Що таке Ювілей, навіщо він потрібен Церкві (тобто нам, віруючим), і як його проживати — роздумує о.Яцек Салій ОР у своєму новому блозі.
Це сталося чи не вперше в історії домініканців — що Генерал ордену попросив усі спільноти включитись у «велику молитовну симфонію». Він просив, щоб ми усі регулярно зустрічались на молебні, під час якого прочитаємо принаймні п’ять десяточків Розарію в намірі добрих плодів поблизького вже Ювілейного року.
Насамперед — кілька слів про саму ідею Ювілейного року. Підставою цієї ідеї була інституція «суботнього року» Старого Завіту. Він полягав у тому, що кожні сім років припиняли сільськогосподарські роботи — імовірно, для нагадування і символічного повернення до пастушого способу життя патріархів Ізраїлю. Можливо, за цим також крився певний досвід, що як землі не надавати відпочинку, то вона перестане родити. А потім, кожні сім шабатових років, підсумовувалися ювілейним роком, який був часом загального прощення і примирення.
Тоді невільники виходили на свободу, боржникам прощали борги, сім’ї отримували свою успадковану власність. У книзі Левіт вказано: «В день покути повелите сурмити голосно в ріг по всій землі вашій, і вважатимете за святий п’ятдесятий рік, і проголосите волю всім мешканцям краю. То буде ювілей для вас, і кожен повернеться в свою посілість і до роду свого» (25,9‑10).
Неочікувано нового сенсу надав цій старозавітній інтуїції Господь Ісус. Він звернув увагу на пророцтво Ісаї: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк 4,18). Проголосив тоді Господь, що то Він є Спасителем, який прийшов сповнити давнє пророцтво.
Цей проголошений Ісусом «рік Господній сприятливий» — епоха благодаті — триває вже третє тисячоліття. Вона розпочалася в неділю Воскресіння, і триватиме аж до того дня, коли наш Спаситель прийде у славі судити живих і мертвих. Хотілось би сказати, що це найдовший рік в людській історії. Протягом усього цього часу проголошується — і що важливіше, сповнюється — добра новина про визволення з неволі гріхів та повернення нам спільності з Богом.
Саме тому християнську віру пронизує глибинна і незнищенна радість. В принципі, її не завжди можна помітити «голом оком». Однак якби її не було принаймні у нашій духовній підсвідомості — можна було би сумніватися, чи ми насправді віруємо в Христа.
Цей радісний, визвольний характер Євангелія, яке нам проголосив Ісус Христос, виражається у прихованому переконанні, що весь час для нас — невпинне свято. Це підкреслюють, зокрема, церковні назви днів тижня. Неділя у церковній традиції зветься днем Господнім — dies Dominica, а наступні — feria secunda, feria tertia, тобто «друге свято, третє свято», і так далі, аж до шостого. Коротко кажучи, всі дні тижня мають для нас, християн, бути святковими, сповненими Божої присутності, любові до Бога і ближнього.
Але як це послання про неустанне свято примирити з законами нашої психіки? Зрештою, безперервно святкувати — просто неможливо. Свято, що затягується, швидко починає здаватися звичайним часом. Звідси вже недалеко до переоцінки значення дня Господнього…
Якщо ми мудро проживаємо неділю, то вона для нас є не лише щотижневим святом, але й регулярно, кожні сім днів, нагадує нам про неустанну святковість нашого земного часу.
Схожа інтуїція дала початок періодичному проголошуванню Апостольським Престолом ювілейних років.
Для всіх, хто увірував у Христа, є чимсь очевидним, що Його спасительна смерть і воскресіння започаткували нову і безперервну епоху благодаті. Попри це, з нагоди круглих дат на річниці дару Втілення й Відкуплення почергові папи проголошували Ювілейні роки, розраховуючи на те, що в Церкві завдяки цьому відбудеться велике відсвіження в розумінні того, як безконечно ми обдаровані милостями в Ісусі Христі.
Старші серед нас добре пам’ятають, скільки зусиль вклав св.Йоан Павло ІІ у те, щоби 2000‑й рік був насправді входженням у нове тисячоліття християнської віри. Кілька місяців тому Папа Франциск буллою «Надія не підводить» (Spes non confundit) проголосив 2025‑й наступним Ювілейним роком. Це вже друга його ініціатива в цьому полі: 2015 року він проголошував «надзвичайний ювілей Божого Милосердя», щоб показати Обличчя Милосердя людям і полегшити їм зустріч із Милосердям Божим.
Ключем у проживанні ювілею є слова Господа Христа: «Я — двері. Хто ввійде крізь мене — спасеться. Увійде він, вийде — і знайде пасовисько» (Йн 10,9). Звідси виводиться традиція відчинять Святі Двері на час Ювілейного року.