Сучасна культура нав’язує нам зразки мислення й поведінки, які повністю суперечать християнським принципам. Одним із таких шаблонів є переконання, що нема нічого поганого в позашлюбному сексі, яким займаються двоє дорослих людей за взаємною згодою.
Аргумент, повторюваний у цьому контексті як мантра, звучить так: «нікому не діється кривди, тож навіщо забороняти людям займатися сексом, якщо вони мають на це охоту?» На перший погляд може видатися, що, справді, ніякої кривди ніхто нікому не завдає, тож нехай люди собі роблять те, що хочуть: поза шлюбним зв’язком, у яких завгодно статевих конфігураціях, у поліаморних стосунках тощо.
Проте «ніхто нікого не кривдить» — це аргумент однаковою мірою банальний, як і фальшивий. Так само можна ствердити, що якщо хтось готовий платити велетенські гроші за маловартісний продукт, то нехай це робить, бо нікого це не кривдить. Однак у юриспруденції є поняття «неправомірної вигоди», «неправомірно отриманої вигоди» (Кримінальний кодекс), того, що суперечить принципам суспільного існування. Взаємної згоди обох сторін замало для того, щоб таку угоду визнати дійсною.
Аргумент про «взаємну згоду» спрацьовуватиме лише в тому разі, коли сексуальне співжиття ми відділимо від цілісності людського життя. Однак це неможливо: все пережите залишає свій слід у нашій пам’яті, в наших емоціях, а сексуальна сфера з цього погляду — особливо чутлива. Досить буде подумати про те, які почуття з’являться, коли ми довідаємося, що наша «половинка» нас зрадила, або що хтось оприлюднив інтимні подробиці стосовно наших стосунків з іншою людиною.
Стосунки сексуального характеру охоплюють не тільки сферу фізичного тіла, але всю нашу особу: наші почуття, потребу близькості й безпеки у стосунках з іншою людиною, життєві плани та мрії — включно з прагненням мати потомство, прагненням відчувати турботу, ділитися своїми почуттями й думками. Все це є можливим у стабільному зв’язку, в якому існує повна взаємна довіра. Таким зв’язком є нерозривне подружжя, про яке говорить Ісус і яке в Церкві має ранг таїнства. Отож подружжя це щось вище за звичайний земний зв’язок; воно враховує також наш духовний вимір. Чоловік і жінка одне для одного є взаємною підтримкою і доповненням не тільки в тому, де йдеться про побутові справи чи виховання дітей, але також на шляху до вічності. Хіба ж це якийсь нежиттєздатний ідеал? Хіба в такому зв’язку людина буде менш щаслива, ніж хтось, хто «пурхає з квітки на квітку» і шукає щастя в швидкоплинних радощах? Якби щиро запитати тих, хто живе однією хвилиною, чи вони не відчувають пустки від такого життя, то що вони би відповіли?
Порушене сприйняття світу, себе самого і людських стосунків — в цьому немає нічого нового; новим натомість є масштаб цієї проблеми і щораз більше суспільне схвалення такого викривленого образу дійсності. «За останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, (…) більше розкошолюбні ніж боголюбні» (2 Тим 3, 1-4), застерігав св. Павло у своєму останньому листі, написаному в римській в’язниці. Немає ніякої паузи, що відділяла би «останні дні» від «передостанніх». Процес деморалізації триває століттями і щораз більше посилюється.
Виставить подивитися на явище порнографії та його обсяги. Так, певні форми порнографії існували і в стародавні часи (це підтверджують, наприклад, зображення на давньогрецьких вазах); але її загальна доступність і майже залежність від неї — це новітнє явище. За останні п’ять років, кажуть дослідження, інтернет-порнографія фактично подвоїлася, сягнувши вартості 1,1 мільярда доларів.
Але це — лиш верхівка айсберга. Небажання укладати подружні стосунки, тривалі конкубінати або «вільні зв’язки» стали загальним явищем. Щораз частіше говориться про «поліаморію»: чи то в формі стосунків між багатьма особами, чи то у формі згоди обох членів подружжя на зради їхніх «половинок», так званий «відкритий шлюб».
«Wall Street Journal» нещодавно писав, що «відкриті стосунки нині переживають свій великий день». За опублікованою там статтею, аж 22% американців стверджують, що брали участь у «консенсуальній немоногамії», тобто у зрадах за згодою подружжя. В попкультурі людей стараються призвичаїти до цієї патології, представляючи її як щось нормальне і правильне. «Секс це просто секс», нема про що говорити.
Якщо це не брак людських почуттів, тоді що це таке?
Не тільки Біблія застерігає від надмірної любові до насолоди, зі шкодою для життя людини загалом. Сучасні наукові дослідження показують, що моногамія це не історичний релікт, а найкорисніший спосіб життя.
Дослідження, проведені в межах National Survey of Family Growth (регулярні опитування, які проводить відділ Національного центру статистики охорони здоров’я Центрів контролю та профілактики захворювань США) показали дуже високий зв’язок кількості сексуальних партнерів із пізнішим розпадом подружніх зв’язків:
-жінки з 10‑ма чи більше сексуальними партнерами до шлюбу найсильніше наражені на розлучення; це явище посилилося останніми роками;
-найменша імовірність розлучень була у випадку жінок, у яких був щонайбільше один або жодного сексуального партнера до шлюбу.
