Сьогодні — Велика Середа, яку подекуди у світі називають також «шпигунською». Саме цього дня Юда Іскаріот зрадив Ісуса Христа, ставши шпигуном Синедріону. Він стежив за Ісусом та Його учнями, щоб видати їх, і зрадив Христа поцілунком.
Усі синоптичні Євангелія містять розповідь про це, оскільки це важливий етап Страстей Господніх. Кожна з них викладає деталі, варті окремого розгляду.
Матей розповідає, що Юда зрадив Ісуса за 30 срібняків, тоді як Лука змальовує диявольську картину змови проти Нього: «Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха. І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу. Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати. Зраділи ті й згодилися дати йому гроші. І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу» (Лк 22, 1-6).
Чому він це зробив?
Розповідь Луки ставить питання, яке бентежило християн від часів самих Страстей: чому Юда зрадив Ісуса? Зрештою, він був одним із Дванадцятьох апостолів, про що пишуть євангелісти. «Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього», — стверджується також у Діяннях.
І все ж саме стосовно цього учня Євангеліє вказує на певні попереджувальні знаки. Наприклад, саме він виступав проти помазання Ісуса у Витанії, запитуючи: «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» (Йн 12,5). Євангеліст додає: «Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: зі скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано» (Йн 12,6).
Мотивація Юди, яка призвела до зради Ісуса, залишається таємницею, над якою розмірковувало багато вчених, святих та богословів. Можливо, він прагнув поставити Ісуса перед представниками влади, щоби повернути подальші події так, аби Його визнали Месією. Можливо, він хотів, щоб Ісус опинився у такій ситуації, де був би змушений сам заявити про себе як про Месію. І, звісно, євангелісти Лука та Йоан припускають, що Юдою заволодів сатана, який невідворотно затягнув його у пітьму.
Одним із важливих аспектів особистості Юди є той факт, що він називає Ісуса лише «раббі» (Мт 26,25), тобто вчителем. Здається, він ніколи не розвивав у собі віри у Христа як у Спасителя. Він подорожував з Ісусом, слухав Його вчення і бачив чудеса. І все ж його віра була мізерною. Юда зрадив Ісуса задовго до того, як пішов до Синедріону.
Зрадник і каяник
Розповідь про зраду Юди тісно пов’язана з його реакцією на усвідомлення масштабності свого злочину. Він намагався повернути гроші первосвященникам та старійшинам, вигукуючи: «Згрішив я, видавши кров невинну!» (Мт 27, 3-4). До цього Матей описує тривожне зауваження Ісуса: «Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» (Мт 26,24).
Відчайдушно жадаючи пробачення, зламаний тягарем своєї провини Юда повісився, навіть під кінець не зрозумівши, що він може покаятися і з вірою звернутися до Божого милосердя,
Священники розуміли ціну крові, купленої за гроші. Євангеліст розповідає: «Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: “Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крові”. Порадившись, вони купили за них гончарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крові» (Мт 27, 6-8).
Розповідь про Страсті Господні вказує на чіткий контраст між Юдою та Петром, який тричі зрікся Христа, але покаявся і тому отримав прощення від Господа.
2006 року під час загальної аудієнції папа Бенедикт XVI, розмірковуючи про Юду, нагадував усім про силу Божого милосердя. «Для нас це — заклик завжди пам’ятати про те, про що говорить святий Бенедикт наприкінці п’ятого розділу свого Уставу: “Ніколи не впадайте у відчай, пам’ятаючи про Боже милосердя. Насправді Бог “більший від наших сердець”, як каже святий Йоан. Згадаймо про дві речі. Перша: Ісус поважає нашу свободу. Друга: Ісус чекає, коли ми відкриємося для покаяння і навернення; Він щедрий на милосердя і прощення”. Крім того, думаючи про негативну роль, яку зіграв Юда, ми повинні розглядати її відповідно до тих найвищих шляхів, якими Бог веде події. Його зрада призвела до смерті Ісуса, який перетворив цю величезну муку на простір спасительної любові, віддавши себе Отцю. У своєму таємничому плані Спасіння Бог приймає невиправданий жест Юди як привід для цілковитої пожертви свого Сина задля відкуплення світу».
Важкі питання
Євангеліє від Матея описує, як Юда реагує на згадку про його неминучу зраду. Його відповідь — класична для тих, чий злочин або гріх викривається: «Чи то часом не я, Господи?»
Євангельська оповідь ставить перед усіма нами важкі питання. Ми бачимо себе далекими від Юди Іскаріота, але, якщо говорити чесно, чи не схожі ми на нього більше, ніж нам би хотілося визнати? Хіба не зраджуємо ми Господа у безліч маленьких способів? Чи достатньо сильна наша віра? Чи бачимо ми Його як Христа, Сина Божого, чи ж нав’язуємо Йому своє власне бачення, намагаючись перетворити Його на бажаний образ? Чи не випробовуємо ми Його замість того, щоб довіряти?
І, зрештою, чи не шпигуємо ми самі на користь темряви?
Переклад CREDO за: Matthew Bunson, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
