Настоятель віденського «близнюка» храму св. Миколая запевнив київських католиків у своїй підтримці

Одна з архітектурних «візитівок» Відня — всесвітньо відомий кафедральний собор святого Стефана. Та не всі знають, що у цьому місці є ще один, трохи менший, але не менш прекрасний храм Вотівкірхе, тобто «вотивний храм», або ж храм-дар. 

Ця віденська святиня, збудована наприкінці ХІХ століття, була подякою за дар життя імператора Франца Йосифа після невдалого замаху на нього. Саме ця неоготична святиня стала взірцем для київського храму святого Миколая, збудованого архітектором Городецьким на 30 років пізніше. 

Але ці два храми об’єднує не лише зовнішній вигляд. Віденська святиня, як і київський храм, пережила важкі часи — зокрема, під час Другої світової війни вона була дуже понівечена бомбардуваннями. Як розповідає нинішній настоятель Вотівкірхе, отець Йозеф Фаруггіа, що служить у парафії вже 36 років, ніхто зі священників не хотів очолювати цю парафію, бо ґрунтовне відновлення храму, абияк «залатаного» після війни, вимагало надто багато зусиль і коштів. Протягом свого довгого служіння отець Йозеф займався реставрацією свого храму, яка коштувала майже 38 млн євро, виділених державою, містом і дієцезією.

Отець Павло Вишковський ОМІ, настоятель київського храму, що зараз перебуває у Відні, розповів CREDO, що принагідно відвідав святиню і поспілкувався з настоятелем Вотівкірхе.

— Отець Йозеф був дуже здивований, коли дізнався, що київський храм святого Миколая досі не повернули вірянам. На його думку, це має бути першочерговим завданням — і лише після цього потрібно набратися терпеливості і крок за кроком, рік за роком відбудовувати святиню. Від імені своєї парафії отець Йозеф передав київським парафіянам Сертифікат дружби, запевнивши у посиленій духовній, молитовній та будь-якій іншій підтримці і допомозі, зокрема у відновленні храму.

Мандруючи віденськими вулицями, я зміг здалека оглянути цю світлу, майже білу, Вотівкірхе, що вражала як своєю красою, так і тим, що довкола неї немає жодних сторонніх забудов. Так само прекрасно колись виглядав і храм святого Миколая, який спершу був біло-сірим; теперішня ж червона плитка — набуток радянських часів — виявилася не надто тривалою, бо вже обсипається. Отже, ми дивимося у майбутнє з непереможною надією і сподіваємося, що храм святого Миколая врешті-решт повернуть, і він прикрашатиме Київ так само, як Вотівкірхе прикрашає Відень. Амінь.