Андреа Ґальярдуччі, італійський журналіст і ватиканський аналітик, підбиває підсумки третього тижня асамблеї Синоду про синодальність, розповідаючи про ключові теми, дискусії та гострі питання, що лунали цього тижня у Римі.
Протягом останнього тижня асамблея Синоду про синодальність була заглиблена у дві ключові теми: супровід ЛГБТ-осіб і жіночий дияконат. Крім цього учасники асамблеї обговорювали структуру Церкви з метою формування її більш «синодального» майбутнього.
Цей процес відбувався завдяки тому, що Синод називає «активним слуханням і говорінням від серця» — а це, за словами деяких учасників, зазвичай керується емоціями. Це також піднімає фундаментальне питання: чи колись із цього процесу виникне щось справді визначене?
Протягом тижня відбулося кілька визначних подій: наприклад, Папа Франциск зустрівся з членами «Служіння Нових Шляхів», американської групи підтримки ЛГБТ, раніше засудженої як Конференцією єпископів США, так і доктринальним офісом Ватикану; троє богословів провели конференцію з метою підтримки «синодальної подорожі», а на площі святого Петра відбулася спеціальна молитва за мігрантів, очолювана Папою Франциском.
Проблеми ЛГБТ
Ватиканський речник Паоло Руффіні применшив значення дебатів про інтеграцію ЛГБТ, заявивши, що «благословення гомосексуальних пар не є темою Синоду». Проте 17 жовтня сестра Жаннін Ґремік, співзасновниця «Служіння Нових Шляхів», організації, раніше засудженої Конференцією єпископів США і Конгрегацією віровчення [очолюваною Йозефом Ратцінґером] за породження плутанини щодо сексуальної моралі серед вірних католиків, зустрілася з Папою Франциском у компанії трьох інших членів організації.
Ця зустріч, про яку написали ватиканські медіа, була сприйнята як схвалення Папою Франциском діяльності «Служіння Нових Шляхів». Це сталося попри полеміку довкола вебсайту Синоду, який був змушений видалити відео «Служіння Нових Шляхів», яке запрошувало ЛГБТ взяти участь у синодальній асамблеї.
Рукоположення жінок та інші ключові теми
Окрім питань ЛГБТК+, Синод також брав участь у дискусіях, пов’язаних із жіночим дияконатом, і навіть розглядав можливість доручення жінкам служіння проповіді, що на практиці вже відбувається, скажімо, у німецькомовній частині Швейцарії, де до священника ставляться майже як до простого церковного співробітника. Була порушена навіть тема «жіночого священства», що зрушило фундаментальне питання про роль жінки в Церкві — незважаючи на запевнення організаторів Синоду, що зміна доктрини не стоїть на порядку денному. Повідомляється, що під час однієї з ранкових дискусій пролунало справді важливе зауваження: відповідаючи на заклики до висвячення жінок не лише в сан диякона, але в деяких випадках також у священники, одна мирянка заявила, що акцент на жіночих свяченнях відвертає увагу від того, що насправді потрібно жінкам у Церкві, і є спробою клерикалізації мирян. Це зауваження викликало гучні оплески.
Протягом тижня на Синоді також обговорювали роль парафій, священників та єпископів. Руффіні підкреслив, що Синод — це не просто «круглий стіл чи ток-шоу», а «розмова у Дусі». Однак нам залишається ще побачити, яким буде плід цих «розмов у Дусі», методологія яких у синодальному процесі дуже детально пояснюється, але практичні результати яких ще не зрозумілі.
Теологічні диспути
Зараз багато говориться про недопущення «порядку денного» Синоду у медіа, і це викликає закономірне занепокоєння. Але чи є на Синоді теологічний порядок денний? Ця тема гаряче обговорюється, оскільки втручання [у процес обговорення] заборонені такою мірою, що це перешкоджає справжнім теологічним дебатам і дискусіям.
14 жовтня троє богословів скликали конференцію під назвою: «Церква і Синод — синоніми: стилі та форми синодальної Церкви». Серед спікерів зустрічі був архієпископ Роберто Реполе — новатор, який нещодавно довірив управління парафіями мирянам у своїй рідній дієцезії Турину. Архієпископ Реполе стверджує, що Другий Ватиканський Собор не врахував повною мірою реалії місцевих церков. Він пропагує синодальність, щоби влити Євангеліє у культуру, у якій діють місцеві церкви, наголошуючи на її демократичності.
Для монсеньйора Джакомо Каноббіо, почесного професора Південного богословського факультету, Синод є «втіленням ідеї Церкви, яка приходить здалеку» та «відповіддю на знаки часу». Та перш за все, каже він, це протиотрута від клерикалізму — тема, яку підкреслив також і кардинал Жан-Клод Оллеріш, генеральний релятор Синоду.
