«На адорації Христос перемінює душу людини, яка молиться»

«Активісти, які думають, що своєю зовнішньою діяльністю охоплюють цілий світ, повинні пам’ятати, що вони принесли би Церкві більше користі та були би більш приємними Богові, не кажучи вже про добрий приклад для інших, якби хоча б половину цього часу присвятили молитві поклоніння»
Св. Йоан від Хреста

Осердям релігійного життя Церкви є служіння Євхаристії, яка має і сакраментальний, і спільнотний вимір. Євхаристія є джерелом і вершиною християнського життя.

Під час Євхаристійної Жертви ми згадуємо страждання, смерть і воскресіння Христа і так втілюємо спасенну дійсність, а спільнота вірян виконує місію, довірену їй Спасителем під час Останньої Вечері: «Чиніть це на Мій спомин». Церква вірить, що, як сказав сам Христос, у літургійних знаках освяченого хліба і вина Він присутній як живий і правдивий Бог. Ця особлива присутність виражається в пошані вірних до Пресвятих Дарів — у так званій Євхаристійній побожності, яка є свідченням віри в Божу присутність.

Невід’ємним і дуже важливим елементом євхаристійної побожності є адорація Пресвятих Дарів. І про це CREDO розмовляє з отцем Матеушем Свістаком, настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у м. Надвірній Івано-Франківської області.

— Що таке адорація Пресвятих Дарів і що ми під цим формулюванням маємо розуміти?

— Саме слово «adoratio» з латини означає «вшанування, поклоніння». А як богослужіння — адорація є продовженням Євхаристійної літургії. Це молитва, яка виражає вдячність і поклоніння Ісусові Христу, присутньому під видом Євхаристії. Під час поклоніння Пресвятим Дарам ми дивимося на Ісуса, присутнього під видом хліба, серцем, сповненим віри й любові, та повторюємо за св. Томою Аквінським: «Adoro Te devote, latens Deitas!» [«Боже сокровенний, славлю я Тебе» — перший рядок гімну в укр. перекладі. — Прим. ред.] У сучасному світі, характерною рисою якого є поспіх, хаос і бездумність, час адорації є чудовою нагодою заспокоїтися і зосереджено та в молитві споглядати Ісуса, присутнього у Пресвятих Дарах.

Загалом під адорацією ми розуміємо поклоніння Господу Ісусу, присутньому у вигляді євхаристійного хліба. Протягом століть у літургійній традиції Церкви розвивалися різні форми євхаристійної побожності. Однією з них є молитва перед дарохранительницею. Варто зазначити, що латинське слово tabernaculum, яким ми називаємо місце зберігання Пресвятих Дарів, означає «намет». Це натяк на намет із Ковчегом Завіту, який супроводжував ізраїльський народ до Обіцяної землі. І як тоді «намет зустрічі» був місцем особливої присутності Бога серед Його народу, так сьогодні табернакулюм є місцем присутності живого Бога: чи то в маленькій сільській церкві, чи то в лікарняній каплиці, чи то у величному соборі. Тож коли немає можливості взяти участь в адорації Ісуса у монстранції, ми можемо «прийти в гості» до Ісуса, присутнього у дарохранительниці, та провести кілька хвилин на особистій розмові зі Спасителем. Це дуже гарний звичай, рекомендований багатьма святими. Сьогодні, коли більшість храмів (або їхні притвори) відчинені протягом дня, кожний може зайти дорогою на роботу чи на навчання і побути з Христом у тихій молитві. Про Його присутність свідчить вічний світильник, який постійно світиться біля дарохранительниці, немовби нагадує, як писав папа Ратцінґер, що Ісус завжди чекає, щоби кожного з нас зробити євхаристійним.  

А от виставлення Пресвятих Тайн у монстранції та супровідні обряди й молитви — це вже урочиста форма адорації. Церква навчає, що ця форма євхаристійного богослужіння тісно пов’язана зі служінням Святої Меси, з неї випливає і до неї повинна провадити. Належним чином пережита адорація дозволяє вірним глибше проникнути у пасхальну таємницю і веде до духовного єднання з Христом.

Адорація також є школою молитви і допомагає християнам зростати у вірі, надії та любові, джерелом яких і є Євхаристія. Саме тому Церква посилено заохочує як мирян, так і душпастирів плекати звичай євхаристійної адорації.

Ще однією особливою формою адорації є так звана безперервна (вічна) адорація, тобто молитва, яка триває фактично без перерви перед постійно виставленими Пресвятими Дарами, а також сорокагодинне богослужіння (40 годин молитви перед Пресвятими Дарами у монстранції), що практикується перед початком Великого Посту як форма спокутування гріхів.

— Чи є якась спеціальна і чітко визначена форма, згідно з якою має проводитися богослужіння виставлення та поклоніння Пресвятим Дарам?

