Інтерв’ю

«Мафія сперми» в Нідерландах: це не «просто бізнес», свобода повинна мати межі

30 Березня 2023, 11:08 2503

Про донорство сперми та його суспільні наслідки — розмова з Камілем Балуком, автором книжки «Всі діти Луїса».

Ми нещодавно писали, що нідерландський донор сперми, який став батьком пів тисячі дітей, постане перед судом. Про «спермомафію» розмовляють Александра Ґалка і Каміль Батлук.

Кілька років тому в медіа була опублікована сенсаційна стаття про те, що в одній із нідерландських клінік дуже легковажно ставилися до документації стосовно найголовнішого для людини питання — походження, генетики. Йшлося про те, що один чоловік завдяки донорству сперми став батьком 200 дітей (на 2017 рік) в усій країні. А крім цього, він має синдром Аспергера (порушення з аутичного спектру захворювань), а за походженням він наполовину суринамець. Це стало шоком для багатьох матерів. Власник клініки в Барендрехті, доктор Ян Карбаат, обіцяв, що донор буде білошкірим, а передусім — схожим на чоловіка чи партнера конкретної жінки.

— Як це — мати двісті братів і сестер?

— Кожний з моїх героїв, нині — дорослих людей, сприймає це по‑своєму. Спільним було тільки потрясіння, що це взагалі сталося. У нас ніхто й подумати не може, що можна мати сотні братів і сестер. Але таке стало можливим. Медикам довіряють, у багатьох місцях ніхто не перевіряє, чи вимог дотримуються.

Серед цих дітей було чимало таких, хто почувався дуже ображеним. Однак мені здається, що то була образа, викликана якраз браком батька, а не самим фактом свого життя з донорства сперми. Перші герої, з якими я розмовляв, виростали виховувані самотніми матерями. Те, що законний батько їх покинув або мати вирішила виховувати їх сама, було складовою. На мою думку, неможливо просто сказати, що винне донорство сперми: радше — вся ситуація, переплетення обставин. Матері часто не кажуть дітям, що татусь то не їхній татусь. Вони вирішують, що так буде краще. Дехто після аналізів ДНК відкривали, що сестри чи брат, із якими вони зростали, мають іншого батька.

Є ті, кому до цієї нової ситуації байдуже і вони сприймають її як пригоду — зокрема, телевізійну, бо нових сестер і братів шукають через телепрограми. Але є й такі, для кого біологія дуже важлива. І якщо вони з’ясовують, що брати й сестри, з якими вони зростали разом, не рідні, то глибоко це переживають.

— Виявилося, що одне з цих «дітей Луїса» — католик…

— Від Генриха я розпочав, оскільки він був героєм одного з голландських телерепортажів. Показував документи, в яких не сходилися дані: хоч би те, що його біологічний батько повинен мати жінку і двох дітей і любити спорт, а насправді це була самотня людина, яка не любить рухливість.

Генрих — один із двох героїв моєї книжки, які глибоко вірують. Його мати була самотньою жінкою, яка вирішила мати дітей від донора. Генрих звинувачує і свою матір, і самі Нідерданди за те, що це стало можливим.

У 1980-х у Нідерландах найважливішим було право жінки вирішувати, чи вона хоче мати дітей і скільки хоче їх мати. Не всі клініки це дозволяли, але та, що належить доктору Карбаату, спеціалізувалися на самотніх матерях.

Нині Генрих — віруючий, католик, одружений і має трьох дітей. Він каже прямо, що він проти донорства сперми, бо це проти волі Бога.

 

 

— Ти кажеш, що ця книжка для кожного: і для католика, і для ліберала…

— Я старався не висловлюватися по якусь одну сторону світогляду. Вважаю, що і для ліберала, і для консерватора, і для невіруючого, і для християнина там буде над чим замислитися, і можна буде побачити другу сторону.

Я знаю читачів, які, прочитавши, дійшли висновку: «А може, все ж таки є якісь межі для цієї свободи?» Для мене цей граничний момент власної свободи є тоді, коли порушується свобода іншої особи. В цьому випадку — дитини, яка не мала впливу на те, як прийти на світ. Вочевидь я певен, що самотня мати спроможна виховати дитину так само щасливо, як і подружжя.

