З недавніх моральних вчень видно, що тяжкість життя людини у гріху — тобто, перебування у стані смертного гріха, — затьмарена поганою теологією, видаванням бажаного за дійсне і наївною душпастирською практикою.
Незалежно від того, чи говоримо ми про Святе Причастя для розлучених і повторно одружених, чи про благословення одностатевих пар, чи про мовчазне схвалення співжиття поза шлюбом, нам слід відновити й підкреслити термінальну природу стану гріха. Як Церква, ми повинні викривати духовну тяжкість стану гріха і допомагати тим, хто у ньому перебуває, прийти до покаяння в Ісусі Христі.
Реальність стану гріха набагато більш кричуща, ніж гігієнічний термін «неврегульовані союзи». У випадку гріха канонічний термін «неврегульований союз» не повністю підсумовує небезпеку для душ, яких він стосується, тому ми маємо керуватися моральною традицією Церкви і користуватися терміном «стан гріха». Ми повинні підкреслювати місце людини у її стосунках з Христом і те, як вона може з Ним примиритися.
Стан гріха відрізняється від гріховного вчинку, навіть від вчинку смертного гріха. Інколи запитують, чому Церква прощає і допускає до Святого Причастя тих, хто зробив аборт, але не прощає розлучених і повторно одружених. Це питання відображає нинішню недостатню обізнаність про стан гріха і вказує на розмитість важливих моральних відмінностей. Зрештою, це питання вимагає роз’яснення різниці між гріховним актом і станом гріха.
Різниця між людиною, яка зробила аборт (або була його співучасником), і особою, яка розлучилася й одружилася повторно, полягає у готовності особи сакраментально розкаятися у своїх гріхах і її твердій рішучості виправитися. Саме постанова виправлення, важлива для Таїнства сповіді, веде людину до подальшого навернення і примирення з Господом Ісусом.
Людина, що зробила аборт, скоїла тяжкий гріх у минулому. Це не прогресивна дія; тобто, вона не триває зараз. Це була одинична дія, а не постійний спосіб життя. У цьому гріховному вчинку можна покаятися, бо він завершився.
Той же, хто розлучився й одружився повторно, живе у стані гріха.
Згідно зі вченнями Господа Ісуса, шлюб розлученої й повторно одруженої особи — це тривалий стан перелюбу: «Сказано теж: Хто відпускає свою жінку, хай дасть їй лист розвідний. А Я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, — хіба у випадку розпусти, — той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб» (Мт 5, 31-32).
У «неврегульованому» шлюбі не можна покаятися, поки людина веде грішний спосіб життя. Якщо людина не готова змінити свій стан життя, наприклад, розійтися (або жити «як брат і сестра» заради дітей), вона живе в гріху, а тому не може отримати милість, яку пропонує Бог, оскільки примирення з Ним неможливе.
Це актуально і для тих, хто перебуває в одностатевих стосунках, і для тих, хто співмешкає без шлюбу.
Стан гріха суперечить Євангелію. Ні в якому разі не можна стверджувати, що стан гріха якимось чином відповідає моральній істині і вченням Ісуса Христа. У стані гріха, такому як гаданий шлюб розлучених і повторно одружених людей, або спроба одностатевого шлюбу, або сам акт спільного проживання пари, гріхом є стан справ і самі їхні стосунки. Тут гріх — це не просто вчинок, а спосіб життя людини, який перебуває поза моральною істиною. Людина бунтує проти Бога і Його доброти. Не буде миру чи примирення, поки не відбудеться навернення і зміна життєвого стану.
Учительський Уряд Церкви визнає такі стани гріха і сумує за тими, хто в них перебуває. У своєму апостольському повчанні «Familiaris Consortio» Папа святий Йоан Павло ІІ звертається до ситуації розлучених і повторно одружених:
«Однак Церква підтверджує свою практику, яка ґрунтується на Святому Письмі, не допускати до Євхаристійного Причастя розлучених осіб, які одружилися повторно. Вони не можуть бути допущені до нього через те, що їхній стан і умови життя об’єктивно суперечать тому союзу любові між Христом і Церквою, який символізує і здійснює Євхаристія».
У відповіді Конгрегації віровчення на dubium щодо благословення одностатевих пар у 2021 році було сказано:
«З цієї причини заборонено вділяти благословення стосункам або партнерствам, навіть стабільним, які передбачають сексуальну активність поза шлюбом (тобто поза нерозривним союзом чоловіка та жінки, відкритим до передачі життя), як це відбувається у випадку союзів між особами тієї ж самої статі. Наявність у таких союзах позитивних елементів, які самі по собі можуть бути ціновані й похвальні, не може виправдати ці стосунки і зробити їх законними об’єктами церковного благословення, оскільки ці позитивні елементи існують у контексті союзу, не впорядкованого згідно з планом Творця».
У такому контексті підкреслюється серйозність гріховних станів і викладаються наслідки такого способу життя, і тому такі чіткі вчення мають знаходити відгук у всіх сучасних вченнях Учительського уряду Церкви, теологічних тлумаченнях і пастирській практиці.
Церква уповноважена Христом давати вірним — особливо тим, хто перебуває у стані гріха, — дари доктринальної цілісності, відвертого навчання і часу. За допомогою цих дорогоцінних дарів пастирі Церкви можуть покладатися на дію Святого Духа, говорити правду у любові і пропонувати заступництво та супровід тим, хто потребує покаяння та навернення, щоб вони могли примиритися з Богом і вірно йти шляхом Господа Ісуса.
Переклад CREDO за: о. Джеффрі Кірбі, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
