Подружжя католиків — зв’язок чоловіка й жінки — має бути сакраментальним зв’язком. Діти мають народжуватися тільки в такому подружжі.
Стільки говориться і пишеться про необхідність виправлення і покращення сучасної дійсності. Пошукаймо рецепту в Ісуса. А Він каже: «Якщо не змінитеся і не станете як діти — не увійдете до Божого Царства» (Мт 18,3). Й саме тут починається проблема. Про дитину можна томи писати; я б хотів поділитися досвідом, набутим під час контактів із людьми за 65 років священства.
Про що ідеться?
Про яку дитину нам ідеться, якою вона має бути? Чи залежна в усьому від старших, а водночас самолюбна, нерозумна, нездатна передбачити наслідки своїх учинків дитина, яка є головним болем для дорослих, та ще й інколи обдарована проблемною для них пам’яттю? А може, невинна, довірлива дитина, яка шукає любові й дарує її всім, до кого має довіру? І в ім’я цієї любові схильна до жертв і самовідданості, цікава до всього, що дає світ дорослих? А може, ще інакша?..
Де нема Христа, там буде сатана
Але щоб говорити про дітей, потрібно також говорити про батьків, а відповідно — про сім’ю. Бо за те, якою дитина буде, значною міро. відповідають батьки. Зачинають дитину (зазвичай!) із любові. Й тут я звертаюся до віруючих, — бо розсудливі чесні невіруючі люди безсумнівно мають свої методи й мотиви, щоб виховати свою дитину добре. Наголошую: дитина віруючих батьків має право народитися в сакраментальному подружжі, яке перебуває в стані освячувальної благодаті. Її життя починається отриманням повноти любові — від Бога і від людей.
Духовним прагненням батьків має бути зачаття дитини у стані благодаті. Бог тоді стається велике діло: покликується до життя нове створіння. Бог уділяє свою міць людям, які одне одного люблять і які цю любов переказують потомству. Великої кривди завдають дитині вже на самому початку, коли акт зачаття відбувається без стану благодаті. Якщо нема Христа — є сатана. Порожнечі не буває.
Довіру ламати заборонено
Вочевидь, це можливо виправити, бо пізніші дії можуть згладити наслідки першого нерозважливого кроку. Таїнство хрещення розбереться з сатаною і в дитині, і в батьках, якщо вони свідомо — як мінімум, при хрещенні дитини — зречуться. Однак зло необхідно назвати на ім’я, і потім послідовно його позбутися.
Вірні шлюбній присязі батьки стараються завжди бути у стані освячувальної благодаті. Це дає їм сили перебувати разом у творенні повністю безпечного середовища. Це робить для них можливим повноту самореалізації, а також осягнення почуття безпеки і довіри як плоду справжньої любові, Божої та людської. Клімат любові — ось той простір, у якому дитина пізнає дійсність. Ніхто не є ніяким, кожен є якимось, — каже 5‑річна Аня, яка слухає і чує, вчиться любові, прагне її та переказує її оточенню.
Якщо батьківська любов почерпнута від Бога, який каже: «Ох ці бідні грішники, якби вони лиш знали, як Я їх люблю» (Ісус до св. Фаустини), — то це буде любов безумовна, без огляду на поведінку дитини. Так, погані вчинки дитини мають бути помічені й відповідно покарані. Однак ніколи не можна казати дитині, зокрема малій: «Я тебе більше не люблю, ти не наша дитина, це вже не твій дім». Малій дитині, яка в атмосфері домашнього тепла почувається в безпеці, відмовити в любові це як вимкнути опалення в теплиці. Зникає почуття безпеки, в душі з’являються рани і фобії, які швидко проявляться. Виростає покоління «жахливої молоді».
Життєві приклади про виховання
Так, любов повинна бути вимогливою. «Ви повинні вимагати від себе», — казав св. Йоан Павло ІІ до молоді. Де цього навчитися? — від мудрого виховання вдома. Дитина змалечку повинна вчитися співвідповідальності за дім. Вона має пишатися тим, що бере участь у хатніх працях, і що те, що в цій хаті гарно і добре, є також і її заслугою. Щоб не було так, як розповідала двірничка з однієї школи.
