вона важлива саме в контексті російсько-української війни. За нагоди цього візиту для делегації ВРЦіРО було організовано різні зустрічі на різних щаблях ватиканської курії; зокрема, я дуже тішуся можливістю делегації ВРЦіРО відвідати ватиканську лікарню Дитятка Ісуса, яка за час війни прийняла вже близько 1600 дітей з України. Цей візит теж довго готували, щоби Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій подякувала медикам лікарні Дитятка Ісуса за величезну солідарність і допомогу Україні.
— При нашій минулій розмові Ви відвідували українських переселенців за кордоном, а заодно своїх співбратів-салезіанців. Яка програма Вашої траси зараз, на зворотному шляху з Америки?
— Я в Польщі, їду до Гданська, де маю два дні служіння. Цілий недільний день присвячений Дону Боско (якого згадуємо 31 січня в літургії). Цими днями я мав Службу в салезіянській школі у Кракові, де майже 700 учнів; Звідти до Гданська, а вже потім в Україну.
— Що на Вас чекає в Україні? Які плани у «мандрівного єпископа»?
— Одразу два Дні богопосвячених осіб. Як і минулого року, «навколо» дня 2 лютого, будуть святкування 1‑го числа в Києві, а 3‑го в Житомирі. Також я сподіваюся, що 1 лютого до нас має прийти Світло надії із каплиці Ченстоховської Божої Матері. 28 лютого його привезли до Львова, і ми його сподіваємося урочисто прийняти (і роздавати) у київському катедральному соборі св. Олександра.
— А як справи у стосунках Церкви і держави, бо новини про київський храм св. Миколая продовжують бути неприємними?
— Планується зустріч із паном Єленським, стосовно храму і подальших дій. Вона має відбутися на самому початку лютого, можливо, навіть зразу 1 числа. Будемо намагатися щось вирішити.
— Сил, наснаги та успіхів, владико!
фінансово.
Щиро дякуємо!