Наступні дослідження, Інституту Везлі (Wheatley Institute, аналітичний центр університету Бригама Янґа, США), розвіюють міф про обов’язковість «сексуального досвіду» до шлюбу. Дані ясно показують, що задоволення від подружнього співжиття є значно вищим у пар, які такого досвіду не мали. Це, зрештою, не новина: вже дослідження, які під кінець 1930‑х років провів Льюїс Терман, показали таку залежність, і відтоді її тільки підтверджували різні незалежні дослідження.
Інше опитування, доступне на сайті The Royal Society, вказує, що моногамія «збільшує заощадливість, інвестування в дітей та економічну продуктивність», а також «зменшує конфлікти всередині хатнього господарства, провадячи до нижчих показників занедбування дітей, знущань над ними, випадкових смертей і самогубств». Іншими словами, моногамія корисна не тільки для самого подружжя, але також для суспільства загалом та наступних поколінь.
Для людини, яка керується здоровим глуздом, такі висновки здаються очевидними; але в наші часи буває необхідно провести дослідження, щоб довести очевидне, — бо в іншому разі ліберальні медіа без жодного сорому будуть нам вбивати в голови викривлений образ дійсності.
Також добре задокументованими є загрози, пов’язані з порнографією: безсумнівною є її висока пов’язаність із подружньою невірністю, розлученнями, фізичним насильством, сексуальною торгівлею, як і те, що вона провадить до залежності.
Жертви сексуальної аморальності
Повертаючись до початкової теми: чи насправді позашлюбний секс не пов’язаний із нічиєю кривдою? Хіба сексуальна аморальність це «гріх без жодних жертв»? Абсолютно ні! По‑перше, жертвою є сама людина, яка входить у такого типу інтимні стосунки. Вона завдає шкоди своїй психіці, не кажучи вже про те, що наражається на венеричні хвороби, як і на можливість пізнішого шантажу, висміювання, порівнювання наступних партнерів. Такий зв’язок не вчить поглиблення людських стосунків, але радше ставлення до них як до задоволення власних потреб. Це дуже погано впливає на майбутнє: як на такій основі пізніше будувати тривалі подружні стосунки і стабільне суспільство?
Сім’я і суспільство очевидним чином втрачають від такого підходу до сексуальності. А якщо сім’я є для нас школою життя, то навряд чи можна сподіватися чогось іншого, ніж того, що зі слабких сімей вийдуть слабкі, не підготовлені до життя діти. Й саме діти в цьому всьому скривджені найбільше. Бог створив подружжя, сім’ю, тілесну близькість (яка є не тільки сексом, між іншим) як інтегральну цілісність. Коли ми силкуємося розділяти ці складові, відривати один від одного, — втрачається також і те, що має взаємно зміцнювати і оберігати, стає джерелом болю, поділів і кривд. Досить буде вказати на емоційну та екзистенційту кривду дітей, чиї батьки розлучилися. Психологія вже знає так званий синдром ДДРБ (дорослі діти розлучених батьків), це є комплексом психічних порушень, пов’язаних із нездатністю встановлювати глибокі людські стосунки і причиною якого є досвід розлучення батьків, пережитий у дитинстві.
П’ять практичних кроків
Якщо ми прагнемо жити згідно з істинами та принципами, які нам дав Бог, гарантуючи собі не тільки швидкоплинне задоволення, але тривале життєве щастя, то в програмі свого життя ми повинні прийняти такі п’ять пунктів.
1.Чітко назви кожне інтимне співжиття поза шлюбом — гріхом, і уникай його (1 Сол 4, 2-5; 1 Кор 6, 15‑19).
2.Май розуміння, що кожна людина — грішна, і усвідомлюй, що кожен був, є і буде спокушуваний (Як 1, 13‑15; 1 Кор 10,12).
3.Навчися розпізнавати спокусу, щойно вона з’явиться, і одразу звертатися до Бога, просячи Його про сили їй противитися (1 Кор 10,13).
4.Якщо впадеш перед спокусою — одразу визнай перед Богом, що ти згрішив, просячи Його про прощення і благодать у Таїнстві покаяння і примирення (1 Йн 1,9).
5.Твори культуру подружньої вірності, заохочуючи всіх, на кого маєш вплив, противитися нинішній антикультурі та жити згідно з Біблією і вченням Церкви (Мт 5,16; Флп 3, 18‑21).
Британський ічсторик Арнольд Тойнбі у своїй великій праці «A Study of History» дослідив 21 різну цивілізацію. Він дійшов висновку, що «цивілізації вмирають внаслідок самогубства, а не вбивства». Те, що пропонує нинішній світ, — це «цивілізація смерті», перед якою застерігав св. Йоан Павло ІІ. Чи будемо ми достатньо відважними спротивитися їй, стати по стороні культури життя?
фінансово.
Щиро дякуємо!
