Відома голлівудська акторка Лоретта Янг сказала колись перед камерою: «Я ніколи не зустрічала чоловіка, який би так кохав жінку, як о. Пейтон — Божу Матір».
Патрик Пейтон CSC був священником зі згромадження Святого Хреста, який навчився цінувати молитву від своєї скромної ірландської родини.
«Священник від Розарію» багато років очолював розарієві круціати і молився разом із 28 млн людей на величезних, організованих ним зібраннях. Він одним із перших став використовувати медіа для євангелізаційних цілей: проголошував Євангеліє через радіо, кіно, рекламу й телебачення за допомогою таких відомих зірок, як Бінг Кросбі чи Ґрейс Келлі. Його слова «Сім’я, яка молиться разом, тримається разом» змінили Америку. У липні 1997 р. розпочався канонізаційний процес Патрика Пейтона, а Папа Франциск у 2017 р. оголосив його Преподобним Слугою Божим.
Звідки у Патрика Пейтона така велика віра? Чому він так сильно любив Марію? Ознайомтеся з історією священника, який сколихнув Голлівуд і показав світові, що таке молитва Розарію!
«Сім’я, яка молиться разом, тримається разом»
Я народився 1909 р. в одній з ірландських хат, яка перші 12 років була моїм домом. Гадаю, що це була велика благодать, не лише тому, що це був дім, критий соломою, а тому, що це був дім молитви. З першого дня шлюбу мої батьки щовечора ставали навколішки перед каміном, щоб разом помолитися сімейний Розарій, щоб Бог і Марія оберігали і благословляли їхній дім, наповнюючи його дитячим сміхом.
Протягом усього подружнього життя вони жодного разу не пропустили цієї спільної сімейної молитви, молитви до Марії, відомої вже сотні років. Найбільше мене вражало те, як жив мій батько. Якщо в нашому домі й було якесь незмінне правило, то це те, що кожен із нас мав обов’язково брати учать у розарієвій молитві, яку очолював мій тато.
Не мало значення, яким важким і довгим був день: чи ми копали картоплю, чи різали торф, чи ремонтували дорогу. Траплялося, що хтось із нас засинав навколішках, але ми завжди його будили — по-доброму, але рішуче, — щоб повернувся до молитви. Вся наша сім’я прославляла тоді Бога і просила Його за заступництвом Його Матері провадити нас до призначеної нам долі. Ця вечірня сцена є моїм найпершим і найдовшим спогадом. Саме з нього я черпаю взірець і мету свого життя.
Урятований Марією
Сімейна ситуація змусила мене покинути Ірландію. Так 1928 року я опинився у Північній Америці. У червні 1932 р. ми вступили до новіціату Святого Хреста, який був тоді розташований у Нотр Дам. За рік склали тимчасові чернечі обітниці й розпочали чотирирічне навчання бакалаврату. Навчатися було важко, і я не можу сказати, що всі курси мені подобалися аж настільки, щоб я заглиблювався в них лише заради знань. Я мав мету, священство, а щоб її досягти, повинен був зійти на цю гору.
І зійшов. Я зробив би це, навіть якби вона була вдесятеро вища, а шлях — утричі вибоїстіший. Священство — моя мета, яку я часто зраджував, — врешті-решт опинилася в полі мого зору. Я забрався за навчання з іще більшою ревністю, ніж раніше.
Період хвороби
Так було аж до того листопадового дня, коли я побачив плямку крові на хусточці. Спочатку я нічого з цим не робив. У дитинстві в мене часто були кровотечі з носа і я переконав себе, що це, мабуть, те ж саме. Однак цей симптом повторився ще кілька разів, коли я кашляв. Довелось погодитися з тим, що я кашляю кров’ю. В ті часи для будь-якої людини це означало одне — хворобу, назву якої рідко вимовляли, але всі про неї знали.
Туберкульоз був поширеним захворюванням і вважалося, що його розвиток означає довгі роки бездіяльності й дискомфорту. Те, що я хворий на туберкульоз, підтвердилося безсумнівно […]. Я розпочав пневмотерапію майже відразу, але прогрес був повільним і сумнівним. Рентгенівські знімки, зроблені через два тижні, підтвердили діагноз «туберкульоз правої легені з ушкодженням у верхній частині та значним погіршенням патологічного стану від попереднього обстеження».
Молитва про чудо
Черговий рентген показав, що легеня не спадає так, як мало би бути під впливом пневмотерапії. Я лежав у ліжку й дивися на стелю день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, знаючи, що протягом цього часу мій стан тільки погіршується, а не покращується. Лікарі пропонували операцію, але це означало жахливе каліцтво.
Рівно за рік після встановлення діагнозу мені залишалося тільки благати про чудо. Я знав, що маю робити. Я вирішив не оперуватися й довіритися Богові та звернутися до Його і моєї Матері. Вона мене вилікує. У наступні місяці несподівано для лікарів хвороба стала відступати. 13 листопада я повернувся на консультацію до «Healthwin».
— Що зараз із тієї рідиною? — запитав я з дедалі більшою впевненістю.
— Повністю зникла, — відповіли лікарі. — Не залишилося навіть сліду.
