Вже у червні на екранах з’явиться новий фільм «Падре Піо» з Шаєю ЛаБафом у головній ролі. Ця роль стала знаковою для самого актора, адже під час зйомок він пережив особисте навернення і приєднався до Католицької Церкви.
Напередодні прем’єри журналістка ChurchPOP Жаклін Беркпіл поспілкувалася з творцями фільму — Шаєю ЛаБафом, режисером стрічки Абелем Феррарою та братом Алексом Родріґезом OFMCap, який зіграв друга Падре Піо.
— Чому замість того, щоб зосередитися виключно на постаті Падре Піо, ви пов’язали сюжет фільму з політичними потрясіннями у тогочасній Італії?
Абель Феррара: мій підхід полягав у документальному відтворенні того місця і часу. Тоді в Італії відбулися перші вільні вибори, які спровокували жахливу різанину [у Сан-Джованні-Ротондо], що теоретично могла бути початком Другої світової війни. Ці тринадцятеро людей [жертв різанини] стали першими жертвами зі ста мільйонів загиблих.
Падре Піо прибув туди саме у той час — він отримав стигмати не у сам момент різанини, але доволі близько до неї, щоб казати, що це сталося в одному місці і у один час. Це не паралельна історія — історично кажучи, він був ключовим членом тієї спільноти.
Брат Алекс Родріґез: щоб коротко розповісти про тогочасних братів. Капуцини вели суворіший чернечий спосіб життя, і більшу частину свого часу проводили у монастирі. Вони виходили, робили щось, але це було не так, як зараз.
Коли Падре Піо повернувся до Сан-Джованні-Ротондо після тривалої хвороби, він був відповідальний за середню школу при монастирі, за дітей, які готові були вступити до ордену після закінчення навчання. Тож він не так багато контактував із людьми. Точніше, контакти він мав, але не такі, як ви побачите згодом у його житті.
Отже, він приїздить до Сан-Джованні-Ротондо під час Першої світової війни, потім після неї, а потім — під час соціальних заворушень. Фільм показує, — здебільшого, достовірно, — як він повільно пізнає цих людей, слухаючи їхні сповіді та розповіді про заворушення, служачи для них Месу тощо. Фільм також вказує, що на всі ці проблеми — війну, соціальні потрясіння та проблеми у Сан-Джованні-Ротондо — впливає сатана. Тож Піо переживає досвід цих трьох світів: людського боку речей, диявола, а потім Бога. Це ніби вступ до того, чому він отримав стигмати, а також до інших його служінь.
— Шає, всі знають, що ти пройшов через повну духовну трансформацію. Що було з твоєю вірою під час зйомок?
Шая ЛаБаф: на момент зйомок я вже перебував з Алексом та іншими братами у [монастирі капуцинів] Сан-Лоренцо, мабуть, чотири місяці. Потім ми перебралися до бенедиктинського монастиря — ще більш молитовного і закритого. Перебуваючи у такій ситуації, отримуючи «повний доступ» до католицизму, дуже важко не зануритися у те, що відбувається довкола. Я відчув величезний спокій. Знаєте, зазвичай зйомки фільму — це дуже нервова річ. У мене справді цього не було. Я був надивовижу спокійний і мені було легко відгукнутися на запрошення зробити добру справу.
Це була неймовірна легкість. Навіть складні речі здавалися простими — вони просто приходили, вони були такі доступні… Ми не робили багато дублів. Абель — той режисер, який дозволяє тобі плавати, джазувати і шукати, він дозволяє тобі поринути у щось особливе. Це була одна з найкращих робочих ситуацій, у які я будь-коли потрапляв.
Усі інші люди навколо — богопосвячені. Вони належать до ордену. Тому так легко «загубитися» серед них і зануритися у рятівну природу їхнього способу життя. Кожен обід був спільним із ними. Ми молилися перед кожною трапезою. Я спав по сусідству з Алексом. Ми гомоніли перед сном, разом молилися і лягали спати. Ми їздили разом у авто.
Мій вільний час не був заповнений балачками зі знімальною групою. Зазвичай, коли ви працюєте над фільмом, то між дублями ви базікаєте про те, що ви збираєтеся купити своїй родині на Різдво і чи дивилися ви гру вчора ввечері. Тут було інакше. Ми були майже замкнені на знімальному майданчику. Нас привозили, ми знімали, а потім поверталися до монастирського способу життя. Бенедектинці живуть ще замкнутіше, ніж францисканці.
