Президентка педіатричної лікарні «Дитятка Ісуса» Маріелла Енок розповідає про зусилля цієї ватиканської структури, спрямовані на лікування багатьох дітей та підтримку їхніх сімей, які опинилися в скрутному становищі внаслідок війни в Україні. Ірена з Києва розповідає про лікування її 13-річного сина в цій лікарні.
Від початку війни понад 1100 хворих дітей з України дістали змогу лікуватись у ватиканській педіатричній лікарні «Bambino Gesù». Тут вони перебувають у супроводі своїх рідних; отже, загальна кількість українців, яких ця лікарня взяла під свою опіку в останні чотири місяці, сягає приблизно 7 тисяч осіб. Про це в інтерв’ю для Vatican News розповіла Президентка лікарні Маріелла Енок.
Перша реакція — прийняти хворих дітей
«Коли до мене надійшли перші звістки про війну, і насамперед про онкохворих дітей, яких не могли більше лікувати, бо вони перебували в бомбосховищах, — зазначила п. Маріелла, — моєю першою реакцією було зв’язатися з Міністерством закордонних справ Італії, Цивільною обороною та Міжнародним червоним хрестом, щоб повідомити про нашу готовність прийняти дітей: особливо тих, що мали найсерйозніші захворювання, бо наша лікарня — висококваліфікована, і мені здавалося правильним приймати тих, що перебувають навіть у найскладніших ситуаціях».
Очільниця закладу розповіла, що спершу не було напливу, бо пацієнти добиралися непростими шляхами, часто завдяки допомозі приватних осіб. Потім запрацювала система Цивільної оборони: медики лікарні «Дитятка Ісуса» здійснили кілька рейсів у Польщу військовими літаками, звідки привезли маленьких пацієнтів. Інша група лікарів вирушила до кордонів Польщі з Україною, щоб визначити, чи там теж є діти, які потребують висококваліфікованого лікування.
«І ми прийняли понад 1100 дітей, — підкреслила Президентка лікарні. — Звісно, не всі були госпіталізовані. В середньому 40-50 із них перебувають у стаціонарі, а інші поміщені в сімейні будинки разом із тими, хто їх супроводжував, і вони приходять на денний стаціонар чи амбулаторні огляди». Маріелла Енок зазначила також, що адміністрація регіону Лаціо, до якого належить Рим, надала готель, де українські діти, що перебувають тут на лікуванні, можуть мешкати зі своїми опікунами.
Багато дітей, поранених у війнах
Вже не вперше педіатрична лікарня «Дитятка Ісуса» опікується дітьми, що стали жертвами збройних конфліктів чи воєн у різних частинах світу.
«Я бачила багато дітей, поранених у війнах. Війна — це завжди війна, — зазначила п. Маріела. — Навіть важко передати, що я відчувала, коли в Сирії побачила дітей, які мали на тілі 70-80% опіків і їх навіть не було можливим транспортувати. Нам вдалося перевезти лише кількох із них. Це був сильний удар, дуже велика трагедія. Мені спадають на думку також діти в Африці, багато з яких отримали вогнепальні поранення. Тому — на жаль, війна, певною мірою, зрівнює всіх: і переможців, і переможених. Війна в Україні є близькою до нас. Ми бачили зблизька цих гарних українських дітей: хтось без руки, у когось у голова повна осколків від касетних бомб… Насправді, ця війна нищівна; але вона нищівна в усіх куточках світу. Коли я побачив перший вибух у Маріуполі, то подумала: “Що було би, якби це сталося тут? Як би ми жили?”»
Свідчення мами: ми ніби перебуваємо в рідних людей
У педіатричній лікарні «Bambino Gesù» ми зустріли Ірену з Києва, син якої — 13-річний Григорій — перебуває тут на лікуванні. Вони прибули в Італію 21 березня. З Києва їм допомогла виїхати одна з протестантських спільнот, бо, як розповіла жінка, в квартирі неможливо було залишитися: тривали обстріли, вони сиділи в підвалах, постійно лунали сирени. «Це було неможливо витримати, — наголошує Ірена. — Тим більше що дитина хвора. Він чув постріли і запитував мене: “Мамо, що це таке на вулиці, феєрверки?” — “Так синку, спи, це феєрверки ”, — відповідала я, розуміючи, що потрібно щось робити». Спочатку вони переїхали до Рівного, а потім, за допомогою Фонду «Усмішка Тімоши» — в Польщу. Звідти їх скерували в Італію, до лікарні «Bambino Gesù».
«Нас прийняли з першого дня так, ніби ми перебуваємо в рідних людей, — розчулено розповідає Ірена. — Лікарі дуже уважні, професійні. Їх дуже багато і всі приділяли увагу. Ввесь персонал ставився з любов’ю, увагою та розумінням до Григорія і до мене. Півтора місяці ми проходили обстеження в цій лікарні на суперсучасній апаратурі. В Григорія дуже великі проблеми з диханням. В Києві сказали, що він може задихнутися будь-якої ночі, й тому ми роками не спимо вночі, щоб відстежити момент, коли він не може дихати, і я завжди викликала швидку допомогу. Але в Києві лікарі сказали, що вони не можуть допомогти, і щоб я більше не привозила Григорія до лікарні, навіть до районної. Це було ще перед війною, і я не знала, куди маю подітися з сином, хто допоможе. Але Бог почув нас, добрі люди почули нас. Слава Богу, ми тут, і зараз Григорій отримує лікування, хіміотерапію в капсулах: це фантастична мрія. І ці ліки допомагають, є позитивні зрушення: браво Італії, браво лікарям. І наша любов — Bambino Gesù!»
Відвідини особливого гостя
19 березня 2022 р. до маленьких українських пацієнтів, яких на той час у лікарні «Дитятка Ісуса» було 19, навідався Папа Франциск. Маріелла Енок сама повідомила Святішого Отця про те, що прибули діти з України, і запропонувала йому прийти. «Ще вранці він надіслав мені електронного листа, написавши, що не знає, чи зможе; а потім зателефонував о 16:00 і сказав, що приїде. Це трохи в його стилі, — згадує вона, усміхаючись. — Але він приїхав, бо насправді відчув прагнення виразити близькість до українського народу через їхніх дітей».
Докторка розповіла, що Папа відвідав приблизно десятьох дітей, деякі з них були у важкому стані. «Цей візит був сповнений співчуття та обіймів, — зазначила вона. — Не було багато слів. Папа навіть не хотів, щоб йому багато розповідали про те, що сталося з дитиною, бо розумів, що люди, які приїжджали в таких умовах, не мали бажання розповідати. Діти були задоволені цією зустріччю. Був один хлопчик, якому подарували іграшковий стетоскоп, і він хотів усіх слухати, і Святішого Отця він також хотів послухати. Але деякі діти були ще дуже перелякані. У нас була маленька дівчинка, яка цілими днями нерухомо дивилася в стелю, тож він просто міг підійти і погладити її руку. Ми раділи, що Папа все-таки прийшов, щоб відвідати найуразливіших, цікавлячись не так деталями їхніх історії, як їхніми переживаннями. Він підбадьорив їх, знаючи, що їх приймають якнайкраще. Він поділився зі мною болем, який відчував, бачивши це все, але намагався не показувати його перед дітьми і виглядав спокійним».
фінансово.
Щиро дякуємо!
