Тіло і дух, віра і розум, свобода і благодать, пізнання і буття… У таких поєднаннях весь світогляд Едити Штайн, який вилився у її філософському та богословському вченні. І, як світогляд будь-якої людини, мав свої передумови.
Почала юдейкою, продовжила атеїсткою і закінчила святою Католицької Церкви та Покровителькою Європи, якою 1998 року проголосив її Папа Йоан Павло ІІ. І визначальною на такому строкатому життєвому шляху залишалася любов до людини, яка згодом ляже в основу її праць та доповідей.
Світогляд людини залежить від того, кого вона обирає своїми вчителями. В Едити Штайн і тут панує різноманіття. Старозавітна атмосфера й моральна строгість у домі матері, Августи Штайн. Галицькі військові, крізь очі яких дивилася на медсестру Червоного Хреста несправедливість Першої світової війни. Феноменологія Едмунда Гуссерля в Гетингенському університеті. Лекції Адольфа Райнаха і Макса Шелера, які засіяли у серце юної, ще тоді затьмареної запереченням Бога, Едити зерна християнської думки. Праці Августина і Томи Аквінського, які цю думку поглиблять. «Життя святої Терези Авільської», яке стане поштовхом до внутрішнього навернення, а відтак прийняття Хрещення і Миропомазання. І врешті гітлерівський режим, вступивши з яким у боротьбу, Едита в газовій камері Аушвіца отримає мученицький вінок перемоги.
Насичене життя і багатий досвід подарують богослов’ю та філософії різнобічну спадщину, центром якої залишатиметься людина в її стосунках із Богом. Ще від своєї докторської дисертації «До проблеми проникливості» («Zum Problem der Einfühlung») Едита цікавиться феноменом взаємопов’язаності тіла й духу.
Пізніше вона розвине цю тему в праці «Природа, свобода і благодать» («Natur, Freiheit und Gnade»), в якій дедалі більше простежуватиметься вплив Томи Аквінського. Душу Едита сприймає як форму тіла. Тіло — матеріальне; однак це аж ніяк не означає його меншовартості. Душа не була б душею, якби не була поєднана з тілом. Вона його потребує.
У цьому світлі Едита Штайн по‑новому осмислює аналогію, згідно з якою божественна і людська природа в Ісусі Христі поєднуються як душа й тіло в людині. Суттєва відмінність тут у тому, що для божественної природи в Христі не є необхідною людська природа, тоді як душа потребує тіла.
Помилковим є говорити про «грішне тіло», адже і тіло, й душа уражені гріхом. Смерть є відокремленням душі від тіла і є наслідком гріха для останнього. Тоді як душу внаслідок гріха розривають пожадання. Едита Штайн часто згадує первісний стан людини в раю, де її бажання були спрямовані на відповідне Божій волі; натомість у впалій природі діють пожадання — невпорядковані бажання.
Свободу людської особи Едита Штайн розглядає невіддільно від Божої благодаті. З одного боку, свобода — це великий дар, який уможливлює любов як вільний вибір; а з іншого боку, людина цим даром може неправильно скористатись, як це сталося в Едемському саду з нашими прародичами. Для того, щоб людина правильно скористалася свободою обирати добро, необхідною є Божа благодать. Вона дає силу протистояти спокусам.
Вона є тією силою, яку Бог передає людині. Едита Штайн розрізняє благодать внутрішню і зовнішню. Для внутрішньої виділяє три види: «Як передуюча вона зачинає добре, як супровідна допомагає його здійснити, як наступна вона є помноженням благодаті, що можна вважати нагородою за добрі діла. Так вона стає причиною волі, здійснення і наполегливості аж до кінця». До зовнішньої благодаті Едита відносить «застереження, повчання, зовнішні події, що викликають у людині добрі наслідки. Вони можуть викликати в душі плоди благодаті лише вкупі з внутрішніми стимулами».
Важливе джерело внутрішньої благодаті Едіт Штайн вбачає у Святих Таїнствах. Через них як знаки своєї реальної присутності Бог перемінює людину. Святим Таїнствам присвячені такі праці, як «Євхаристійне виховання» (Eucharistische Erziehung), де йдеться про реальну присутність Христа у Євхаристії та Сповідь як радісну, а не загрозливу вістку; «Індивід і спільнота» («Individuum und Gemeinschaft»), де підкреслюється роль Подружжя і Священства у зростанні Церкви.
На шляху до пізнання Бога людина послуговується вірою і розумом. Про їхній взаємозв’язок Едита Штайн пише: «Розум, який мислить правильно, доводить, захищає та обороняє правду віри; а віра звільняє розум від помилок і його дивовижно просвітлює, посилює й довершує в пізнанні Божих речей». Пізнання перевищує буття і життя, а розум перевищує почуття, адже пізнає не лише те, що доступне чуттєвому сприйняттю людини.
Однак хай би скільки Едита Штайн говорила про природу людини, її душу й тіло, свободу, віру, розум, — вона свідома відповідальності людини за власне формування. Тому значна частина її наукового доробку присвячена християнській педагогіці. Їй вона віддасть останні роки перед вступом до Кармелю, коли викладатиме в мюнстерському Німецькому інституті наукової педагогіки.
Лише догми Церкви та Святе Письмо можуть відкрити всю правду про людину і на підставі цього сформувати її. «Кожна виховна наука і виховна праця керується й насамперед визначається ідеєю людини». А не нації, як стверджувала тогочасна ідеологія. Її тиск на наукову думку і на людську особу Едита Штайн відчуватиме до кінця життя. Однак намагатиметься протистояти. «Наше систематичне завдання тепер — вжитись у предметну проблематику Альберта Великого й Томи Аквінського, Бонавентури й Дунса Скота і на цій основі вести дискусії із секуляризованою наукою останніх десятиліть, на ґрунті якої зросла сучасна психологія й педагогіка».
Ідеології приходять і відходять. Нацизм, комунізм, лібералізм… Відходять, залишаючи рани в умах і серцях людей та хаос у науці, викликаний підміною правди. А віра, згідно з Едитою Штайн, мала би зціляти уражений розум, звільняти його від помилок, просвітлювати, посилювати й довершувати. І, звісно, наводити лад у науці, яка з релігією має спільну мету — Істину.
фінансово.
Щиро дякуємо!