— Адорація Пресвятих Дарів обов’язково має бути підготована належним чином. Так, щоби якнайкраще показати красу Євхаристії та прислужитися зміцненню віри тих, хто в ній бере участь. Саме з цією метою Церква у своєму літургійному законодавстві визначила правила виставлення Пресвятих Дарів та самого проведення адорації: під час виставлення Пресвятих Тайн у монстранції на вівтарі запалюють чотири або шість свічок — тобто стільки ж, скільки й під час Святої Меси, і використовують кадило. Потрібно також подбати, щоби під час проведення адорації було читання Слова Божого, лунали відповідні пісні й молитви, а також щоб був час на тишу, на перебування «сам на сам» із Богом». Ця тиша має особливе значення: це можливість увійти в глибину зустрічі з Богом і особисто відчути Його присутність. Іноді, на жаль, адорації у наших храмах нагадують шкільні урочистості з декламуванням віршів або, що гірше, концерти, а Пресвяті Дари стають лише доповненням, у той час коли мають бути центром богослужіння. Часто є спокуса «перемолити» якомога більше молитов, заповнити словами час, відведений на адорацію. Але слова не важливі — важлива присутність. Щоб молитва була зустріччю двох люблячих осіб, щоби Серце промовляло до серця (лат. Cor ad cor loquitur — пастирський девіз кардинала Джона Генрі Ньюмана). Прикладом такої молитви серця є історія з життя св. Йоана Марії Віаннея. Один літній чоловік мав звичку годинами сидіти перед дарохранительницею в храмі, абсолютно нерухомо, нічого не роблячи. Якось о. Йоан запитав його: «Що ти робиш протягом усього цього часу?» Чоловік відповів: «Я дивлюся на Нього, а Він дивиться на мене, і ми щасливі».

— Чи можна говорити, що така форма побожності має якусь особливу силу?

— Адорація Пресвятих Дарів у спільноті — наприклад, парафіяльній — має особливе значення. Вона допомагає усвідомити нашу приналежність до Містичного Тіла Христового, тобто Церкви, зміцнює зв’язки між окремими членами спільноти, єднає нас між собою та з Христом. Така молитва має велику духовну силу і є джерелом багатьох благодатей; тож недаремно в історії Церкви є багато прикладів того, як душпастирі закликали практикувати євхаристійну адорацію. Доречно буде згадати тут св. Йосифа Більчевського, архієпископа Львівського, який активно пропагував та заохочував священників і вірян розвивати молебень поклоніння Пресвятим Дарам.

Святий Августин казав, що, перш ніж споживати Тіло Христове, Йому треба поклонятися, бо хто не адорує — грішить. Також св. Альфонс Марія Ліґуорі писав, що поклоніння Ісусові у Пресвятих Дарах є першим після таїнств, найугоднішим Богові та найкориснішим для нас богослужінням. Про силу євхаристійної адорації говорить нам приклад життя св. Матері Терези з Калькутти. Ця маленька і фізично немічна жінка черпала сили для допомоги найбільш покинутим, часто в жахливих умовах, із поклоніння Пресвятим Дарам. Місіонерки Любові, її духовні дочки, розпочинають кожний день годиною адорації.

Тут не можу не згадати про один із найпрекрасніших прикладів любові до Ісуса, присутнього у Пресвятих Тайнах, який залишив нам папа св. Йоан Павло ІІ. Багато хто з нас пам’ятає останню процесію Божого Тіла за його участю у 2004 році. Пресвяті Тайни, виставлені у монстранції, помістили на спеціальний автомобіль-платформу, а біля нього підготували місце для Святішого Отця. Попри хворобу та фізичні страждання, Папа не відмовився від участі в процесії, і під час неї навіть змусив своїх церемоніаріїв — о. прелата Конрада Краєвського та архієпископа П’єро Маріні — дозволити йому стати навколішки, хоча б на мить, тому що «тут живий Христос». У спогадах співробітників Святішого Отця згадується, що він часто писав свої промови, документи і проповіді, стоячи навколішках перед дарохранительницею. Кульмінацією всього «євхаристійного життя» папи Йоана Павла ІІ є його остання енцикліка «Ecclesia de Eucharistia».

— Тож, підсумуємо: навіщо нам усе ж таки ці складні церемонії з кадилом, монстранцією та свічками, якщо ми будь-якої миті можемо прийти помолитися перед дарохранительницею?

— Участь в адорації Пресвятих Дарів дозволяє нам відчути реальність Неба тут, на землі, й нагадує нам про християнську надію на вічне життя. Надію, якої не може дати нам ніхто, крім Бога; надію, яка сягає поза могилу. Єднаючись у молитві з Христом, присутнім у вигляді хліба, ми зміцнюємо наше бажання цього остаточного єднання з Ним назавжди. Тому євхаристійна адорація дозволяє інакше подивитися на нашу земну реальність, перемінену зустріччю з живим Богом. Таке ставлення є духовними ліками від багатьох проблем, з якими ми стикаємося щодня.

