У вівторок, 11 червня, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій мала зустріч із послами країн «Великої сімки» (G7), під час якої глави і представники різних конфесій мали нагоду розповісти про злочини РФ в релігійній сфері України, а також про роль українських Церков і релігійних організацій у боротьбі з агресором.
Єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький, що представляв Римсько-Католицьку Церкву в Україні, у коментарі для CREDO поділився своїми враженнями від зустрічі і розповів, до чого вважав за необхідне привернути увагу послів.
— Зустріч із представниками «Великої сімки» була дуже продуктивною та щирою. Практично кожен доповідач дякував за ту підтримку, яку нам надає свідомий світ — і, зокрема, члени «Великої сімки». Особисто я теж подякував за цю солідарність і вкотре повторив, що від перших днів війни ми самі нікого ні про що не просили — люди самі зверталися до нас і питали: чого потребуєте? Що сьогодні найбільш необхідне? Я також висловив вдячність за свідомість того, що у час війни самозахист — це для нас безальтернативна річ. Агресор не йде не поступки, він продовжує наступ, він не шукає переговорів, і ми розуміємо, що для кожного з нас прихід росії означатиме прихід другого радянського союзу — чого, звісно ж, не хоче жоден свідомий українець.
Під час свого виступу я подякував за ті заяви, що їх представники «Великої сімки» роблять щодо війни в Україні, однак був змушений зазначити, що станом на сьогодні багато чого змінилося, і вже не так, як було два роки чи навіть рік тому. Навіть на Заході, зокрема у тих державах, які представляють посли «Великої сімки», багато людей говорять, що «не все так однозначно». Тому у своєму виступі я просив, власне, про однозначність у висловах, про чітке визначення, хто є агресором, а хто — жертвою. Бо у цьому сенсі тут нічого не змінилося, незважаючи на будь-які заяви і «втому від війни».
Я також розповідав про священників-капеланів, яких ми маємо, і які вкрай потрібні сьогодні як у ЗСУ, так і на місцях їхнього постійного пастирського служіння, оскільки наші військовослужбовці після демобілізації не мають ніякої терапії. Вони повертаються до своїх домівок, своїх родин і свого середовища без жодного періоду адаптації, а у деяких місцях священники є чи не єдиними помічниками: і психотерапевтами, і духівниками, які допомагають демобілізованим долати наслідки війни. Це стосується й праці з родинами військовослужбовців, і з цілим нашим народом, дуже виснаженим і зраненим війною. Ми обговорювали також ті проблеми, з якими стикаються капелани — з нострифікацією документів про вищу освіту та іншими подібними питаннями
У підсумку можу сказати, що ми отримали від членів «Великої сімки» багато слів підтримки і запевнення, що наші партнери будуть з Україною й надалі та будуть максимально нас підтримувати.
Читайте також: Росія використовує релігію як зброю. Україна має право захищатися