Питання-відповідь

Як святкувати святий день — неділю?

12 Квітня 2024, 10:09 1096

Питання: Третя Божа заповідь «Пам’ятай день святий святкувати» і перша церковна заповідь «Брати участь у Святій Месі у неділю та приписані свята і стримуватись від тяжких робіт» ніби говорять про одне й те саме. У чому різниця між ними?

Відповідає брат Олександр Могильний OFM Cap.

 

Заповідь Божа і заповідь церковна

Ми пам’ятаємо контекст встановлення 10‑ти заповідей, чи правильніше буде сказати — об’явлення їх народу. Після зустрічі з Богом Мойсей дає Його слова життя Вибраному народу, коли той іде через пустелю, вчиться свободи. Постійно нагадується історія спасіння, історія фактів, подій та відповідь людини через віру на факти того, що саме Бог усе це створив. І ось настає момент суботи для євреїв, пов’язаний із моментом створіння, — щось важливе вже в їхньому житті, тому що вже Бог дає їм Закон. Бо раб не встановлює собі свята — йому їх дають за волею пана. Але тут Бог каже: ви маєте право на святкування, на власне життя, на власну історію, на те, щоб будувати її своїми руками. Це дивовижно, це — вже чудо. Змінюється мислення: «Вчора я був рабом, не мав права на власне життя, на власну історію, на те, щоб будувати її своїми руками. А тут мені дають право святкувати!» Це — контекст творіння, від самого початку.

Тут наша церковна заповідь переходить на практичну мову: є неділя, є обов’язок бути на Євхаристії, обов’язок дати відповідь на свято — тобто святкувати — і, що важливо, утримуватися від важкої праці. Тобто це вже зобов’язання, які походять із права. Лише так живе вільна людина. Спочатку є право на щось, а з нього випливають обов’язки, які говорять не про те, що хтось «зобов’язаний», а про відповідь вільної людини.

Отже, неділя. Для християн — це Воскресіння. Це не йде врозріз із Десятьма заповідями, бо Церква ніколи не перекреслюватиме, не виправлятиме чи маніпулюватиме фундаментальним законом. Коли ми говоримо про суботу (в юдеїв) і неділю, то це не тільки зміна акцентів — це щось важливе у контексті творіння. Тому що Воскресіння і Вознесіння — це останні дії Бога, який завершує всю справу творення.

Так, гріх зупинив — не знищив! — дію Бога, справу творіння. Прихід Божого Сина не був пов’язаний лише з гріхом. А навіть якщо з гріхом, то пов’язаний із людиною — Він прийшов для людини. Син Божий мав прийти так. Навіщо, якщо все було прекрасно? Тому що стан первісної благодаті не був тим, що чекало на людину у Вічності. Це був тільки старт, нульовий рівень. Божий Син мав прийти, щоб перевести людину на вищий рівень. І це сталося. Воскресіння і Вознесіння свідчать про те, що Бог завершив справу творення. У цей час був гріх, було страждання, була смерть Ісуса Христа, Божого Сина, — проте завершення відбулося. Воно говорить, що диявол не в змозі знищити цю благодать. Неділя показує, що субота продовжується. Вона має своє місце у цьому контексті, але йде далі, тому що Бог пішов далі: є неділя Воскресіння, Вознесіння — повернення до дому Отця.

Тому Церква говорить нам про неділю в такому контексті, що світ навчився мати святковий день. Так, зазвичай у світі є вихідні, кінець тижня — субота й неділя. Ось тільки неділя — це не вихідний. Бо вихідним можна зробити будь-який день. Церква каже про неділю не як про вихідний день, а як про святкування завершення діла творення. Воскресіння — це завершення справи створіння; повнота. Саме це ми святкуємо. А святкування — це дія. Церква каже, що тут дія — це Євхаристія. Бо саме Євхаристія говорить нам про перемогу над гріхом. Про те, що Бог завершив справу творення, але не залишив нас. Євхаристія говорить, що Бог увійшов у наше життя, і Він далі керуватиме цим життям.

Церква говорить про утримання від важкої праці, тобто знову: йдеться не про вихідний день, а про святий простір. Так, людина, поранена гріхом, може перетворити своє життя лише на тяжку працю, тобто увійти в мислення раба: працювати з ранку до ночі. Тому багато хто стверджує: наше життя полягає у тому, щоби працювати. Працю — особливо, якщо вона не задовольняє головні потреби людини — доводиться помножувати й помножувати. Тому люди мають окрім основної роботи ще декілька підробітків, щоб забезпечити хоч базові потреби, щоб не страждати, не просити допомоги.

Натомість Церква говорить нам про святий простір: коли немає праці, то життєвий простір вивільняється. Бо є Бог. Навіть та ж важка праця має бути для людини волею Бога. Бо праця — це не лише заробіток: людина через працю формується, професійно розвивається, є творчою. І якщо забрати святий простір, то це сильно вплине на людину. Не йдеться лише про те, щоб відпочити, а про те, щоб мати перед собою знак сенсу свого існування — віру в Бога. Тому Церква дає цей мінімум, щоб людина замислилася: куди вона йде; вона працює — і що далі? Люди помирають, хворіють, не встигають, запізнюються. І хоч є робота, висока зарплата, але немає щастя, немає успіху, не реалізуються плани. Здається, ніби все є, — але щось не те й не так…

Тому цей святий простір наповнюється знаком — присутністю Бога. Якщо людина перебуває у Його присутності, то в наступні дні, з понеділка до суботи, повертаючись до своїх справ і обов’язків, вона почне розуміти, чому вона туди йде, що має робити, який сенс цієї боротьби, цього страждання, всього цього життя.

 

Про які «приписані свята» йдеться у першій церковній заповіді?

Церква чітко прописала у своєму літургійному календарі обов’язкові урочистості, які прирівнюються до рангу неділі. Сьогодні їх уже не так багато, як колись. Це зокрема 1 січня — Богородиці Марії, 6 січня — Богоявлення, Пасхальні свята — Воскресіння, Вознесіння, Зіслання Святого Духа; 15 серпня — Успіння Богородиці; 1 листопада — Всіх Святих; і 25 грудня — Різдво Христове.

Усі свята в Церкві пов’язані з однією подією — Христовим Воскресінням. Усі свята ідуть від Воскресіння — і до Воскресіння. У цьому сенсі, календар побудований так, щоб допомогти людині прожити її людяність, тобто її життя у християнському вимірі. Тому всі свята допомагають людині переживати її стосунки з Богом. Бо та чи інша урочистість відкривають якусь частину нашої віри, наших стосунків із Ним. Ці свята мають такий високий ранг тому, що ними Церква хоче показати щось дуже важливе: сенс віри в Бога. У християнського Бога. Бо дехто каже: «Яка різниця, в якого бога вірити? Важливо вірити». Ні! — бо це класичне язичництво.

Ці свята також пов’язані з особою Ісуса Христа, бо саме Він показав сенс віри в Бога. І Церква показує християнський образ Бога — не просто «якогось бога». Інакше віра перетвориться на язичництво. Людина має відчуття Бога; але якщо їй не показати правдиве християнське обличчя Бога, тобто через Ісуса Христа, то знову буде язичництво. Натомість у центрі всього є особа Ісуса Христа, Його Воскресіння.

Повністю відеозапис розмови з бр. Олександром Могильним дивіться тут.

Читайте також:
Чому Церква каже сповідатися принаймні раз нарік?
Чому церковна заповідь говорить про Причастя «принаймні раз на рік»?

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Immediate Unity z-lib books

Casino news

Casino News Bets News Slots Aviator