Роздуми

Ця молитва незбагненним чином перемінює душу

21 Вересня 2023, 16:32 8907

Це не тільки слова, які Спаситель забажав вкласти у наші вуста, — це жива і звитяжна молитва, яку Він поклав у найдальші глибини нашої душі.

В ній міститься не тільки секрет кожної іншої молитви, але також таємниця нашого перемінення в Бозі…

 

Отче наш

Християнин не може — так, як поганин, — забувати, до Кого він звертається в молитві. Християнин повинен уникати у своїй молитві надмірного потоку слів, які є безсумнівним підтвердженням того, що він Бога не знає. Саме для того, щоб відкинути цю помилку, Вчитель дає своїм учням формулу, що збирає всі людські молитви:

«Тож моліться так: Отче наш, що єси на небі! Нехай святиться твоє ім’я. Хай прийде твоє царство, нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш щоденний дай нам нині. Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим, не введи нас у спокусу, але визволь нас від злого» (Мт 6,9‑13).

Жодне прохання, жодна молитва, які не в’яжуться з котримось із прохань молитви Отче наш, не може мати доступу до Бога. Тому потрібно, щоб ми ретельно вивчили цю прекрасну формулу, яка у своєму Божественному складі вміщає не тільки секрет нашої молитви, але також таємницю нашого перемінення в Бозі.

Вона — немов камертон, на який має настроїтися наша душа, щоб віддавати Господу належну Йому славу; це ж бо не тільки слова, які Спаситель забажав вкласти в наші вуста, — це жива і звитяжна молитва, яку Він поклав у найдальші глибини нашої душі.

 

Господня молитва

У давнину в Четвертий тиждень Великого Посту — а отже, коли вже наближався час хрещень, — цю формулу урочисто переказували катехуменам як закон молитви, разом з Апостольським символом, який є законом віри. Отож чи можна дивуватися, що Отці з великим задоволенням коментували Господню молитву? Тертуліан про неї так каже у трактаті про молитву:

«У цих кількох коротких словах — скількох же висловлювань пророків, Євангелій, апостолів, промов Господа, притч, прикладів і заповідей торкаємося! І водночас — скількох виконаних зобов’язань! Честь Богу — в слові Отець, свідчення віри — в імені, жертвування послуху — у волі, спомин надії — в царстві, прохання про життя — у хлібі, визнання провин — у проханні їх простити, страх перед спокусами — у проханні про опіку. Що ж дивного?

Тільки Бог міг навчити того, як Він хоче, щоб до Нього молилися. Тому Він сам уклав порядок молитви й оживив її своїм духом уже тоді, коли вона вийшла з Його Божественних уст і завдяки благодаті увійшла до неба, ввіряючи Отцю те, чого Син навчив. А що Бог передбачає людські потреби — тому, переказавши повчання про молитву, каже: «Просіть, і отримаєте», а є те, про що кожен просити мусить.

Тому, промовивши обов’язкову формулу молитви як фундамент, можна також іще додати інші прохання — пам’ятаючи, однак, про заповіді, щоб ми не опинилися задалеко як він заповідей, так і від можливостей бути вислуханими Богом».

Святий Кипріан коментує і розвиває ту саму думку, і подібно до Тертуліана доводить, що кожна молитва міститься у цій піднесеній промові, якої нас навчило саме Слово Бога. Щоб у цьому переконатися, достатньо прочитати ці два твори, які показують, що в Церкві закони молитви завжди були однакові.

 

Августин: нам не можна просити про інше

Додаймо до них іще свідчення св. Августина з листа до святої вдови Проби:

«Якщо ти дослідиш усі слова святих молитов — не знайдеш у них, гадаю, нічого, що не містилось би або не було у скороченому вигляді  в цій Господній молитві. Тому нам можна послуговуватися різними іншими словами на молитві; але нам не можна просити про щось інше».

Також і Касіян підкреслює значення цієї молитви:

«Є ще один, набагато вищий і піднесеніший [вид молитви], що полягає у спогляданні та гарячій любові до Бога. Під час цієї молитви душа потопає і вмліває у любові, а з Богом розмовляє довірливо й ніжно, немовби з власним батьком. Про те, що до такого стану душі ми повинні наполегливо прагнути, повчають нас перші слова Господньої молитви ‘Отче наш’».

Не треба й нагадувати, що у XVI ангельська реформаторка Кармелю у своєму «Шляху досконалості» таким самим чином сприймає цю молитву.

Розглядаючи її по стількох шановних авторах, нехай нам дозволено буде ствердити, що, окрім правила молитви, вона містить також скорочене правило досконалості. Те перше правило визначає початкове слово «Отче», оскільки ті, хто його вимовляє, отримали Духа усиновлення, і це про них каже наш Господь: «Я об’явив Твоє ім’я людям, яких Ти від світу передав Мені» (Йн 17,6).