Там ми були справді захищені, і саме тому то була блискуча робота. Ми жили в монастирі. Ми знімали у монастирі і довкола нього. Коли ми були поза його стінами, ми фактично перебували у місцях, де Падре Піо жив, навчався і сповідував свою віру. Було справді легко повністю розчинитися у цьому, і так я відшукав свій шлях.
— На мою думку, саме тоді, коли ти знаходиш Бога, ти відчуваєш, що краще пізнаєш самого себе. Ти це відчуваєш? Чи можеш ти сказати, що тепер знаєш себе краще?
Шая ЛаБаф: так, я не мав жодного уявлення, ким я був раніше. Я просто жив для більших досягнень, цілей, тваринних інстинктів і пошуку задоволень; я був егоїстичним, егоцентричним, нечесним і абсолютно байдужим до інших людей. У моєму житті не було милосердя. Я був просто толерантною людиною. Ці речі не є християнськими. Толерантність — суто єврейська річ [Шая ЛаБаф ріс у родині єврейки та християнина-каджуна]. Повноцінне прийняття — це християнська річ. Коли ти справді це маєш, тоді життя — це радість. Це задоволення. Навіть важкі речі відчуваються як подарунок. Це як лайфхак: коли ти дізнаєшся, як молитися Розарій, коли відчуваєш, як Бог обіймає тебе, страждань більше немає. Точніше кажучи, навіть страждання відчуваються як дар. І це не про якийсь мазохізм — це про цілеспрямованість.
— На якому етапі своєї духовної подорожі ти перебуваєш зараз?
Шая ЛаБаф: я перебуваю на етапі християнського втаємничення дорослих. Через сім місяців планується моє Миропомазання, і я сподіваюся, що єпископ Роберт Баррон прийде, щоб вділити мені це Таїнство. Але побачимо. Зараз я раз на тиждень спілкуюся зі священником, і ми обговорюємо все це.
— В інтерв’ю з єпископом Бароном ти сказав, що Падре Піо врятував тобі життя. Мова була про фільм, про святого, чи про те й інше?
Шая ЛаБаф: і те, й інше. Гадаю, що сам Падре Піо знайшов мене через фільм. Я був цілковитим нарцисом, що жив своїм життям заради егоїстичних цілей. Моєю єдиною метою в житті було не мати сім’ї. Я хотів бути великим актором, а Бог використав Абеля та Піо як засіб дістатися до мене.
Хтось колись процитував мені слова, здається, Караваджо, який сказав: щоб намалювати Христа, ви повинні любити Христа всім своїм серцем. Тож я вирішив, що єдиний спосіб зіграти Падре Піо — це цілковито полюбити Христа. По суті, моя підготовка полягала у звабленні тим, щоб насолоджуватися часом, проведеним із Христом, насолоджуватися Розарієм, знаходити полегшення в молитві та вирушити у повномасштабну любовну пригоду з моїм Отцем. У моєму житті ніколи такого не було.
— Чому, на вашу думку, цей фільм варто подивитися, і що від нього може отримати кожен глядач?
Брат Алекс Родріґез: цей фільм показує людську сторону Падре Піо, про яку більшість людей не знає, і яку можна побачити у його особистих листах. Вона — у його стражданнях, у його особистих стражданнях, включно зі стражданнями людей Сан-Джованні-Ротондо. Стигмати з’явилися і через ті події. Не лише тому, що він був святим.
Шая ЛаБаф: Я би хотів, щоб люди прийняли ідею, що можна переламати свої страждання — що вони мають сенс, що це насправді дар, що цей біль відволікає нас від мирського галасу і наближає до Бога. По той бік є неймовірне життя, сповнене невимовної радості, зв’язків та мети, яких я ніколи не знаходив у голлівудській системі чи у житті, керованому успіхом, тваринним інстинктом і задоволеннями. Це трохи схоже на прощення. Коли ви прощаєте людину, тільки тоді й ви самі відчуваєте прощення.
Сенс християнства — бути улюбленим і довіряти силі, більшій за вас, яка може впоратися з усіма вашими проблемами. Меседж фільму полягає в тому, що Бог любить вас, і Він все робить для вашої користі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