— У такому разі, може, ви мене випишете й визнаєте здоровим? Ви, мабуть, розумієте, що сталося? Ви мобілізували мене довіритись Богові, і я так і зробив. Це Марія, Божа Матір, вислухала мої молитви. Вона нічого не робить наполовину. Хоче, щоб я повернувся до навчання, й ви не можете мені в цьому завадити.
Мені знадобилося ще трохи часу, щоб остаточно повернутися до життя, але мій стан з дня на день покращувався.
Марія — моя Мати
Кілька місяців по тому, в день свячень, я усвідомив, що завдяки їм я став тепер наступником Христа, а Його Мати ще більше, ніж раніше, стала моєю Матір’ю. Якщо Вона раніше ставилася до мене з такою ніжністю, чому б мені не покладатися на Неї тепер, коли я став наступником Христа — плоду Її лона?
Ця думка переповнила мене втіхою і піднесенням, яких я не в змозі передати словами. Якби я в ту мить мав у руках ціле небо — віддав би Їй усе. Того дня в Нотр Дамі я з любові вручив своє серце і душу Марії. Я пообіцяв віддати Їй усі заслуги мого священства, до самої смерті. Заслуги та слава від кожного мого вчинку належали б лише Їй.
Ідея Розарієвої круціати
Останню неділю січня 1942 р. ми проводили в семінарії на щомісячних реколекціях. Був ранок, а я сидів сам у кімнаті. Раптом усвідомив, що тут, у цьому будинку, перебувають 10 священників і 60 молодих чоловіків, які в наступні роки будуть висвячені, і якщо ми всі разом ревно молитимемося, то можемо випросити закінчення цієї війни. «Але як молитися і про що?» — запитував я себе.
Потрібне було не лише закінчення бойових дій, а й атмосфера справжнього миру, миру серця, миру вдома, миру в сім’ї. Так, сказав я, собі ось ключ: сімейна молитва, а особливо та, яка століттями незмінно приносила Божі благодаті, яка врятувала християнство під Лепанто, до якої постійно заохочували, якою молилися і яку поширювали святі та папи, — Розарій.
Сімейна молитва
Мої думки слідували за цією ідеєю. Я вирішив завербувати до великої розарієвої круціати не лише 70 чоловіків, з якими мешкав, а й мільйони інших, як солдатів та моряків під Лепанто, — і не тільки їх, а й їхніх матерів, батьків, сестер і братів; кожну сім’ю у США, кожну сім’ю у світі, — щоб вони присвятили всього 10 хвилин на ту ж саму молитву, що й чоловіки під Лепанто, молитву, яка походить зі Святого Письма, щоб вони дихали натхненним Божим Словом.
Ось воно! — подумав я переможно. Це має вдатися, це Божа воля для мене. У той момент я знав, що зрозумів свою життєву мету. Це те, у що варто вкласти всі сили; те, що дозволить мені віддячити Марії за всі отримані благодаті; що перемінить світ через зміцнення близькості в сім’ях завдяки щоденній спільній молитві навколішках в присутності Бога […].
У Голлівуді теж моляться Розарій
«Перший крок — досягнути зірок, великих зірок», — сказав я. «Чи можу я попросити Вас представити мене своїй дружині? Тоді я справді почувався б як у небі». Те, що я сказав, було правдою, бо Лоретта Янг була тоді на вершині своєї блискучої кар’єри.
Я познайомився з Лореттою Янг 4 серпня 1945 р. Я добре пам’ятаю цей день, бо це була субота, надвечір’я урочистості Божої Матері Сніжної. Минулого тижня прелат Коулі представив мене прелату Патрику Конкеннону, священнику з графства Ґолуей, який був настоятелем храму Доброго Пастиря в Беверлі Гілз, серед парафіян якого було багато зірок. Прелат Конкеннон запросив мене виголосити проповідь у його храмі під час марійної урочистості, а Том Льюїс напередодні познайомив мене з Лореттою; я хотів попросити у неї поради, як мені найкраще використати цю нагоду, щоб описати мою історію її численним колегам за фахом і об’єднати їх.
«Під час ранкової проповіді, — сказала вона, — взагалі не згадуйте про те, якої допомоги Ви очікуєте від зірок. Зосередьтеся, будь ласка, на заохоченні до сімейного Розарію. Нехай прелат Конкеннон стоїть позаду храму і запросить деяких зірок, які слухатимуть проповідь, до сакристії, щоб познайомитися з Вами. Потім, коли вони по черзі прийдуть до Вас, Ви й домовитеся».
Зірки і Розарій
Це спрацювало. Того дня до мене в сакристію прийшли Ірен Данн, Шарль Буає і Морін О’Салліван, а також Етель Беррімор та ще п’ять-шість людей. Всі вони відповіли «так». Я не думаю, що був надто безпосереднім, коли казав, чого від них хочу. Я вважав, що висловлююся досить чітко.
Я хотів започаткувати щотижневу трансляцію молитви Розарію в гарному контексті, подібному до трансляції на День матері. Я також усвідомлював, що буде сильний спротив щодо програми з таким католицьким змістом, і хотів залишити всі двері відчиненими. Я відчував: якби мені вдалося переконати всю плеяду великих зірок, то я зміг би переконати станцію купити мою ідею. І цей день започаткував неймовірну низку подій, які змінили моє життя.
Уривки з книжки «Все для Неї. Історія священника, який запалив світ любов’ю до Розарію» о. Патрика Пейтона.
фінансово.
Щиро дякуємо!
