Сьогодні Джулія — щаслива молода жінка, але сім років тому вона страждала від важкої хвороби, поки чудесне зцілення під час євхаристійної адорації не змінило її життя.
Джулія виховувалась у віруючій католицькій родині, де батьки навчили її разом з її шістьма братами й сестрами завжди ставити Ісуса на перше місце у житті. Вони жили поблизу своєї парафії, тому Джулія часто ходила до храму.
«Ми з друзями ходили на ранкову Месу перед школою, а коли там заснували каплицю Вічної адорації, я могла будь-коли заскочити, щоб привітатися з Ісусом», — каже Джулія.
Щосуботи після обіду вся сім’я Джулії приходила до каплиці, щоб провести Святу годину у молитві перед Пресвятими Дарами.
«Перебувати у присутності Христа було постійною втіхою, — згадує вона. — Стоячи навколішках перед Євхаристією, я ніколи не сумнівалася, що відвідую Особу, а не просто символ».
Джулія завжди мала слабке здоров’я, але у підлітковому віці її стан погіршився. Лікарі діагностували у неї синдром постуральної ортостатичної тахікардії — розлад, що впливає на частоту серцевих скорочень і артеріальний тиск.
«Коли я довго стояла або сиділа прямо, у мене ставався відтік крові від голови, і я втрачала свідомість» — пояснює вона.
Стан дівчини дедалі погіршувався: спочатку вона потребувала ходунків, потім почала пересуватися у візку, і, зрештою, її родина мусила звернутися до регулярних послуг медсестри, що вводила їй ліки внутрішньовенно. Усе її життя перетворилося на цикл оглядів, призначень і медикаментів. Хвороба прикувала Джулію до ліжка, у той час як її однолітки вступали до коледжу і шукали своє життєве покликання.
«У певному сенсі я теж була у школі — у школі Хреста», — каже вона.
1 квітня 2017 році Джулія пішла з родиною до каплиці на традиційну Святу годину адорації. Вона не могла сидіти, тому лягла на спортивний килимок у глибині каплиці, а далі сталося неймовірне, про яке вона згадує так:
«Раніше я молилася про зцілення, але завжди чула у відповідь: “Ще ні”. Цього разу моя молитва була іншою. Це був День сміху. Знаючи, що Ісус має почуття гумору, я спитала, чи подарує Він мені драматичне зцілення у якості першоквітневого жарту, щоб я збентежила людей своїм раптовим одужанням. На мій подив, Він погодився!»
Спочатку Джулія нічого не відчула і не намагалася встати, бо боялася впасти. Вона просила у Бога підтвердження того, що ці слова були справді від Бога, а не озвучуванням власною уявою слів, які вона хотіла почути.
«Я сказала Ісусові: я знаю, що Ти робиш таке нечасто, але якщо я справді одужаю, чи не міг би Ти послати мені фізично чутний голос, який сказав би, що я можу встати і йти? Він сказав, що так і буде».
Коли настав час йти з каплиці, мама підійшла до Джулії і жартома сказала їй, цитуючи Євангеліє від Йоана: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Джулія зрозуміла, що то був її знак.
«Я встала, згорнула килимок, вклонилася, і — на переляк батьків — пішла додому. Це було лише кілька кварталів, але зазвичай мене виснажувала навіть прогулянка кімнатою. Пройти пішки до самого дому було неможливою справою! Мама йшла поруч, готова мені допомогти, якщо знадобиться, а тато їхав за нами машиною, очікуючи, що мене доведеться підвезти. Я сказала їм, що це не потрібно. Я зцілилася!»
Раптове одужання Джулії шокувало медиків. «Наступні кілька днів були веселими, — згадує вона, — адже хвороба, на яку я страждала, ніколи не зникає раптово, тому це точно було чудом».
Невдовзі дівчина повернулася до танцювальної студії, яку змушена була покинути через хворобу. Вона взяла участь у заснуванні спеціальної програми для людей з інвалідністю — «тип програми, якої я прагнула, коли хворіла».
«Чудеса не обмежуються біблійними часами, — підсумовує Джулія. — Той самий Ісус, який зцілив кульгавого у Євангелії, сягнув мене і поширив на мене те саме благословення через свою істинну присутність у Євхаристії. Я надзвичайно вдячна, що Він зцілив мене від хвороби, яка прикувала мене до ліжка! Бог такий добрий!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