Сучасний світ, який живе в хаосі, шумі, бездумно рветься вперед, — змушує нас втрачати духовні орієнтири і легко дає заблукати в матеріалістичному безладі. Як же нам бракує тиші, яка приходить від споглядання євхаристійної присутності Ісуса! Сучасна людина, зайнята, розгублена, занурена в різноманітні проблеми, може знайти духовний — і не тільки — спокій на колінах перед Пресвятими Дарами. Поклоніння допомагає нам не втратити Бога з ока, адже сучасний світ пропонує багато ідолів і постійно створює нові: гроші, влада, секс, здоров’я, слава, краса… Усі ці фальшиві божества обіцяють людині свободу та здійснення мрій, але насправді вони призводять до її падіння. Є лише одна християнська відповідь на це ідолопоклонство: схилити коліна перед істинним Богом, присутнім у шматочку Хліба; Богом, який справді звільняє мене від зла, гріха та моїх ілюзій.

— В одному з інтерв’ю єпископ Едвард Кава сказав: попри війну, люди стали менше молитися, бо вже давно почали занадто покладатися на себе. Як заохотити їх знову практикувати молитву та участь у цілоденному виставленні Пресвятих Дарів або в сорокагодинних богослужіннях?

— Світ, у якому, здається, всюди перемагає зло, може знайти свій порятунок у смиренній молитві перед Пресвятими Дарами. І це не просто поетична метафора. Коли у 1920 році безбожна Червона армія наступала на захід, щоб поширити ідеї комунізму «через труп буржуазної Польщі» по всій Європі, польські єпископи закликали вірян до молитви перед Пресвятими Дарами. По всій країні було організовано багатогодинні адорації та Євхаристійні процесії. І Небо відгукнулося, подарувавши перемогу в день урочистості Успіння Пресвятої Богородиці. Хіба це не красномовний знак для нас, які зараз перебуваємо на українській землі в такій самій ситуації?

Де маємо шукати сили для боротьби зі злом? Як маємо реагувати на ненависть, яку відчуваємо? Як нам вистояти у вірі, як не зламатися? Відповіді на ці запитання ми знаходимо в адорації Пресвятих Дарів, яка є зануренням у Божу присутність і черпанням любові з самого її джерела. Коли триваємо на адорації перед Христом, Він огортає нас любов’ю. Він перемінює душу людини, яка молиться.

Фото з Киселівки, де росіяни зруйнували храм дощенту

Тож обставини, в яких ми перебуваємо через війну, якраз мають бути нашим заохоченням і стимулом повернутися до цієї форми побожності. Коли в нашому житті виникають труднощі, коли ми переживаємо моменти сумнівів і самотності, коли світ навколо ніби поглинає нас — це якраз і є той знак, що час іти на зустріч з Ісусом у дарохранительниці. Віддати Йому себе, своїх близьких, свої радощі й проблеми. Запрошувати до цієї молитви наші подружжя, наших дітей, родину та друзів. Так також зміняться наші міжособистісні стосунки, зміцняться узи взаємної любові й солідарності, посилиться почуття єдності, а діалог і примирення стануть можливими.

Якою прекрасною школою молитви для дітей і молоді є погляд на їхніх батьків, що схиляють коліна перед Ісусом, присутнім у Пресвятих Дарах! Яка це сила для подружжя, яке, колись з’єднане сакраментальним зв’язком перед вівтарем, сьогодні разом споглядає життєдайний Хліб, що зійшов із Неба! Сьогодні, коли ми так часто скаржимося на брак порозуміння в родині, прохолоду в стосунках, брак часу одне для одного, відсутність турботи чи навіть конфлікти, — саме час, проведений в адорації Таїнства Євхаристії є ліками від нашої людської слабкості.

— І як ці «ліки» діють?

— Коли ми стаємо навколішки перед Богом, прихованим у білій Гостії, в нас відбувається певна трансформація: в нас народжується смирення. Ми вчимося бачити свої слабкості й обмеження, а з іншого боку — починаємо бачити свою цінність в очах Бога. Ми вчимося кожну важливу справу свого життя представляти Ісусові, довіряти Йому своє життя, слухати Його і разом з Ним приймати рішення. Ми потребуємо частої зустрічі з Господом, прихованим у Пресвятих Дарах, щоб мати змогу почути голос Бога, а потім зі смиренням втілити почуте слово в життя. Тому нам варто самим брати участь в адораціях та заохочувати до цього наших близьких.

Варто користуватися тими можливостями, які надають душпастирі. А якщо у вашій парафії немає адорації, окрім офіційно визначених днів у році, то, може, варто попросити ваших священників організувати довше виставлення Пресвятих Дарів, хоч би раз на тиждень? Стараймося також за кожної нагоди відвідувати храм для бодай короткої зустрічі з Ісусом у Пресвятих Дарах, хоча б на декілька хвилин. Пам’ятаймо слова св. Йоана Павла ІІ: «Час, який ми жертвуємо Христові, ніколи не є часом витраченим, а радше часом, який ми отримуємо, щоб надати глибокого людського характеру нашим стосункам з іншими та нашому життю» (Апостольський лист «Dies Domini», пункт 7).