На жаль, у цій історії я натрапив на кілька протилежних випадків — переважно, коли безплідні чоловіки покидати сім’ю після народження дитини. Як на мене, це не аргумент проти донорства. Це аргумент за відповідальність. Пам’ятаймо про неї. Батьки повинні бути готовими, що дитина в майбутньому матиме претензії до способу, яким вона з’явилася у світі. Донор сперми має бути готовим до того, що разом із розвитком генетичних досліджень його можуть розшукати десятки його біологічних дітей!

— Звідки відомо, що тих дітей було аж 200?

— Так вирахував Луїс, їхній біологічний батько. Він протягом 20 років кілька разів на тиждень приходив до трьох банків сперми. Мав добру ефективність — скрупульозно підраховував відсоток запліднень, викиднів; а коли по роках одна з клінік відкрила йому, скільки дітей народилося з його сперми, то виявилося, що він ідеально вирахував кількість. По роках його біологічні діти почали розшукувати одні одних; це найчисельніша така група в Нідерландах. Хоча дві сотні дітей це вирахувана кількість, то за 5 років — від моменту, коли ті діти почали зголошуватися в базу ДНК, — вже знайшлося 40 осіб.

Водночас у Нідерландах 80% народжених із донорства взагалі не знають, що з’явилися на світ у такий спосіб.

Хоча це звучить трохи незвично, для Луїса місія виплодження стількох дітей була великою пристрастю, мрією, яку він здійснив. Через свій синдром Аспергера він не розуміє певних емоційних зв’язків, не усвідомлює до кінця, чому люди вважають двозначним те, що він зробив. Мене це теж зацікавило: чому ця дивна ідея мати 200 дітей?

— Скількох із них тобі вдалося зустріти особисто?

— Кільканадцять. Коли я почав займатися цією історією, вже було 12 віднайдених. Не всі бажали про це розмовляти. А за два роки, поки я документував всю справу, долучилося наступних 20. Цікавий досвід, бо коли з’являлися ці наступні особи, я знав їхніх нововідкритих «родичів» краще, ніж вони самі.

Репортер інколи є таким посередником. Половинки (так називаються мої герої як групи) до донора ставляться радше негативно. Я сидів із Луїсом і протягом п’яти годин слухав його історію життя — про те, яка він самотня людина. Людина, якою керувала ця єдина місія в житті: мати багато дітей. У його голові насправді була така думка, що він хотів би з ними встановити стосунки у майбутньому. Для нього це була реалізація біологічної місії — але також і боротьба з самотністю: єдина боротьба, яку він зумів придумати.

— Скільки йому років?

— Уже за 60.

— То вже, певно, пора зі стосунки налагоджувати, якщо вони для нього важливі.

— Він намагається! Зустрів кільканадцятеро з них. Для тих людей ці зустрічі радше закінчилися розчаруванням. Через своє порушення, Луїс не надто зацікавлений іншою людиною, йому на спадає на думку, про що би можна спонтанно запитати. Він багато говорить про себе. Дивується, що вони не хочуть знати історію його сім’ї=, яку він задокументував аж до ХІХ століття, до Суринаму, коли його суринамські предки ще були рабами голландців. Майже ніхто з його дітей не вислухав розповіді про його дитинство, про його сім’ю і про те, які у нього були проблеми з батьками. Про те, як він замислювався, що станеться, коли він помре й ніхто не прийде на його похорон.

Коли я це послухав, почитав — раптом виявилося, що це не сенсація про Луїса, з якого нідерландські та бельгійські медіа зробили «суперсамця», який за будь-що прагнув мати дві сотні дітей, бо хотів стати наймогутнішим із людей. Ми радше маємо історію про дуже самотню людину, яка б хотіла, щоби хтось її згадував.

— Однак частина дітей доклала чималих зусиль, щоб його відшукати…

— Надзвичайна цілеспрямованість. Уже дітьми деякі з них пішли на різні телеканали. Маайке і Маттійс кільканадцять років тому вибрали християнську програму «Mirakel», тобто «Чудо», де перед трансляцією та після трансляції відбувалася молитва. Працюючи над книжкою, я контактував із колишнім ведучим, донині залученим у релігійне життя. Неймовірним було те, що 10‑річні діти приходять на християнську телепрограму й без жодних табу розмовляють про донорство сперми.

— А, власне, якою є позиція Церкви в Нідерландах стосовно цього?

