Отець Паскаль Ід — душпастир Паризької дієцезії; а крім того, він лікар і доктор (філософії та богослов’я), а також автор численних книжок на філософську і психологічну тематику. В книжці «Маніпуляція: як викрити і зрозуміти нарцисичну особистість і як із такими поводитися» о.Паскаль розглядає тих, хто досягає своєї мети, маніпулюючи іншими.
— Питанням нарцисичних особистостей я цікавлюся давно, — сказав він в інтерв’ю для Алетеї. — Як (мабуть) кожен із нас, на певному етапі життя я зіткнувся з особами, що виявляли виразні риси нарцисизму — зовсім не такі рідкісні, до речі. За приблизними підрахунками, нарцисичні особистості становлять від 1% до 3% популяції. А оскільки то були ситуації, які стосувалися мене безпосередньо, в яких я повинен був навчитися функціонувати, то вичитані раніше відомості стали для мене великою допомогою. Вони не тільки дозволили розпізнати нарцистичну особистість, але й ефективно захиститися від їхніх засобів маніпулювання іншими — нерідко витонченими, а тому особливо токсичними.
Католицька частина нашого суспільства, схоже, все ще замало поінформована в цій царині. Здається, що інколи віруючі просто воліли б не приймати до свідомості факту існування нарцисів, які без докорів совісті займаються маніпуляціями. Бо католикам тяжко навіть уявити, що можна бути так диявольськи (не біймося цього слова) зосередженим на своєму его.
— То як можна розпізнати нарцистичну особистість?
— З погляду психіатрії, така особистість вписується в чітко визначений клінічний образ. Він визначається як спосіб буття і мислення про себе, характерною рисою якого є «задоволення, що випливає з почуття власної величі, потреба відчувати захват зі сторони інших і брак емпатії». Щоб людину, яка так поводиться, можна було визнати нарцистичною, вона має виявляти щонайменше п’ять із дев’яти рис, що характеризують порушення такого типу. До таких рис належать:
—перебільшена впевненість у власній цінності, яка проявляється, наприклад, у переоцінці своїх досягнень та вмінь і в очікуванні бути визнаним за когось кращого від інших — попри відсутність реальних звершень, які би обґрунтовували такі очікування;
—переконаність у тому, що заслуговуєш на все, чого хочеш, яка проявляється у позбавленому реальних підстав очікуванні на можливість скористатися привілейованим ставленням з боку інших та, що з цього випливає, очікуванням нарциса, що інші автоматично виконуватимуть його власні прагнення і забаганки;
—інструментальне використання інших людей задля досягнення власних цілей;
—брак емпатії, тобто невміння розпізнавати або відчувати почуття і потреби інших.
— Чи, з іншого боку, не виникне ризик, що ми впадемо в перебільшення і в кожному будемо вбачати нарцистичну особистість?
— Так, в оцінці таких ситуацій завжди потрібно зберігати велику обережність, оскільки насправді лише фахівець, який має відповідні професійні компетенції та кваліфікацію (психолог, психіатр) може поставити правильний діагноз.
Звернення до фахівця, зрештою, дозволяє уникнути подвійного ризику: бо так само, як необґрунтованим і небезпечним може виявитися звинувачення когось у нарцисизмі, просто через появу якоїсь проблеми у стосунках із цією людиною, — так само небезпечним буде і відкидання того, що особи з такими порушеннями існують.
— А як виникає нарцистична особистість?
— Це питання залишається нез’ясованим, а дослідники розділилися в думках щодо того, наскільки важливу роль тут відіграє зла воля такої людини — а наскільки причиною є хвороба, що виходить з‑під контролю.
Я сам радше схиляюся до тези, що навіть люди з глибоко вкоріненими нарцистичними рисами, які сформувалися в роки дитинства чи навіть у віці немовляти, мають моменти, коли усвідомлюють свою проблему. Вже не кажучи про те, що вони також мають сумління — тобто моральну свідомість, яка наявна в кожної людини.
Варто підкреслити, що такі особи завжди виховані батьками, які відзначалися глибоко дисфункційною поведінкою, а девіантні установки в таких сім’ях часто передаються з покоління в покоління.
— Чи нарцисам потрібно прощати їхню поведінку?
— Прощати треба якнайбільше, як заради Христа, який закликав нас любити також тих, хто нас ненавидить, так і в руслі п’ятого прохання Молитви Господньої, яку ми молимося щоденно: і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
Звісно, той факт, що ми когось любимо, жодною мірою не повинен нас звільняти від обов’язку керуватися здоровим глуздом та від обов’язку проявляти велику обережність. Те, що ми, згідно з молитвою «Отче наш», готові прощати нашому ворогові, не означає, що ми зобов’язані проводити з ним щорічні відпустки, навіть якщо це наша сестра чи наш батько.
Навіть більше: деякі нарцистичні особи токсичні до такої міри, що від них необхідно захищатися, а інколи від них обов’язково треба відділитися — хоч би заради блага малих дітей, які в іншому разі могли би бути наражені на зростання у ситуації постійної кривди. Такі ситуації складаються, наприклад, тоді, коли дитина стає свідком невиправного зневажання й погорди стосовно своєї матері з боку її нарцистичного чоловіка.
Подібним чином, нарцистична особа може, наприклад, призвести до повного розпаду або навіть знищення релігійної спільноти, в якій живе і функціонує, зокрема коли це невелика спільнота. Це випливає зокрема з того, що такі особи неминуче створюють поділи, в певному розумінні природні, серед інших членів спільноти — викликаючи в одних подив і визнання, а в решти — неприязнь через послуговування брехнею і маніпуляціями.
— У світлі всього сказаного: які поради Ви б могли дати читачам, так щоб вони могли вберегтися від згубного впливу нарцистичних осіб?
— Я обмежуся тільки порадами, що здаються мені найважливішими, — з застереженням, що вони, хоч-не-хоч, мають дуже загальний характер.
Передусім, якщо маєте справу з нарцистичною особою, треба:
1)уникати виставляння напоказ своїх успіхів чи привілеїв — як і уникати всього, що така особа могла би сприйняти як принизливе для себе; уникати систематичного вираження спротиву такій особі; не розкриватися перед такою людиною і не очікувати, що вона відповідатиме взаємністю на виявлену до неї доброту;
2)не показувати такій людині, що її поведінка має на нас якийсь вплив. Тому що нарцистична особистість старається здобути і утримувати над нами владу, викликаючи в нас конкретні почуття: гнів, сором, знеохочення тощо;
3)говорити завжди правду, і повну правду, оскільки нарцистичні особи систематично послуговуються обманами, перекручуючи інформацію або переказуючи її іншим людям фрагментарно — при чому роблять так, щоб одним переказати одну частину інформації, а іншим іншу, і таким чином легше всіх контролювати й ними маніпулювати. Отож найкращий спосіб — чинити повністю відмінно, тобто прийняти позицію, збудовану на прозорому й повному спілкуванні з іншими;
4)з обережністю й розважливістю підходити до компліментів, які говорить на нашу адресу нарцистична особа. Потрібно постійно пам’ятати, що такі люди є «чемпіонами з технік обману» і навіть якщо говорять нам компліменти й похвалу, то як мінімум не тому, що насправді так думають, а лише для того, щоби справити на нас потрібний їм вплив.
Вочевидь, я розумію, що не завжди легко відкинути — навіть подумки — скерований до нас комплімент або похвалу, бо, зрештою, ми всі до певної міри їх прагнемо; тим не менше, таке вміння дозволить нам вийти з‑під впливу маніпулятора.
Переклад CREDO за: Луїза Альмерас, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
