Напередодні Адвенту у Неаполі (Італія), під час візиту Вселенського Патріарха Варфоломія І, сталася надзвичайна подія.
Патріарх, що перебував у Неаполі 22-25 листопада, прибув до міста, щоби отримати ступінь почесного доктора богослов’я Папської теологічної школи Південної Італії. Як повідомляє Catholic World Report, вранці 23 листопада він відвідав катедральний собор Неаполя, у каплиці якого зберігаються реліквії святого Януарія, покровителя Неаполя — дві скляні ампули, що містять його засохлу кров. Коли Патріарх Варфоломій I взяв до рук реліквію, засохла кров в ампулах несподівано стала рідкою. Традиційно вважається, що ця дивовижна подія, яка не має наукового пояснення, є відповіддю на відданість і молитви неаполітанських вірних.
На чудо зрідження крові святого Януарія очікують тричі на рік: у суботу перед першою неділею травня, на згадку про перенесення мощей святого до Неаполя; 19 вересня, у день літургійного спомину святого Януарія; і 16 грудня, на згадку про чудесне припинення виверження Везувію у 1631 році. Те, що чудо сталося під час візиту Патріарха Варфоломія, можна витлумачити як сприятливий знак для розвитку екуменічних відносин.
Лекція, виголошена того ж дня Патріархом Варфоломієм, на тему «Діалог і православ’я», підкреслювала його відданість екуменізму — зокрема з Католицькою Церквою. Запропоновані ним думки вселяли надію на можливість досягнення християнської єдності раніше, ніж передбачалося. Потенційно це прагнення може узгоджуватися зі святкуванням двох важливих ювілеїв: 1700-річчя Нікейського собору (325 р.) і 60-річчя історичної зустрічі Папи Павла VI і Патріарха Афінагора на Оливній горі в Єрусалимі у січні 1964 року, що ознаменувалася скасуванням взаємних анафем, проголошених у 1054 році.
Міркуючи про про історичний поділ між Східною та Західною Церквами, Патріарх припустив, що він випливає не лише з богословських чи церковних відмінностей, але також з культурних і політичних факторів. Це узгоджується з нещодавно схваленим документом «Синодальність і примат у другому тисячолітті та сьогодні», що підкреслює колективне розуміння історії і закликає до очищення пам’яті про друге тисячоліття християнства.
Патріарх Варфоломій наголосив на ролі різних способів мислення та часто неінклюзивних мов у виникненні розколів усередині Церкви, що відповідає спостереженням апостола Павла: «Кожен з вас говорить: “Я — Павлів, а я — Аполлосів, а я — Кифин, а я — Христів”. Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви хрестилися?» (1Кор 1, 12-13). Він вказав на визнання і примирення цих історичних розбіжностей для просування єдності в християнській вірі, використовуючи метафору мозаїки:
«Спільноти, які виникли після Ефеського та Халкедонського соборів, навіть [перебуваючи] у розколі чи єресі, продовжують формувати свідомість того, що вони є частиною однієї й тієї самої мозаїки. Інакше кажучи, розкол, поділ чи єресь, — навіть якщо вони позбавляють сопричастя, — не позбавляють приналежності до єдиної Церкви Христової, як хвороба органу тіла не робить самого органу чужорідним для організму».
Послання Патріарха Варфоломія передає, що прикрі розколи всередині християнства не заперечують нашої приналежності до неподільного Тіла Христового. Людські обмеження, що характеризуються гріховністю та розривом стосунків у церковному сопричасті та в усьому світі, є корінними причинами цих поділів. Однак Церква, як таїнственне сопричастя, залишається святою і неподільною. Це розуміння дає відчуття екуменічної надії.
Складним питанням, на думку Патріарха, є уніатство, яке він описує як «теорію повернення» до латинської/римської кошари східних православних вірних. Такий підхід до єдності, наголосив він, був джерелом значних суперечок, сприяючи деяким із найскладніших і найболючіших поділів у стосунках між Східною та Західною Церквами, якими особливо позначено церковну історію другого тисячоліття.
Патріарх також наголосив на важливих екуменічних подіях ХХ століття, особливо підкресливши історичні Патріарші енцикліки 1902 та 1920 років, що сприяли формуванню Всесвітньої Ради Церков, а також віддав данину пам’яті своєму попереднику Патріарху Афінагору (1948-1972), якого назвав водночас візіонером і пророком «діалогу любові».
На завершення виступу Патріарх Варфоломій зосередився на конкретних екуменічних ініціативах Вселенського Патріархату протягом 32 років після сходження Патріарха Варфоломія на престол Константинополя у 1991 році. Він окреслив основні принципи цих зусиль: видима єдність Православної Церкви; діалог і співпраця з усіма християнськими Церквами; залучення і співпраця зі світовими релігіями, зокрема юдаїзмом та ісламом; сприяння справедливості, миру та єдності людства; збереження творіння. Патріарх згадав свою присутність на інтронізації Папи Франциска, відзначивши їхні спільні цінності та непохитну відданість досягненню повного сопричастя. Ця мета узгоджується з метою, поставленою в 1979 році Спільною декларацією Папи Йоана Павла ІІ і Вселенського Патріарха Димитрія:
«…ми ще раз підтверджуємо наше стійке бажання зробити все можливе, щоб прискорити той день, коли буде відновлено повне сопричастя між Католицькою і Православною Церквою, і коли ми, нарешті, зможемо співслужити Євхаристію».
Несподіване розрідження крові святого Януарія в руках Вселенського Патріарха Константинополя можна витлумачити як сприятливий знак для екуменічної єдності між Сходом і Заходом. У цей період Адвенту наші прагнення повинні виходити за межі простої надії; варто плекати екуменічну надію — надію, що долає поділи і сприяє автентичній єдності між християнами.