Своєю чергою, в тому, що стосується практичної реалізації в наших душах, тобто правила досконалості, ця молитва розпочинається від останнього прохання. Щоб вона справляла на нас свій вплив, щоб — якщо можна так сказати — вона в нас зростала, вона має розпочати з визволення нас від лукавого. Пізніше вона провадить нас до того, що ми не спокушувані у спосіб, для нас небезпечний, як про це казав Господь: «Моліться, щоб не впасти у спокусу» (Мт 26,41).

 

Ця молитва таємничим чином перемінює душу

Господня молитва, якщо ми їй постійно вірні, швидко випрошує нам повне й цілковите прощення наших провин — за умови, що ми втілюємо в життя заповідь любові до ближнього, яка подібна до заповіді любові до Бога і водночас є її зовнішнім проявом, а також найнадійнішим підтвердженням виконання.

Далі вона єднає нас із Богом, випрошуючи для нас хліб насущний (supersubstantial) Вічної Істини — чи то у формі повчання, чи то під видом того хліба, який насправді є Тілом Господнім. Таким чином сповнюється воля Бога в людській душі як на землі, так і в небі; царство Господа Ісуса приходить і сповнюється, збувається, а ім’я Отця воістину святиться — тобто його прославляє творіння, оновлене і перемінене нею. Касіян висловлює ту саму думку, кажучи:

«Кожне зусилля монаха, що має на меті досконалість серця, завжди спрямоване на те, щоб осягнути стан тривалої і неперервної молитви».

А ми додаємо: аж до тієї міри, що ця молитва таємничим чином перемінює саму душу і вводить її у володіння ні з чим не порівнюваним спадком, який криється у цьому єдиному зверненні: Отче наш.

Ця піднесена молитва, окрім того, містить шляхетний спомин Трьох Осіб Божих; тому що перше прохання звертається окремо до вічного Отця, друге — до Втіленого Слова, а третє — до Божого Параклета (Утішителя), що був до нас посланий, щоби з’єднати члени Містичного Тіла Христа в ту чудесну єдність, про яку для нас просив Господь Ісус: щоб були одне, як і Ми одне (див. Йн 17,22). Після згадування Трьох Божественних Осіб, згідно з посланнями, що сповнюються стосовно нас, є прохання про єдність із Богом, про communio (сопричастя) з Ним: чи то через Божественну Євхаристію, чи через Святе Письмо. Зрештою, п’яте, шосте і сьоме прохання немовби повністю стосуються життя, яке єднає, життя, яке просвітлює, і життя, яке очищає; і все підсумовує «амінь», яке однаковою мірою стосується і часу, й вічності.

 

Досконала молитва

Отож з-посеред записаних молитов немає досконалішої, або — точніше кажучи —всі вони повертаються до цієї виняткової мови, яку Церква вкладає в уста священника, що перебуває в самому центрі хмари слави, коли стоїть віч-на-віч із Богом у центрі святого служіння. Тепер ми добре розуміємо такий глибокий фрагмент однієї з розмов Касіяна, який стосується вершини духовного життя:

«Хоча здається, що Господня молитва є досконалою, бо її нас навчив і її доручив промовляти сам Господь, — однак ті, хто був просякнутий її змістом, можуть дійти до молитви іще біль піднесеної, а саме — до згаданої вже полум’яної молитви, яку небагато з нас знають і переживали, і яку ми також назвемо ‘невимовною’, бо вона перевищує все, що підпорядковується чуттям.

Молитву цю неможливо виразити хоч яким голосом чи словами, оскільки душа, осяяна небесним світлом, замість добирати тісні людські слова, черпає немовби з пребагатого джерела невимовних думок і почуття, виливаючи їх щедро перед Богом.

За одну коротку мить вона спроможна так багато представити, що пізніше, коли покине той стан, не здатна його виразити словами ані навіть огорнути думкою. Наш Господь дав нам приклад цієї молитви, коли відходив у місця пустинні, або коли в Гетсиманії, охоплений смертельною тривогою, молився так сильно, що пітнів кров’ю».

*

Уривок із книжки с. Сесіль Брюєр OSB «Духовне життя і молитва у Святому Письмі та монастичній традиції».

Сесіль Брюєр (1845-1909) — французька бенедиктинка, духовна донька дона Проспера Ґеранже, засновниця жіночого абатства св. Цецилії у Солемі (1866).
1870 року, коли їй було заледве 24 роки, отримала від папи Пія ІХ призначення бути настоятелькою цього монастиря і виконувала ці обов’язки аж до смерті.

Переклад CREDO за: Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books