Всі ми народжені в неволі, але самі цього не знаємо. Ми зовсім не такі «вільні», як звикли про себе думати. Кожен із нас народився у рабстві самого себе, і таким чином став співучасником повстання бунтівних ангелів проти їхнього і нашого Творця.
Це непомітне й підступне поневолення; ніхто з нас не встає з ліжка вранці, свідомо думаючи: «Я — центр всесвіту». Але майже всі наші бажання, вибори і дії керуються саме цим твердженням. І це твердження, як і все диявольське, є брехнею.
Первородний гріх, не завжди очевидний для нас, дуже схожий на вірус, який вражає всю нашу «операційну систему», ховається за екраном нашого життя і виявляє себе, спотворюючи те, як ми бачимо себе, світ і Бога.
Як люди постмодерну, ми напрочуд самосвідомі, однак позбавлені справжнього усвідомлення себе. Ми насправді не бачимо себе, бо самі стоїмо собі на заваді. «Его», те, що Томас Мертон назвав «фальшивим я», котре стоїть у центрі цієї брехні, затуляє наше бачення, тому ми не бачимо навіть самих себе так, як мали би. Наше бачення інших також спотворене, і тому, в кінцевому підсумку, ми дивимося на інших або як на об’єкти, що перешкоджають реалізації нашої волі (тобто, як на конкурентів), або як на інструменти, які ми можемо використовувати для досягнення власних цілей. У певному сенсі мистецтво християнського життя полягає в тому, щоб навчитися триматися осторонь.
Надто часто ми уявляємо собі, що Божа благодать діє приблизно так: наші непокірні бажання та пристрасті ведуть нас до безлічі гріхів думкою, словом, вчинком і недбальством; тут входить Божа благодать і починає діяти як намісник, обмежуючи наш вибір — так би мовити, обмежуючи цю свободу, і таким чином утримуючи нас на «прямому й вузькому шляху». Однак, замість того, щоб уявляти благодать як різновид сили, яка стримує нас зовнішніми обмеженнями, варто було би переосмислити Божу благодать у більш помічний спосіб.
Під час Хрещення ми були занурені у смерть і воскресіння Господа Ісуса Христа і прилучені до Нього. Завдяки Його дару ми беремо участь у Його воскреслому житті, житті майбутнього світу, новому житті, яке стало можливим завдяки Його пасхальній перемозі і тепер поширюється на нас через Таїнства. Можливо, замість того, щоб розглядати благодать як зовнішнє обмеження, варто розглядати її як те, чим вона є насправді: плодом нового життя, даного нам у Христі. «Бути у Христі» (один із улюблених виразів апостола Павла) означає брати участь у Його новому житті — перемозі та тріумфі над гріхом. Благодать не діє як гальмо — вона насправді дає нам свободу, роблячи істинно вільними. Коли Архангел Гавриїл привітав Марію дивним словом «kecharitomene», яке зазвичай перекладають як «благодаті повна», він зауважив Її унікальний статус з-поміж інших дочок Єви (як і серед синів Адама): Марія найбільш благодатна. Але це не означає, що вона була менш вільною, ніж інші. Марія — найвільніша людина, яка будь-коли жила, і це так саме тому, що Вона найбільш благодатна. Благодать не гальмує і не створює обмежень для свободи, вона звільняє.
Синівська любов
Святі — це ті, хто здобули справжню свободу у Христі. Вони не обмежені і не стиснуті благодаттю. Навпаки, це люди, які перейшли від рабства до синівської любові — їхні стосунки з Господом це не такі стосунки, в яких домінують правила і приписи; вони базуються на Новому Законі, законі любові. Саме ця любов є спонукальним чинником моральних дій у їхньому житті. Їм ніколи не спадає на думку: «Який мінімум я мушу зробити, щоб не бути проклятим?» Натомість їх спонукає любов до Христа, яка початково походить від Нього, — божественна любов, агапе Євангелія, — і це те, що формує їхні життя. «Операційна система» у житті святих це вже не гріх, а любов, благодать і свобода, які вона дає.
Свята Трійця
У своїй енцикліці «Veritatis Splendor» святий Йоан Павло ІІ визнає постійність співвідношення правди і свободи у вченні Церкви: «Тільки свобода, яка підкоряється Істині, веде людину до її справжнього блага. Благо людини полягає в тому, щоб бути в Істині і чинити Істину». Це випливає й зі слів Христа: «і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йн 8, 32).
У культурі, яка звеличує незалежність і самостійність, де безперешкодне використання свободи є золотим перснем, якого всі бездумно прагнуть, Євангеліє запрошує нас відкрити свободу саме у стосунках: ми найбільш вільні, коли живемо у стосунках з Богом у Христі. Християнська віра стверджує, що Свята Трійця — Отець, Син і Святий Дух — є повнотою буття, а отже, «бути» у найповнішому значенні означає «бути» саме у стосунках. Для нас, тих, кому завдяки благодаті пропонується сотворена частка у цьому не сотвореному Житті, справжня свобода відкривається лише як життя у Христі, найвищій благодаті, Духом якої ми були звільнені від тиску гріха і смерті, і через яку ми маємо унікальний і привілейований доступ до Отця — можливість жити як справді вільні сини та дочки у Вічному Сині, що став людиною.
Переклад CREDO за: монс. Майкл Гайнц, Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
