Догмат про транссубстанціацію, тобто переісточення хліба (гостії) у Тіло Христове під час консекрації на Святій Месі — «по‑людському» тяжкий для розуміння і виходить задалеко за межі нашого пізнання.
Донині цього догмату не визнають протестанти, більше того — також і деякі Церкви, що зберігають формальну єдність (унію) з Римо-Католицькою Церквою, не застосовують саме таке формулювання. Зрештою, критичні голоси подеколи з’являються навіть у самій Церкві.
Складний догмат
Хоча сам догмат налічує вже дуже багато століть, бо походить із часів Латеранського Собору (тобто з ХІІІ століття), то в почергові століття він зазнавав певної еволюції разом зі зростанням знань про довколишній світ. Однак у своїй основоположній формі він залишається незмінним від Тридентського Собору, тобто з XVI століття. Папа Павло VI після ІІ Ватиканського Собору підтвердив, що, «незалежно від нашого усвідомлення, хліб і вино після консекрації насправді перестають існувати», а гостія у своїй суті стає Тілом Божим, — і так ми віримо донині. Однак в усіх роздумах і дебатах, а також і критичних голосах і серед тих, хто відкидає католицьку догматику, сумніви, загалом беручи, стосуються не способу, яким відбувається це перемінення, а того, що означає, що перемінення зазнає сутність хліба і вина. Визначення, чим є сутність будь-якої речі, в певному сенсі є питанням віри.
Перша проблема з’являється вже при спробі визначити, що таке сутність хліба і що таке сутність людини, — не кажучи вже про сутність Бога. У словниковому сенсі, ми називаємо сутністю те, що в цій речі чи особі основне. Основоположне. В європейській культурі в принципі — і загалом неусвідомлено — ми при цьому спираємося на аристотелівське розуміння «основоположності», тобто вкладаємо в це поняття внутрішню причину сутності. Однак не весь світ мислить подібним чином! Визначення основних понять в інших мисленнєвих системах, зокрема у великих філософіях Сходу, можуть істотно відрізнятися від нашого розуміння, або й навіть узагалі бути відсутніми.
Відносно найпростішим у цій ситуації буде послатися на природничі науки, які, загалом беручи, не відрізняються по світу, незалежно від географії. В такому розумінні сутністю людини є наявність людського геному та людських тканин, на підставі цього геному утворених. Однак навіть якби вдалося довести, що в консекрованому Євхаристійному Хлібі замість фрагментів геному пшениці знайдено фрагменти геному людини (на щастя, цього не пробували зробити), то надалі це не був бюи доказ транссубстанціації у філософсько-теологічному розумінні. Бо тоді би в ній бракувало Божої сутності. Численні євхаристійні чуда, переміна хліба в тканину людського серцевого м’яза, або вина у кров, таким чином, для віри важливі, — але вони не мають формального значення для підтвердження чи спростування догмату.
Істота розумна
Було би, зрештою, дивним, якби сучасний світ погодився прийняти такі докази, якщо сам пробує не визнавати, наприклад, біологічну стать за формально зобов’язувальну. Однак найбільші проблеми з визначенням сутності людського буття безсумнівно породить не що інше як подальший розвиток штучного інтелекту. Коли він дійде до стадії, в якій на підставі тільки розмови або іншої форми комунікації ми ніяк не зможемо визначити, розмовляємо з людиною чи з машиною, — вельми правдоподібно, що світ постане перед потребою однозначного формулювання суті людини у формальному розумінні. Бо з таким визначенням пов’язаний юридичний статус особи, або інакше названої істоти. Цікаво буде при цьому подивитися, до яких розумових кульбітів будуть змушені вдаватися, наприклад, прихильники абортів. Хоча для християн (не згадуючи про теоретичне задоволення від такого факту) це не є і не буде проблемою. Тому що у християнській думці людська природа визначена чітко і ясно.
Природний закон
Що цікаво: пов’язане з християнським визначенням людини та баченням світу поняття природного закону наявне також в інших культурах. У китайській думці, в основі своїй пов’язаній з конфуціанством (хоча її також формували буддизм, таоїзм та поганські релігії), попри неіснування поняття безсмертної душі, первородного гріха і взагалі суттєвого вирізнення людини з цілості космосу, все ж таки є заповіді етичного характеру, вельми подібні до наших. Схожа ситуація і в індійській культурі. Розуміння сутності людини та її прав, таким чином, виглядає достатньо універсальним на теоретичному рівні. Цю проблему помітила сучасна наука, зокрема у світлі своїх останніх відкриттів — не тільки в царині штучного інтелекту, але також генетики.
Суть у генах
У європейській культурі, з огляду на її християнські корені, визначення сутності людини загалом згідне з християнським або тим чи іншим чином із нього виводиться. Бо і марксистське пов’язання сутності людини з корисною працею, яку вона виконує, певним чином — хоч і збоченим — виводиться з християнства. Принаймні, якщо ми врахуємо припущення, що протестантська етика праці якимось чином була натхненням для Маркса. Однак у генетиці дослідження над сутністю людського геному провадиться в іншому розумінні та з іншою метою. Ідеться про визначення генів, які є ключовими для виживання та правильного функціонування людських клітин. Це може мати значення для лікування у майбутньому різних захворювань, зокрема генетичних та онкологічних.
Експерименти над природою
Аналогічним чином тривають спроби знайти «суть життя», тобто мінімальний набір генів, який дозволяє найпростішому можливому організмові жити і розмножуватися. За припущеннями, така найменша можлива бактерія повинна мати близько 400-500 генів. Такі організми по лабораторіях уже створено, просто не «з нуля», а базуючись на генах бактерій, які уже існують у природі. Вочевидь, можна замислюватися, чи така «гра у Бога» не є небезпечною. Безсумнівно, вона може такою бути – принаймні, якщо здобуте завдяки ній знання буде застосоване з поганою, неетичною метою.
Проте, як християни, ми радше маємо залишатися спокійними. Якщо наш Бог такий, яким ми Його визнаємо, то Він безсумнівно сконструював цей світ так, що другого, штучного, на його взірець створити не вдасться. Всілякі дослідження і винаходи, проваджені всупереч етиці й моральним принципам, раніше чи пізніше обернуться проти людей, що такою працею займаються. На жаль, історія вже не раз показувала, що саме так зрештою і відбувається, — просто не відбувається без неповинних жертв. Тому християнська етика для науки залишається незмірно важливою, незалежно від поглядів учених.
Об’єкт поклоніння
Науковий прогрес ніколи не приведе до здобуття остаточного знання, чи відбувається — і як саме відбувається — фактичне переісточення під час Євхаристії. Бо не питання не наукового характеру, в розумінні природничих наук. Ми також за самим визначенням неспроможні знати, що становить сутність Бога. Отож ми не можемо дослідити, чи ця сутність у певних обставинах з’являється під видом пшеничного хліба. Як вірним своєї Церкви, нам залишається в цьому питанні тільки віра та уповання на багатовікову мудрість цієї інституції та її духовних отців.
фінансово.
Щиро дякуємо!
