«Любов є любов» — цю фразу можна часто почути від тих, хто хоче виправдати неадекватні прояви любові.
Для навколишнього світу це може здатися чимось надзвичайно розумним, навіть благородним, на кшталт старої фрази «Живи і дай жити»; але слід бути обережними з оманливою витонченістю цих слів, бо любов не є любов’ю, коли за нею стоїть неправильний вчинок.
Є поширена ідея, що любов — це щось певною мірою суб’єктивне; що коли любов дійсна у свідомості людини, вона не може бути неправильною. «Любов є любов» — це хитра форма пропаганди, яка прикрашає отруйну пігулку: гріх. А що таке гріх, як не непокора відомому закону?
Як католики, ми навчені відрізняти добро від зла. Ми визнаємо це в Акті покаяння на початку Меси, де ми сповідаємося перед всемогутнім Богом і нашими братами та сестрами, що ми безмірно згрішили думкою, словом та вчинком. Але навіть невіруючі розуміють, що означає коритися чи не коритися закону, і саме з огляду на це знання ця конкретна пігулка має ароматизовану оболонку, яка дозволяє пройти крізь вибагливі смакові рецептори. Чи може бути кращий спосіб обійти закон, ніж оголосити його суб’єктивним відповідно до почуттів? Або перейменувати, щоби звучало прийнятніше?
Любов — це Бог, який за своєю сутністю є єдиним і досконалим її визначенням, і який виявив свою любов до людства на хресті. Любов, якщо вона має правильну поставу, шукає добра. А добро, як і любов, є Богом, бо тільки Бог є добрим. Святий Тома Аквінський писав про любов у розділі «Суми теології» під назвою «Пристрасті». Коли ми сьогодні думаємо про слово «пристрасть», ми схильні думати про якесь гіпер-щось, наприклад, про певну неконтрольовану емоцію, але коли Ангельський доктор писав про пристрасті, він писав про рух або дію, як про ефекти, викликані причиною. Мимовільний рух — жінка, яка червоніє при згадці імені свого нареченого. Її фізична реакція викликана об’єктом її кохання; її нареченим. У чоловіка можуть пітніти руки, коли він заходить у ліфт. Цей фізичний ефект викликаний об’єктом його страху; висотою. Почервоніння та потовиділення саме собою не є чимось добрим чи поганим, однак добровільна схильність діяти певним чином на підставі пристрасті (наприклад, любові чи страху) може вважатися добром чи злом.
У розумних істот любов підпорядкована інтелекту та волі як рух до об’єкта любові, а відповідний об’єкт є добром. Для вищезгаданого нареченого така добровільна дія на підставі любові, як секс до шлюбу, буде злом, оскільки цей рух любові суперечить розуму та є невідповідним актом волі. Якщо розум дає знання, то воля, так би мовити, дає пристрасті «ноги». Таким чином, пристрасть підлягає суду, оскільки, добра вона чи зла, вона є добровільною дією людини.
Рух, вольова дія любові, має бути цілковито добрим, інакше він є злим. Один недолік, один непомірний компонент руйнує добро. Тома Аквінський каже: «[Пристрасті] підпорядковані велінню розуму та волі, отже в них є і моральне добро, і зло. Таким чином, пристрасті, оскільки вони добровільні, можуть бути морально добрими або злими».
Аквінський заохочує нас тримати свої пристрасті під контролем за допомогою активного нагляду. Цей нагляд здійснюється двома здібностями (або силами) душі: інтелектом і волею. Інтелект — це розум або пізнання, а воля — бажання володіти благом. Якщо ці двоє правильно взаємодіють (інтелект знає, що правильно, і воля діє відповідно), схильність до потурання пристрасті припиняється. Чи завжди це працює? Ні. Іноді воля ігнорує інтелект — наприклад, коли ми робимо імпульсивну покупку. Перш ніж розум встигне сказати: «Ми не можемо собі цього дозволити», воля вже витягла кредитну картку. Щоб досягти успіху у цих силах душі, потрібна практика. Інтелект, воля та пристрасть у гармонії заради добра творять добро, і в цьому полягає і недолік, і відповідальність буття водночас розумною і чуттєвою істотою: ми часто знаємо, що добре, але не робимо цього, бо те, що погано, «відчувається» нами як правильне.
Бог не хотів, щоб ми шаленіли від своїх пристрастей — тільки щоби використовували їх правильно, відповідно до нашої здатності мислити та свободи нашої волі. Аквінський каже нам: «…добро полягає в дії, а не у потенційних можливостях, і визначальною дією є використання чогось, що ми маємо; звідси випливає, що абсолютне благо людини полягає у добрій дії або доброму використанні чогось».
Любов — це не просто любов. Любов — це Бог, і для людини, дитини Божої, любов є доброю лише тоді, коли вона діє належним чином у світлі правильного розуму та доброї волі.
Переклад CREDO за: Анна Стокс, Catholic365
фінансово.
Щиро дякуємо!
