Милосердя у Святому Письмі

Що ми маємо на увазі, кажучи, що Ягве, Бог Біблії, є милосердним Богом?

Доброю відправною точкою для розвитку цієї думки є єврейський термін «хесед» — один із тих чудових неперекладних термінів, які можна знайти у Святому Письмі. Він містить ідею «надання перерви», але означає щось набагато більше, ніж це. Він поєднує у собі поняття «доброта», «вірність», «правда», «наполеглива і непохитна відданість» і, що найголовніше, «любов».

Ми часто бачимо це у контексті незгасної любові, яку Бог виявляє до Ізраїля у контексті Завіту.

Хоча слово «хесед» неможливо перекласти, воно відображає важливий вимір Божого милосердя: непохитну та істинну доброту, засновану на Завіті. Хесед — чудове слово, але воно не передає повноти милосердя. Стосунковий вимір робить його надто потужним, щоб передати ідею, здавалося би, випадкового акту доброти до когось, кого ви погано знаєте, або хто на це не заслуговує. Для цього нам потрібен термін «рахамім», що має приблизний еквівалент «жалість» або «співчуття» — щось схоже на почуття, яке змушує вас полюбити трилапе кошеня, незугарне і не привчене до лотка, яке приваблює вас саме тим, що більше ніхто його не хоче. У деяких випадках рахамім поширюється навіть на членів родини.

Йосиф переживає це, маючи справу зі своїми братами, на яких мав повне право розгніватися (Бут 43, 30). Бог розлютився на Ізраїль після створення золотого тільця. Проте в одному з найвідоміших біблійних проголошень милосердя Він відвертається від свого гніву, кажучи: «і милуватиму, кого милуватиму [рахамім]» (Вих 33, 19). 

Грецький Новий Завіт теж багато говорить про милосердя, звісно ж, користуючись іншою мовою. Найпоширеніший термін — «eleeos», відомий нам з обряду «Kyrie Eleison», коли під час Меси, безпосередньо перед «Gloria», ми просимо: «Господи, помилуй!» Термін «eleeos» насправді дуже близький до поняття милосердя, поєднуючи у собі єврейські ідеї «хесед» і «рахам». Саме через те, що Він є «Сином Давида» — включно з усім, що означає Божий Завіт, — Ісуса просять змилосердитися над сліпим Вартимеєм.

Те, що Новий Заповіт додає до «милосердя», це «splankna», ще один термін, який важко коректно перекласти. Він має на увазі теплі почуття з найглибшого нутра людської особистості. «Найглибше нутро» часто перекладається як «серце», хоча анатомічно цей термін не вказує на те, що міститься під грудною кліткою. Коли йдеться про Бога, «splankna» — це приправа, яка «пом’якшує» і додається до Божого милосердя. Знаменита пісня Захарії, «завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти» (Лк 1, 78), поєднує терміни «splankna» та «eleeos».

Тож тепер, маючи за плечима трохи філології, можна зайнятися біблійною теологією. Ми приблизно розуміємо, що таке Боже милосердя, але хто і як його отримує?

Однією з центральних ідей, висунутих Господом, є зв’язок Божого милосердя до людей з милосердям людей одне до одного.

Це послання притчі про боржника (Мт 18, 21-35), а також молитви Господньої — «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт 6, 12). Отримання нами Божого милосердя повністю залежить від нашої здатності виявляти милосердя до інших. Це відбувається не тільки через соціальний вимір «хесед»; роблячи Боже прощення залежним від нашого власного прощення, ми стаємо каналом Божого милосердя, яке тече крізь нас до інших.

Інший важливий аспект потоку милосердя базується на людяності Ісуса Христа. Його людяність дозволяє йому стати нашим Первосвящеником, здатним ототожнювати себе з нашими тілесними слабкостями, оскільки Він сам прийняв слабку людськість, але без гріха. Саме завдяки людській природі Ісуса ми можемо впевнено наблизитися до престолу благодаті й отримати милосердя (Євр 4, 14-16).

Але давайте не збиватися на манівці, нібито милосердя та прощення є атрибутами Нового Завіту, тоді як Бог Старого Завіту залишається божеством гніву та суду. Навіть побіжне знання Біблії показує, що у Старому Завіті багато разів виявляється милосердя, а в Новому не раз згадується погроза Божим гнівом і судом.

Старозавітні пророки

Питання милосердя насправді має велике значення для авторів Старого Завіту — з точки зору уникнення гніву чи отримання милосердя, а також у визначенні меж, до яких може поширюватися милосердя. Чи поширюється воно лише на Ізраїль, навіть якщо Ізраїль так само винен, як і інші країни? Чи інші народи теж можуть його прийняти? Ці складні питання мало де обговорюються так активно, як у Книгах Дванадцятьох малих пророків, від Осії до Малахії.