— Нідерланди значною мірою атеїстична країна, частково протестантська, частково католицька. Безпосередньо після війни — тобто досить недавно — Нідерланди були країною консервативною, поділеною на суспільні рівні, де хтось, хто належить до соціалістів, не розмовляв із католиками чи протестантами. Знайомі контактували тільки в межах одного рівня, мали кожен свою пресу, жили поруч, але не разом. Ось у таких умовах відбувся Синод і церковні дебати про те, чи донорство сперми є подружньою зрадою. А подружня зрада, в певних винятках, могла у 1950‑ті роки бути покараною навіть ув’язненням.

Це швидко переробили. Від в’язничної кари за зраду, якою могло бути донорство сперми, — до повної легалізації.

То була велика революція звичаїв, сексуальна революція. Від 1960-1970‑х діяли всілякі рухи за звільнення, феміністичні, які постулювали легалізацію абортів. У Нідерландах виникали численні абортні осередки — то вони проклали шлях; після них поставало багато банків сперми. У 1980‑ті вже був 21 такий банк.

 

Доктор Ян Карбаат, який шахраював зі спермою в своїй клініці. Виявився біологічним батьком щонайменше 49 дітей, народжених завдяки зверненню в його клініку

 

— Нині їх у Нідерландах залишилося кілька. Чому?

— Правда жорстока: це просто перестало оплачуватися. Банки сперми були справжнім бізнесом. Я з шоком відкрив, що чимало директорів і власників банків сперми нині взагалі не займаються плідністю, а деякі навіть медициною не займаються. Один став художником, інший перебрався в село і має там медкабінет, ще інший у своєму життєписі пропускає цей етап. Просто кон’юнктура змінилася, і вони змінили галузь діяльності.

А кон’юнктура змінилася, бо в Нідерландах поетапно ліквідували анонімність донорів. Спочатку від 1900‑х можна було вибирати, чи це анонімний донор, чи явний. Також вибір мали ті, хто хотів дитину від донорської сперми. 2004 року набрав чинності інший закон, який заборонив анонімне донорство сперми. Після цього кількість охочих впала — багато чоловіків виявилися неготовими познайомитися в майбутньому зі своїми дітьми. Банки сперми закривалися, бо було замало «генетичного матеріалу», яким вони б могли торгувати. Також ішлося про суворіші принципи зберігання документів — 80, а не 10 років; ретельне дослідження сперми, багатоетапний скрінінг, співбесіди з психологами, які перевіряли, чи декларації донорів відповідають дійсності.

— Чи, на твою думку, якби Луїс виявився молодим красивим чоловіком арійської краси, то цієї афери би не було?

— Ніхто б не довідався. Першим сигналом був темніший колір шкіри цих дітей, і це почало викликати підозри. В наших суспільствах, де менше розходження у кольорі шкіри, це би точно не було помічене. Але я би радив читачам замислитися — що би вони робили, якби виявилося, що мають 200 братів і сестер.

Моя мрія — щоб цю книжку прочитали медики, законодавці, батьки, які хочуть на це зважитися, і самі донори. Це книжка не про in vitro, жоден із тих випадків цього не стосується. Нам потрібні мудрі дебати, світоглядно різні, а поки що все чорно-біле, одні других обзивають або «темнотою» і «вірунами», або «ліваками, які зреклися Бога».

— …або бажають «гратися в Бога»?

— А це якраз дуже адекватне визначення, якщо ми говоримо хоч би про описуваного мною лікаря Яна Карбаата. По його смерті з’ясувалося, що сам він є біологічним батьком кількох десятків дітей, зачатих у його клініці! Попри те, що сам я агностик чи атеїст, ця книжка зачепила мої раніше мовчазні консервативні струни. Я усвідомив, що десь таки є межі вільного вибору. Раніше я вважав, що таких меж немає, що «свобода понад усе». Сьогодні я вже так не думаю.

*

Каміль Балук (нар. 1988) вивчав соціологію, нідерландську філологію і журналістику у Вроцлавському університеті та Польській школі репортажу.

Переклад CREDO за: Александра Ґалка, Aleteia

 

*

В Україні донорство сперми анонімне, не має обмежень щодо кількості дітей від одного донора. Законодавство забороняє донорам шукати дітей, народжених від їхнього донорства. «Проблема Нідерландів» іще цілком може виявитися нашим майбутнім.

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books