Святу Месу з нагоди початку Великого Посту, в Попільну Середу 14 лютого 2024 р., Папа Франциск, згідно зі звичаєм, очолив у базиліці святої Сабіни на Авентинському пагорбі Рима.
Проповідуючи під час Святої Меси, він наголосив: традиційні практики Великого Посту — молитва, піст і милостиня — це не зовнішні атрибути, а дороги, які допомагають нам відкривати те, що є суттєвим у нашому житті, повідомляє Vatican News.
У євангельському уривку Ісус заохочує учнів: коли вони дають милостиню, моляться чи постять — не чинити цього напоказ, а робити таємно, де бачить Небесний Отець. Пророк Йоіл же заохочує віруючих «повернутися до свого серця». Це, за словами Папи, й означає увійти в те таємне, яке бачить Отець.
Самі ці біблійні тексти, які літургія пропонує на Попільну Середу, стали відправною точкою для роздумів, якими поділився Єпископ Рима. Євхаристійному богослужінню з обрядом посипання голів попелом передувала традиційна покаянна процесія від розташованого неподалік від церкви св. Сабіни храму св. Ансельма.
Життя — не вистава
Як зазначив Папа, Великий Піст занурює нас у купіль очищення, щоб допомогти зняти весь «макіяж» — усе те, що ми накладаємо, щоби здаватися кращими, ніж ми є насправді. Тож «повернутися до серця» означає повернутися до нашого справжнього «я», представити його таким, яким воно є, перед Богом.
«Життя — це не вистава, і Великий Піст запрошує нас зійти зі сцени удаваності, повернутися до серця, до правди про те, хто ми такі», — сказав Франциск. Попіл, яким цього дня посипаємо голови, — це жест, який повертає нас до сутнісної дійсності нас самих, сказав Папа: ми — попіл, життя наше — немов подих, «але Господь, і лише Господь, не дозволяє йому зникнути в небутті».
Любов’ю покликані любити
«Попіл, посипаний на наші голови, заохочує нас наново відкрити таємницю життя. Він каже нам: доки ти носиш броню, яка закриває твоє серце, прикриваєшся маскою вдаваного, виставляєш штучне світло, щоб показати себе непереможним, — доти залишатимешся порожнім і безплідним. Коли ж ти наберешся відваги схилити голову і зазирнути всередину себе, то зможеш відкрити присутність Бога, який завжди тебе любить». Папа зауважив, що всі ми — порох, але такий, у який Бог вдихнув подих життя; порох, із якого воскреснемо до безконечного життя, приготованого для нас. «І якщо в попелі, яким ми є, палає вогонь Божої любові, то ми відкриваємо, що ми наскрізь пронизані цією любов’ю і що покликані до любові: любити наших братів і сестер, бути уважними до інших, жити співчуттям, чинити милосердя, ділитися тим, ким ми є, і тим, що ми маємо, з тими, хто цього потребує», — додав Святіший Отець. У цьому світлі бачимо, що милостиня, молитва й піст це не зовнішні практики, а дороги, що ведуть до серця, до суті християнського життя.
Наважитися повернутися до суттєвого
Святіший Отець заохотив під час цієї Чотиридесятниці прислухатися до Господнього голосу, який невтомно кличе «ввійти в таємне, повернутися до серця». Адже часто ми не усвідомлюємо, що вже не маємо цього «потаємного місця, в якому можна зупинитися й берегти себе самих», занурившись у світ, де все ніби повинно виливатися в соціальні мережі; «але чи може щось бути соціальним, якщо не випливає з серця?»
«Повернімося, браття й сестри. Повернімося до Бога всім серцем. У ці тижні Великого Посту звільнімо простір для тихої молитви адорації, в якій ми перебуваємо в слуханні у присутності Господа», — заохотив Святіший Отець, підсумувавши:
«Не біймося скинути з себе мирські шати і повернутися до серця, повернутися до того, що є суттєвим. Згадаймо святого Франциска, який, знявши з себе все, що було, обійняв своїм цілим єством Небесного Отця. Визнаймо себе такими, які ми є: порохом, який Бог полюбив; порохом, покликаним бути закоханим у Бога. Завдяки Йому ми відродимося з попелу гріха до нового життя в Ісусі Христі та Святому Дусі».