У Книзі Йоіла йдеться про Божий суд і про тих, хто може його уникнути, коли здається, що він очікує на кожного. Пророк говорить: «Хто зна, чи не пожаліє Він [Ягве] знову і не залишить по собі благословення» (Йоіл 2, 14).

Це ключ до біблійної ідеї милосердя — можливо, ми його отримаємо, але Бог точно не зобов’язаний нам його дати. Тому ми не маємо права бути у цьому впевненими. З іншого боку, якщо ми каємось і показуємо своє покаяння молитвою та постом, ми можемо мати надію (Йн 2, 15-18).

Насправді, Бог милосердний (Йоіл 2, 18-27) і Він виллє свого Духа на всяке тіло перед судом (3, 1). Парадоксально, але «всяке тіло» не уникає суду. Народи будуть знищені, а народ Божий буде піднесений, бо вони не прикликали ім’я Господнє і не прийняли Його милосердя. Погляд Йоіла є дещо обнадійливим уявленням про те, що Божого гніву в День Господній можуть уникнути ті нечисленні з нас, хто має Духа.

Але погляд пророка Амоса на суд разюче інший. Він чітко дає зрозуміти, що різні вироки проти народів є постійними; Ягве не скасує покарань. Вони наближаються, і народи, або ж Юда та Ізраїль, нічого не можуть зробити, щоб їх уникнути. На тих же, хто читав Йоіла і насправді хоче Дня Господнього, чекає грубе пробудження (Aм 5, 17). Для Амоса це буде темрява, а не світло, без жодної надії. 

Послання Амоса майже цілковито негативне. Однак Йона перевертає його з ніг на голову. Завдяки неохочій проповіді пророка язичницький цар Ніневії наважується побачити ту саму перспективу милосердя для свого народу, яку Йоіл мав щодо Юди (Йн 3, 9).

І він його отримав! Бог зробив те, чого, за словами Амоса, Він не мав би робити, — скасував свій раніше винесений присуд (Йн 3, 10). Той самий Бог, «нескорий на гнів» у стосунках зі своїм вибраним народом (Вих 34, 6), виявляться «нескорим на гнів» також і з нечестивим язичницьким народом (Йн 4, 2).

З іншого боку, пророк Наум із садистською радістю радів тому, що, незважаючи на повільність, Божий вирок все-таки впав на Ніневію (Наум 1, 3). Але в Авакума маятник знову хитається в інший бік. Так, Бог може покарати ассирійців, але Його обраним знаряддям для цього є Вавилон, — «Бо ось Я підійму халдеїв, народ жорстокий і палкий, який розійдеться широко по земних просторах, щоб захопити житла, що йому не належать» (Ав 1, 6), — щоб знищити також і народ Юди.

Зрештою, Захарія знаходить спосіб для народів отримати благо від прийдешнього Божого царства — правління, яке є головною темою його книги (Зах 14, 9). Народи, що воюють проти Бога, звісно ж, будуть переможені (Зах 14, 1-4), але, як це не парадоксально, ті частини народів, які переживуть війну і стануть істинно вірними Богові, зазнають Божого благословення (14, 16-21).

По той бік Хреста Павло у Посланні до римлян дивується, як це може бути, що Бог виявляє стільки милосердя до християн, що переважно походять з язичників, тоді як євреї-нехристияни, здається, втратили те милосердя, яке колись мали. Чи Бог знову відкличе милість, виявлену до язичників, і поверне її до євреїв? Важко сказати!

Милосердя глибоко парадоксальне

Милосердя прийде туди, куди ми найменше очікуємо. Бог піднесе свій народ і покарає своїх ворогів — як в історії, так і наприкінці часів, — але Він має ворогів як всередині, так і за межами видимих кордонів Ізраїля/Церкви. Навіть Його люди в Ізраїлі/Церкві потребують очищення, бо скоїли вчинки гідні Божої кари — як й інші поза межами Ізраїля/Церкви, що, попри це, отримають вигоду від очищення і відновлять стосунки з Богом.

Милосердя зрозуміле лише на тлі гріха та неминучого суду, від якого ніхто не звільнений. Кожна людина повинна покаятися і виявляти милосердя до інших, і найбільша надія на милосердя полягає в людяності Ісуса Христа.

Покаяння не гарантує, що хтось уникне страждань і покарань, але це постійна умова, необхідна для отримання Божого милосердя, яке Господь завжди готовий запропонувати кожному.

Переклад CREDO за: Д-р Пітер Браун, Simply Catholic