Святий Алойзій Гонзага невтомно працював, піклуючись про хворих та помираючих в охопленому чумою Римі. Не дивно, що зрештою він і сам заразився чумою та помер, коли йому було лише 23 роки.
Вже на смертному одрі Алойзій написав своїй матері щирого листа, у якому переконував її у своєму кінцевому «пункті призначення». Цей прекрасний лист нагадує нам, що хоча смерть і викликає у нас сум, вона також може слугувати джерелом великої радості, що триватиме цілу вічність.
«Нехай затишок і благодать Святого Духа завжди перебувають із тобою, вельмишановна пані. Твій лист ще застав мене у цій обителі мертвих, але тепер я мушу піднятися, щоб нарешті відшукати свій шлях до Неба, де я вічно прославлятиму Бога у краю життя; насправді, я сподівався що до цього часу мій земний шлях буде вже завершений. Якщо милосердя, як говорить святий Павло, означає плакати з тими, хто плаче, і радіти з тими, хто радіє, то ти, наймиліша матінко, будеш надзвичайно радіти, що Бог у своїй благодаті та любові до тебе показує мені шлях до справжнього щастя, і запевняє, що я ніколи не загублю його.
Бог кличе мене до вічного спокою; Його голос із Неба запрошує мене до нескінченного блаженства, якого я шукав так мляво, і обіцяє мені цю винагороду за сльози, які я проливав так рідко.
Наша розлука буде недовгою; ми побачимося знову на Небі; ми поєднаємося там зі своїм Спасителем; ми будемо вічно прославляти Його серцем і душею, вічно оспівувати Його милості та насолоджуватися вічним щастям. Коли Він забирає те, що колись нам позичив, Він прагне лише безпечніше зберегти наш скарб у іншому місці, і дарувати нам ті великі благословення, які ми самі б вирішили мати.
Я пишу все це з єдиним бажанням: щоб ти та уся моя родина сприймали мій відхід з радістю та прихильністю, і щоб ти своїм материнським благословенням прискорила мій перехід через води, аж поки я не досягну берега усіх надій. Я пишу це з великою радістю та охотою, оскільки не маю досконалішого способу висловити любов і повагу, які я винен тобі як твій син».
Переклад CREDO за: Філіп Кослоскі, Aleteia