Лежить папірчик на підлозі.
«Підніми», — звертаюся до учня.
«А ви тут для чого»? — відказує.
А як папірчик лежить удома на підлозі, то що?
«То мама прибирає».
Треба дітей привчати до дисципліни. Добро — завжди помітити і якось похвалити, зло — відповідним чином покарати: без знущання з тіла чи психіки дитини.
Розказує одна мама, жінка з вищою освітою і, як видно, з педагогічними здібностями.
Я повертаюся з роботи, а кількарічна донечка стоїть у кутку. «Що сталося?» — запитую.
«Аня погано поводилася. Аня поставила себе в куток».
«Ну то, може, досить?» — запитую за якусь хвилину.
«Ні, мушу ще трохи постояти».
Складно тут коментувати…
Виховання це не примус
Ну і про релігійне виховання. В помешканні обов’язково мають бути знаки віри: хрест, образи тощо. Сім’я повинна брати живу участь у житті Церкви, насамперед домашньої, потім місцевої. Варто нагадати, що обов’язок участі в недільній Месі стосується дитини тільки після Першого Причастя. Раніше дитину треба поступово вводити в атмосферу sacrum, спочатку дуже коротко, пояснюючи, що тут не палац ігор, а місце, де не бігають, на галасують і навіть не розмовляють голосно. Тут є мовчазний Господь Ісус, який нас дуже любить. Потрібно також пам’ятати, що дорослі мають право на участь у Євхаристії в зосередженості, а галаслива поведінка дітей це ускладнює, інколи аж до неможливості.
Загалом, так, на Месах з участю малих дітей наперед припускається певний «сакральний безлад», але це інша справа. Якщо ж дитину вгамувати не вдається — часто це буває просто тому, що вона погано вихована і поводиться повсюди галасливо й незносно; тоді з нею до храму краще не йти. Мене дрож проймає, коли я бачу трирічне дитя на літургії Великої Суботи чи іншому подібному молебні. Таким способом часто виховують атеїстів, які в майбутньому уникатимуть храму й Церкви, а деякі — як це нині нерідко трапляється — стають її запеклими ворогами.
Виклики суспільства
Дитина для суспільства є даром і завданням. Обов’язок суспільства — створити їй умови для розвитку і підготувати до відповідального виконання завдань, які на неї чекають у тій соціальній групі, до якої вона належить. Звідси береться відповідальність хресних батьків та спільноти віруючих, у чиїй вірі дитина охрещена. Надзвичайно важливою є роль школи та інших виховних чинників. Потрібно ретельно стерегти те, що є доброго у вказівках Речника з прав дитини — водночас пам’ятаючи, що свої права мають також батьки і вихователі.
У жодному разі не можна дозволити сексуалізацію дітей, що по деяких країнах ЄС запроваджують уже з дитячих садочків. У нас іще (ще ні?) не сприймає публічна думка, називає це педофілією і карає судом. Не пишу про проблему торгівлі дітьми, яка вимагала би ширшого представлення.
По пунктах
Усім хворим і здоровим доручаю справи, тут порушені і з цими пов’язані. Доручаю молитвам усіх дітей, зокрема тих, що в будь-який спосіб уражені браком любові.
Хотів би в кількох пунктах викласти свою позицію стосовно порушених тут справ.
Подружжя католиків — зв’язок чоловіка й жінки — має бути сакраментальним зв’язком. Діти мають народжуватися тільки в такому подружжі.
НІ — гомосексуальним зв’язкам та всиновлення дітей ними.
НІ — розлученням, які є катастрофою для емоційного життя дитини.
НІ — статевим контактам поза шлюбом.
НІ — абортам та евтаназії, а також in vitro, бо життя є святим від зачаття до природної смерті.
НІ — сексуальному вихованню дітей, зокрема від дитячого садка.
НІ — насильству, навіть словесному, щодо дітей.
Я не матиму претензій, якщо хтось у вищезгаданих питаннях триматиметься іншої думки. За таких людей я молюся, щоб вони знайшли правду, бо правда нас визволить.
Переклад CREDO за: о. Леон Кнабіт OSB, Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
