Що ми святкуємо у свято Господнього Стрітення?

Стрітення» означає «зустріч». У деяких традиціях це свято називалося «Очищення Богородиці».

Що означає свято Стрітення Господнього? Що саме ми святкуємо в цей день? Які традиції пов’язані з цим святом? Про це розповідає літургіст, отець Віталій Слободян СP.

Що ми святкуємо на свято Стрітення?

Це 40-й день після Різдва, після народження Ісуса Христа. Це біблійне свято. Згідно з біблійною традицією, всі первородні єврейські хлопчики в Ізраїлі мали бути жертвувані Богові. Їх приносили перед Богом у храм і за них складалася жертва викупу. Це свято в юдеїв глибоко вкорінене у пасхальній події. Ми пам’ятаємо, що всі первородні в Єгипті померли в пасхальну ніч, а ізраїльські первістки були врятовані. Тому юдейський закон каже, що всі первородні мають бути представлені Господу й викуплені. Також тоді загинули первородні у тварин. Тому в Єрусалимському храмі складали в жертву первородних тварин на спомин тієї пасхальної події. У жертву викуплення за первородних синів складають або ягня, або козеня, або — як у разі Ісуса — пару голубів. Це була кровна жертва за життя первородного в пам’ять про пасхальні події. Первородний також був знаком Пасхи — знаком того, що Бог рятує народ.

Саме в той день — у 40-й день після народження Ісуса — Марія і Йосиф чинять за законним єврейським звичаєм. Вони приносять свого первородного Сина до храму, щоби скласти за Нього жертву викупу. Так це свято виглядає історично.

Роль Симеона й Анни

У Євангелії, коли описується ця подія, також є згадка про Симеона та Анну. Яку роль вони відіграли в цьому святі?

У християнстві свята формуються впродовж історії. Найстарше християнське свято — неділя як Пасха тижня. Так святкували в апостольські часи. Потім сформувався щорічний спомин Пасхи. Пізніше з’явилося свято Богоявлення. Ще пізніше з нього виділили Різдво і свято Господнього Хрещення. Натомість Кану Галілейську в нашій традиції ми перестали згадувати як окремий богослужбовий богоявленський спомин. Але з’явилися інші свята: пов’язані з Ісусом Христом, богородичні, а також спомини святих.

Свято Стрітення — грец. συνάντησις — означає «зустріч»; Ὑπαπαντὴ — принесення [до храму]). У деяких традиціях воно називалося «Очищення Божої Матері». У юдеїв жінка вважалася нечистою до 40‑го дня після народження хлопчика і до 80‑го дня після народження дівчинки. Тому для Марії 40‑й день — це за старозавітним законом був день очищення. Свято Зустрічі — Стрітення — виражає зустріч Божого Сина, Месії, Спасителя, який приходить, зі своїм народом. Образом, знаком цього народу є ті побожні старці, пророки, Симеон і Анна.

Ці біблійні події описані в Євангелії від св. Луки (Лк 2, 21‑38). У ті часи в Єрусалимському храмі могло бути по кілька тисяч паломників щодня, і в такому натовпі ці старці впізнають Марію з Йосифом, впізнають у їхній дитині Месію. Читаємо в Євангелії пророцтво Симеона; читаємо, як Анна прославляє Господа.

Сама подія жертвування, з одного боку, вже показує пасхальний вимір цього свята. З іншого боку, Різдво випереджає Пасху, немовби заповідає її. Стрітення у нашій традиції формально закінчує різдвяні святкування, й Церква переходить у період «передпостя». Це свято є майже посередині між цими урочистостями: 40 днів після Різдва і трохи більше 40 днів до Великодня.

Історично у різні часи на свято Стрітення ставилися різні акценти. Наприклад, Схід підкреслював «стрітення», зустріч. У Західній традиції до Месалу Павла VI (до 1969 року) це свято взагалі називалося «святом Симеона». В народі його ще й зараз називають святом «Матері Божої Громничної» — що походить від назви свічок, які благословляють у цей день. Також воно називалося святом Очищення Пресвятої Діви Марії. У Римо-Католицькій Церкві це свято тривалий час було богородичним, марійним. Сьогодні ми повертаємось до нього як до свята Господнього, яке вписується у цикл Об’явлення Божого Сина: ізраїльський народ в образі Симеона й Анни приймає Месію.

Чому цим святом закінчується період співу колядок?

На Стрітення ми прибираємо з храмів різдвяні прикраси й перестаємо співати колядки, хоча Різдвяний період завершується святом Господнього Хрещення. Чому так?

