Свідчення

Пау: історія хлопчика, що народився на 24 тижні вагітності

28 Червня 2023, 15:35 2308

Цей хлопчик є надзвичайно ранньою дитиною з числа недоношених, у якої не виявили жодних побічних наслідків завчасного приходу на світ.

Для своїх батьків він є справжнім ходячим чудом!

Хав’єр Балаґе, знаний як Хаві, і його дружина Барбара мають двійко синів. Молодший з них, Пау, народився на 24‑му тижні вагітності.

Хав’єр розповідає цю драматичну історію:

«В січні 2017 року моя жінка завагітніла нашим другим сином. Від самого початку вагітності з’явилися сильні ускладнення, постійні кровотечі, що примушувало дружину часто лежати і часто перебувати в Матернітаті…» (філія великого шпиталю в Барселоні, де мешкає ця сім’я. — Прим. ред.).

 

Перейми на 5-му місяці

Як розповідає Хаві, «23 червня у Барбари, яка була на п’ятому місяці вагітності, розпочалися перейми, тож ми швидко поїхали до шпиталю. Лікарі нам сказали, наскільки ситуація є делікатною і які є загрози в разі настільки передчасного народження. Барбара — виняткова жінка, яка з великою рішучістю віддалася строгому і безсумнівному відпочинкові, не встаючи з ліжка, щоб відвоювати якомога більше часу. Кожний день був для нас перемогою».

Однак ситуація ставала дедалі більше небезпечною. Як каже Хаві, «26 червня все перевернулося з ніг на голову. Барбара подзвонила мені о 23:15 із плачем, кажучи, що її везуть в операційну залу, що Пау вже народжується і що більше чекати вона не може. Я вибіг із дому, скочив на мотоцикла й погнав до Матернітату, діставшись саме вчасно, щоб побачити дружину перед входом в оперблок. Я не міг її туди супроводжувати і залишився назовні».

 

 

Пау прийшов на світ одразу після півночі на 27 червня 2017 року, хоча за планом мав би народитися в середині жовтня. «Народжений на 24‑му тижні вагітності, наш синочок дістав від медперсоналу назву вкрай раннього недоношеного. Він важив трошечки більше за 700 грамів, а я міг його побачити лиш мимохідь, вкладеного в інкубатор, повний трубок і балонів із киснем, коли його перевозили у відділення інтенсивної терапії новонароджених. Наступного дня, саме в цьому відділенні, я відкрив повністю не знаний мені світ. Лікарі повідомили мені про дуже тяжкий стан нашого синочка. Зокрема, у нього не працювали легені».

Цей досвід був надзвичайно тяжким для Хав’єра як для батька. За його спогадами, «вистачало глянути на всі інкубатори, щоб усвідомити, яким уразливим був Пау. На відміну від обладнання інших дітей у відділенні, його інкубатор був оснащений помпами, що надавали йому всілякого виду ліки. Він був підключений до респіратора і біля нього стояли ємності з закисом азоту. Попри всебічну допомогу, в нього була дуже низька сатурація — насичення крові киснем. Він страждав від постійного і важкого апное».

Настала мить, коли про серйозність ситуації новонародженого треба було сказати матері. Як каже Хаві, «лікар мені сказав, що якщо Барбара ще не бачила синочка, то повинна зробити це якнайшвидше, бо прогнози були вкрай несприятливі. Коли Барбара прийшла у відділення інтенсивної терапії новонароджених і підійшла до інкубатора, я перехопив повні співчуття погляди медсестер. Лікар нам повідомив, що Пау — в критичному стані і що будь-якої миті може відійти з цього світу».

 

 

«Якщо ти десь там є…»

«Після того, як минули 48 годин і стан новонародженого не поліпшувався, лікарі заявили, що більше вони нічого зробити неспроможні. Те, чи Пау витримає, вирішить наступна ніч. Ми зрозуміли, що лікарі не вірять, що Пау виживе. Також нам не давали жодних надій і готували нас до найгіршого».

Повертаючись додому мотоциклом, Хав’єр мав повні очі сліз. У ту мить йому пригадалася мама друзів його молодості. Коли чоловік покинув її з трьома синами, це зміцнило її віру, а віра допомогла їй пізніше, коли жінці діагностували рак. Попри хворобу, вона активно допомагала іншим людям, а в останні місяці життя написала книжку про своє страждання з перспективи віри. Вона померла 2013 року.

Хаві не був близько знайомий із мамою своїх друзів за її життя, однак відчував зв’язок із нею, коли вона відходила з цього світу. Натхнений її прикладом віри в труднощах, він звернувся до неї по заступництво: «Якщо ти десь там, то настав час, щоб ти це довела! Настав час, щоб ти взяла Пау за руку і витягнула його з цієї ситуації».

 

 

Наступного ранку, на зворотному шляху до шпиталю, батько недоношеного хлопчика повторював це саме бажання. Як згадує Хаві тепер, «коли я доїхав до клініки, то перед входом у відділення інтенсивної терапії поглянув крізь вікно на інкубатор Пау і зі здивуванням побачив на моніторі, що його сатурація становить 90%! Коли я увійшов, лікарі підтвердили, що вночі Пау пройшов кризу і нез’ясовним чином його стан поліпшився».

Від того моменту вже відбувалось постійне покращення здоров’я хлопчика. За кілька днів його екстубували і перевели на допоміжну вентиляцію. Загальні параметри виправилися і в нього не сталося інсульту — дуже частого в екстремально недоношених дітей.

Перш ніж Пау зміг вирушили додому, батьки провели з ним у клініці майже 100 днів.

«Протягом цих майже трьох місяців, проведених у відділенні інтенсивної терапії, ми бачили, що інші малюки не мали стільки талану і деякі діти, які спершу мали кращу життєву ситуацію, ніж Пау, померли. Це нам показало, яким винятковим було повернення Пау до здоров’я».

«Лікарі та медсестри з Матернітата пізніше зізналися нам, що протягом перших днів не бачили шансів того, що Пау виживе. Деякі з них уже навіть попрощалися з ним. Усе це було занотовано в медичному рапорті, який вказував, що випадок Пау — винятковий. Акушерка з понад 30‑річним стажем у неонатології не пам’ятала такого випадку і назвала його чудом».

 

 

Як зараз виглядає життя Пау?

Можна замислитися, в якому стані Пау перебуває на сьогодні: чи він, як надзвичайно недоношений, надалі вимагає постійної медичної опіки? Хаві Балаґе розповідає, що стало з його синочком:

«У Пау не проявився жоден із цілком імовірних побічних наслідків, перед якими нас застерігали лікарі. Команда медиків спершу планувала тримати сина під терапевтичним наглядом перші п’ять років його життя. Однак уже після року вони припинили постійний нагляд і ствердили, що хлопчик розвивається ідеально. Медперсонал не пам’ятає такого випадку. По суті, нам повідомили, що це був єдиний знаний лікарям екстремально ранній недоношений без побічних наслідків».

На підставі цієї історії Хаві упевнився, що жінка, яка була просто матір’ю його приятеля, відіграла важливу роль.

«Вочевидь завжди залишатиметься запитання, що би сталось, якби я не попросив її про допомогу для Пау. Я тільки знаю, про що я попросив і що сталося, і нічого більше мені не потрібно. Одні люди змінили життя Марухи, а вона потім змінила моє. Я завжди буду їй вдячний за її заступництво перед Богом і за допомогу в чудесному зціленні Пау».

Переклад CREDO за: Долорз Массот, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Іспанія
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books