Симона Сеголоні Рута, професорка Папського теологічного інституту Йоана Павла ІІ, висловила думку, що «неможливо говорити про єпископів, не говорячи про народ Божий». Тому, за її словами, необхідний Синод, бо «не можна збирати тільки єпископів, якщо Церква хоче відчути, що вона — разом».
На самому Синоді в середу розпочалася робота над модулем B3 «Instrumentum Laboris» (Робочого документа Синоду), зосередженим на «питанні влади, її значенні та стилі реалізації у синодальній Церкві». У своїй промові італійський теолог отець Даріо Віталі акцентував увагу на владі й конкретних змінах в інституційній Церкві. Він говорив про необхідність «переосмислити Церкву в синодальному ключі, щоб уся Церква і все в Церкві — життя, процеси, інституції — було переосмислене у термінах синодальності».
Ці дискусії представляють спектр перспектив, але не всі учасники поділяють ці погляди. Ширилися чутки про заплановані відсутності [учасників на засіданнях], щоб уникнути суперечливих дебатів або висловити опозицію до певних поглядів, що кидає тінь на бачення Синоду як гармонійного зібрання.
Новий календар Синоду
Організатори Синоду запровадили абсолютно новий розклад своїх засідань. Зокрема, проєкт підсумкової доповіді, названий Руффіні «коротким і тимчасовим», тепер буде представлений делегатам як єдиний документ, а не у двох частинах. Це коригування має на меті дозволити більш суттєвий розгляд «дорожньої карти» наступного етапу синодального процесу, який веде до заключної сесії, що відбудеться у жовтні 2024 року.
Крім того, наприкінці цієї сесії Синоду буде опублікований Лист до люду Божого, що означає зміну попередньої практики оприлюднення його лише наприкінці всього процесу Синоду.
Внаслідок цього Синод призупинить свою діяльність у другій половині дня 23 жовтня та протягом 24 жовтня для обговорення Листа до люду Божого — спочатку у менших колах, а потім серед загального зібрання.
Питання методології Синоду
Цей новий календар демонструє адаптивність і чуйність отців Синоду, а також те, що синодальність як метод передбачає постійне слухання. Але він також викликає занепокоєння: чи не перетвориться асамблея на довготривалі дебати, де на практиці нічого не можна буде вважати остаточним і все залишиться на стадії обговорення?
Багато учасників Синоду висловлювали сумніви щодо методу, хоча й анонімно, побоюючись порушити зобов’язання до конфіденційності. Ці сумніви пов’язані з практикою призначення нових столів і підтем учасникам на початку кожного нового модуля, а також з тим фактом, що кожен обговорює певні теми за своїми столами, але мало хто має цілісне глобальне бачення Синоду.
Додамо до цього, що коротка тривалість кожної взаємодії — чотири хвилини — ускладнює формулювання складних думок і, отже, сприяє емоційним закликам. Повідомляється, що принаймні одне втручання у загальне зібрання викликало непорозуміння, і що певні учасники занепокоєні маніпуляцією фактами заради емоційного ефекту.
Деякі отці Синоду також скаржилися, що синодальний підхід виглядає надто «західноцентричним», принаймні щодо питань, пов’язаних із сексуальністю та ґендером. Однак невідомо, чи підсумковий текст насправді охоплюватиме всі точки зору, оскільки остаточний текст ставиться на голосування, потенційно пропускаючи важливі нюанси та розбіжності у поглядах.
Разом із цим приходить неминуча демократизація процесу, а з демократизацією — суб’єктивація, побічний продукт процесу слухання, що надає пріоритет емоціям над розумом. Кожна тема має потрапити до остаточного тексту, тобто не буде жодних формальних висновків, жодних точок зору, правдивіших за інші.
Здається, цей метод дотепер утримує учасників Синоду у відносній гармонії. Кардинал Крістобаль Лопес Ромеро, архієпископ Рабата, підкреслив, що в дискусіях є «розбіжності, але не зіткнення». Однак архієпископ Збігнєв Станкевич з Риги, Латвія, був одним із небагатьох, хто публічно підняв хвилю. Захищаючи душпастирську опіку Церкви над гомосексуалістами, він провів чітку лінію на піску, сказавши, що гомосексуальні союзи не можна благословляти, бо вони гріховні.
Насамкінець архієпископ Вільнюса Ґінтарас Грушас у проповіді під час однієї з Мес для учасників застеріг від того, щоб синодальність не стала самоціллю, і наголосив на ролі синодальності у служінні євангелізаційній місії євангелізації.
Переклад CREDO за: Андреа Ґальярдуччі, CNA
Фото: Edward Pentin / National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