Треба пам’ятати, що це не загальноцерковна практика. Є місцеві народні традиції, звичаї. Які, зокрема, впливають на формування літургії. В усьому світі люди не знають такого, що треба співати колядки аж до Стрітення. Натомість на наших теренах, а також у Білорусі, в Польщі, Литві так історично склалося, що народ дуже любить Різдво. Наші різдвяні традиції дуже багаті, феноменальні, оригінальні. Таких в інших частинах світу немає.

Вони пов’язані з місцевою культурою, переважно аграрною. Цей цикл свят також сформував цілий прошарок різдвяних пісень — колядок. Частина з них вважається літургійними, вони мають дуже глибокий теологічний зміст. Інша частина — «пасторалки» — народні нелітургійні оспівування того, що Різдво приносить у буденному житті. Тому у нас так склалося, що формально Різдвяний період у Літургії Церкви закінчився, але, якщо народу подобається так молитися, прославляти Бога, то Церква не заперечує. Це багатство нашої релігійної культури. Крім рішень загальноцерковного календаря, є ще деякі рішення помісних єпископів — співати колядки до 2 лютого. Це не шкодить нашій побожності й нічого не краде з духовного життя, а навпаки, збагачує. Але в усьому світі цього немає.

Чому цього дня освячують свічки?

Знову ж таки, так склалося історично. Богослужіння цього дня пов’язано зі Світлом: Марія з Йосифом приносять Ісуса; Симеон бачить Його, бере на руки і прославляє Господа. У своїй пісні старець співає, що це Дитя — «Світло для об’явлення язичникам і слава Твого народу, Ізраїля!» Це перекликається з пасхальними подіями: у Пасхальну ніч ми знову говоритимемо про Христа як про Світло, яке світить у темряві.

Історично стрітенське богослужіння формувалося на єрусалимській традиції. Вона була «стаційною»: паломники приходили в ті місця, де Ісус жив, ходив, де відбувалися події, пов’язані з Його життям. Проходила процесія до місця, де був Єрусалимський храм. Найстаршу згадку про свято Стрітення можна знайти у паломниці Егерії, яка жила у V ст. Вона описує своє паломництво до Святої Землі й те, як Церква відтворює події, пов’язані з життям Ісуса Христа, у богослужінні.

Тому сьогодні у Римській традиції літургія Стрітення пов’язана з принесенням свічок до храму, їхнім благословенням; процесією зі світлом; співається антифон зі словами Симеона (Лк 2,32). Христос є тим Світлом, яке в повноті засяє в Пасхальних подіях. Сьогодні ця процесія має вимір Господній, пасхальний, а Месу служать у шатах білого кольору. Натомість колись вона мала також характер покутний, бо вводила в піст, і правили її у фіолетових літургійних кольорах.

Процесія на Стрітення — як знаходимо в документах — відбувалася ще в VII ст. у Римі 2 лютого. Вона починалася біля Римського форуму (Форум Романум) і прямувала до папської базиліки Божої Матері Більшої, або Сніжної (Санта Марія Маджоре). Учасники тієї процесії, як згадується, йшли зі свічками. Стрітенська процесія була Господньою; але саме богослужіння — скероване до Божої Матері й пов’язане зі святом Її очищення.

Чому освячені свічки називають «громницями»?

Це пов’язано з місцевими віруваннями, що формувалися в культурі народу, яка була переважно аграрною. Більшість населення проживала в селах, тяжко трудилася на землі, хвилювалася за худобу, за врожай. Люди боялися, чи не будуть поля й худобу нищити град, повінь, блискавки, дикі звірі. Тому вони шукали апотропеїзмів — оберегів, які б їх захищали. На противагу язичництву, деякі християнські знаки й символи набирали такого значення, що через присутність цього знаку оберігає Бог. Зокрема, громнична свічка, яка є символом Христового світла, стає таким знаком Божого захисту. Її запалюють під час бурі, грози, граду. Звідси походить її назва — «громнична». Вона пов’язана з народною побожністю. Коли ця свічка горіла, люди молилися й бачили, що Бог їх уберіг від грому. Також люди часто виходили з цією свічкою проти вовків, коли ті нападали на худобу.

Оскільки ця свічка є світлом Христа, то її також запалюють біля помираючих. Ще цю свічку давали помираючому в руки, щоби світло освітлювало дорогу в переході з цього світу до життя у Вічності.

Раніше намагалися принести громничну свічку додому запаленою А якщо вона по дорозі гасла, то запалювали знову й викопчували нею на стелі знак хреста — або при вході до хати, або в кутку з образами.

Ще я зустрівся з таким звичаєм, що стрітенською свічкою обпалювали дітям із чотирьох сторін волосся на голові. Це мало захистити їх від грому і хвороб. Також її ставили біля хворого.

Чи обов’язково всім освячувати свічки?

