Більшість людей і гадки не мають, що те, в чому їх переконують, пов’язане з певною філософською течією…
Одним із головних джерел дивних поглядів, що нині ширяться, є ідеалізм. Тут ідеться не про поточне розуміння цього слова, коли ми визнаємо ідеалістом того, хто вірний своїм поглядам, навіть якщо може заплатити за це високу особисту ціну. Ідеалізм, який розглянемо в цьому тексті, — це філософський погляд із царини епістемології (теорії пізнання) та онтології (науки про буття). З епістемологічного підходу, ідеалізм проголошує приблизно таке: зовнішні об’єкти творяться у враженнях суб’єкта, який їх пізнає. Крайнє розуміння ідеалізму припускає, що ми знаємо лише власні враження і тільки про них можна авторитетно говорити. «Ми не знаємо, чи існують ці речі незалежно від нас самих».
З онтологічного погляду, ідеалізм приводить до висновку, що існування речей не виходить за межі «я». Це повністю суперечить природному підходу, який ми маємо у повсякденному житті. Ми ж не ставимо під сумнів те, що інші люди, наш будинок, машина тощо — існують незалежно від нас!
Протилежним до ідеалізму підходом є реалізм. Епістемологічний реалізм виходить із того, що ми пізнаємо речі, які існують відокремлено від нашого «я»; онтологічний виходить із їх реального існування.
Ідеалізм — що епістемологічний, що онтологічний — може провадити до крайнього суб’єктивізму. Бо якщо це моя особистість, моє «я» є підставою існування дійсності, яка не існує окремо від мого «я», то, кажучи в певному спрощенні, я можу собі цей світ формувати так, як це до вподоби мені. Це немовби світ, що існує виключно задля мене; відповідно, я можу його собі збудувати так, як мені подобається. У реалізмі треба мати справу з речами, що існують осібно, самостійно, незалежно від оман розуму чи прагнень волі. За такого підходу реальний світ чинить опір, вимагає об’єктивізації. Якщо ж ми залишаємося при підході, який випливає з ідеалізму, то з’явиться шерег небезпек. За такого підходу буде мало місця для інтерсуб’єктивності: мій світ — це мій, і я не дуже можу його показати комусь, хто не є мною. Можу собі визнати правдивим те, що мені до вподоби, ну бо реальність це ж тільки потік моєї свідомості! Така філософія провадить до ситуацій дивних, але добре відомих. Наприклад, хтось може ствердити, що він має іншу стать, ніж це випливає з біології. Спираючись виключно на власні заяви, він починає вимагати зміни відповідних документів, а суспільство — попри об’єктивний факт існування біологічної статі — повинно з цим постулатом погодитися. Саме вираження суб’єкта є основою для підтвердження його претензій.
Ідеалізм, розвинений до крайнощів, — це не єдине джерело сучасних помилок та ідеологій, які просувають на їх підставі. Більшість людей, які їх приймають, можуть навіть не підозрювати, що те, що їм говорять, пов’язане з тим чи тим філософським напрямом. Тим не менше, наслідки є, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо. Вони проникають в культуру, університети, ними послуговуються політики, митці… Іншими словами, через різні канали в людські голови проникають різні формули, які за певний час стають непомітними, мов повітря. Але, хоч непомітні на перший погляд, вони впливають на наше життя. Саме це говорить про їхню небезпечність. Хтось може подумати, що такі філософські погляди, як ідеалізм, є предметом зацікавленості вузької групки науковців, що вивчають історію філософії. Тому доходять помилкового припущення, що це можна спокійно проігнорувати. Тим часом же розуміння нинішньої кризи, деградації справжніх цінностей та заперечення об’єктивної істини вимагає якраз розуміння джерел цього. Без розпізнання, звідки все це взялося, не вдасться знайти вихід із накопичення проблем.
Тому потрібно ці джерела знаходити, описувати їх, пояснювати і давати протиотруту. Всупереч гаданому, треба забратися до філософської праці — але такої, що буде виконана добре, філософії шукання правди і розвінчування фальшу.
Переклад CREDO за: Каміл Гораль, Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
