«Супроводжувати тих, кого спіткала травма» — таку назву має перший випуск формаційного курсу, що відбувається в Папському салезіянському університеті в Римі.
Організатори проєкту — отці-салезіяни й фахівці з психології та педагогіки, викладачі цього університету. В курсі, який триває від 3 до 17 квітня 2024 р., беруть участь понад 20 чоловік з України та з Близького Сходу — регіонів, що страждають від війни, повідомляє Vatican News.
Групу з України супроводжує о. Олег Ладнюк, греко-католицький священник, салезіянин, військовий капелан. Однією з розглянутих тем було горювання.
«Ми знаємо, що під час війни багато людей має проблеми з горюванням, — каже священник. — Питання в тому, коли горювання є ще здоровим, а коли його можна вважати психологічно проблемним. Наприклад, я знав, що воно є здоровим, коли людина горює дванадцять місяців за близькою особою, яку втратила. Людина має змогу немовби пережити річний цикл у горюванні, і це нормальна річ. І коли це триває більше року, то вже можна називати нездоровим (якщо не йдеться про матір, яка втратила дитину). Але вчора я дізнався: українські психологи вже говорять, що в Україні тепер вважається здоровим горювання не 12, а 24 місяці. Тобто ми вчимося, як запобігати, як допомагати, чого не потрібно говорити, як допомогти людям, з якими доведеться співпрацювати. Бо психологічні проблеми, травми війни, часто не проявляються в момент самої війни, а вже після її закінчення. І часто це може бути й через п’ять років. Тому нам треба бути готовими, бо в нас в Україні не вистачає психологів, і тим більше — добрих психологів».
Такі курси корисні також і для священників та капеланів. «Наприклад, в Україні до мене не раз підходили військові з запитаннями більш психологічними, — каже о. Олег, — тобто не йшлося про сповідь чи про Службу Божу; люди мали запитання психологічного характеру. І коли я запитав, чому вони не йдуть до психолога, мені відповіли: “Тому що психолог не був на війні, і він не переживав того, що ми пережили. А ти, як капелан, переживав ці обстріли, втрати, життя в бліндажах, і ми хочемо говорити з тобою”».
Салезіянин уточнює: «Я заохочую священників поводитися обережно, щоб не нашкодити. Кажу: “Робіть, що можете, посповідайте, дайте перші поради; але потім передайте в руки психолога. Наприклад, у Дніпрі є хороший психіатр, який лікує наших військових. І якщо він бачить, що хлопець є релігійною особою, то везе його потім до священника, бо йому так легше працювати. І священик має також розуміти, коли він має передати людину психологові. Це дуже важливо».
Статуя Дона Боско з дітьми при вході до корпусу Папського салезіянського університету. Джерело: Università Pontificia Salesiana
До групи, яка приїхала на формаційний курс у Римі, увійшли переважно представники різних салезіянських спільнот, як римо-католицьких, так і греко-католицьких — зі Львова, Житомира, Дніпра. Є також представники Донецького екзархату УГКЦ, бо вони «мають найбільшу дотичність до цієї війни».
Поїздка в Італію є і навчанням, і цінним відпочинком. «Ти не можеш без відпочинку працювати, — підкреслює о. Олег Ладнюк. — На жаль, уже на другий рік [відкритої війни] почалася критика щодо волонтерів: “Ви не так зробили, фотографії не так передали, ви усміхаєтеся, а треба бути сумними” тощо. І багатьох це пригнітило остаточно. Тому, наприклад, декого з тих людей, які працюють в моїй команді або з якими я співпрацюю, я змушую відпочивати, або відправляю виконувати якесь завдання, не пов’язане з війною: просто щоб людина відволіклася. Сюди, до Рима, я привіз кількох, щоб вони трошечки відійшли від цієї війни. Навіть не обов’язково віддалятися від війни; але щоб відволіктися, потрібно змінити заняття».
Священник радить менше критикувати. «Якщо комусь не подобається волонтер, який збирає кошти на щось, то перераховуйте кошти не йому, а тому, кому довіряєте». Тим більше що з плином часу волонтерство змінилося: від загальної допомоги біженцям і підтримки армії до опіки над конкретною бригадою чи батальйоном. «Інші працюють над тим, щоб закупляти і ремонтувати машини, ще інші займаються дронами або антидроновим захистом», — перелічує священник із Дніпра. Отже, донатити завжди є кому. А дієва підтримка — це один зі шляхів полегшення свого горювання.
фінансово.
Щиро дякуємо!