Тут не так «обов’язково» чи «не обов’язково», як те, чи люди потребують знаків. Зараз часто навіть під час тривоги запалюють громниці й моляться, просячи Бога про захист.

Історично, наприклад, із громницею несли дитину до хрещення. Але завжди була одна свічка: її освячували на Стрітення, з нею хрестили дітей, у Пасхальну ніч ішли з нею до храму тощо.

Сьогодні у нас є свічки окремо на Хрещення, на Перше причастя, на Великдень, на Різдво. Замість однієї маємо багато свічок. У кожної з них своє значення. Але свічка завжди має символізувати Христа, Його світло. Ми маємо черпати з живого контакту з живим Словом. А свічка є лише знаком. Якщо він до когось промовляє — то добре. Але якщо цей символ заважає зосередитися на живих стосунках із Богом, стає людським забобоном, то краще обійтися без нього. У будь-якому разі, свічка має бути знаком Божої присутності, вираженням нашої довіри до Нього й допомагати нам ставати святими. А обов’язку освячувати всім — немає.

Чому Стрітення — День богопосвячених осіб?

Це свято досить нове. Церква відзначає його з 1998 року. Папа Йоан Павло ІІ у 50‑ту річницю проголошення Апостольської конституції Пія ХІІ «Provida Mater Ecclesia» («Дбайлива Мати-Церква») встановив свято богопосвяченого життя.

Протягом століть у Церкві сформувалося два стани духовного життя: світських і чернецтва. Спочатку були закриті монастирі, потім з’явилися жебрачі ордени, пізніше — апостольські чернечі згромадження. Духовне життя розвивалося. Жіночі монастирі аж до ХІХ ст. були виключно закритими (окрім вікентійських Сестер Милосердя). У ХІХ ст. з’являються «дієві» жіночі згромадження, які не сидять у монастирях, а йдуть до людей, до дітей, до бідних, хворих тощо.

Потім у царській росії з’явилися згромадження Гонората Козьмінського. На українських землях у ті часи чернече життя у будь-яких формах було заборонене. У Польщі ченців, які залишилися, зігнали в кілька великих монастирів і заборонили приймати нових кандидатів. Гонорат Козьмінський, капуцин, винайшов тоді нову форму богопосвяченого життя. Він заснував «безгабітові» згромадження. У них чоловіки або жінки живуть чернечою спільнотою, але не мають зовнішніх ознак.

На початку ХХ ст. з’являється ще одна форма чернечого життя — богопосвяченого життя у світі. Це чоловіки або жінки, які мешкають, як і раніше, у своєму домі, зі своїми родичами, але складають обітниці за прикладом чернечих і живуть богопосвяченим життям, не маючи якихось конкретних статутів. Спочатку Церква розпізнавала таку форму життя. Конституція «Provida Mater Ecclesia», яка була оголошена 2 лютого 1948 року, затвердила нову форму духовного життя в Церкві — богопосвячене життя мирян. Це зазвичай люди, про яких ніхто не знає, вони живуть прихованим богопосвяченим життям. Часом про них відомо лише сповіднику і єпископу дієцезії. Часто навіть родичі не знають, що людина вибрала таку форму життя. Це дає змогу таким людям входити туди, куди священники, монахи, черниці увійти не можуть: наприклад, у політичні структури. Часто ці люди належать до інститутів богопосвяченого життя, складають там обіти, мають формаційні зустрічі — але не зобов’язані жити у спільноті.

Особливо після Другого Ватиканського Собору ці інститути видали дуже цікаві й багаті плоди життя в Церкві, в євангелізації сучасного світу. Як написано в конституції «Provida Mater Ecclesia», вони «змінюють, як дріжджі, світ ізсередини»: ніхто не бачить, як вони діють, але всі бачать, як тісто міняється. Так із цими людьми: світ навколо них непомітно змінюється.

Тому, оцінивши всі ці форми богопосвяченого життя, а особливо конституцію «Provida Mater Ecclesia» в 50‑ту річницю її проголошення, св. папа Йоан Павло ІІ оголосив 2 лютого Днем богопосвяченого життя. Так це свято стало загальним для всіх богопосвячених. Ця дата вибрана не випадково, бо припадає на Стрітення — Жертвування Ісуса Христа в храмі. А богопосвячені життя і є цим даруванням себе у чистій жертві Богові.

Чи обов’язково бути на Службі у свято Стрітення Господнього?

Господнє Стрітення — це свято, не урочистість, і тому не є обов’язковим. Якщо хтось не прийде у цей день на Месу, то гріха не матиме; сповідатися не потрібно. Але й заслуги теж мати не буде.

Також це свято, якщо припадає на п’ятницю, як цьогоріч, не скасовує посту.

Відеозапис етеру з о. Віталієм Слободяном дивіться тут.