Інтелектуальна еволюція Марґеріти Стерн, колись знакової активістки руху «Femen», вражає і спантеличує багатьох її колишніх союзників.
У лютому 2013 року вона увірвалася з оголеними грудьми до собору Нотр-Дам, де разом з іншими фемактивістками «святкувала» відставку Бенедикта XVI і вигукувала антицерковні гасла.
Минуло десять років, і Стерн стала провідною фігурою у боротьбі проти надуживань woke-руху, зокрема трансґендерної ідеології.
В останні роки вона дистанціювалася від своїх колишніх радикальних союзників, і одна по одній поставила під сумнів «прогресивні» догми, які колись були її моральним компасом.
31 жовтня, напередодні Дня всіх святих, Стерн оприлюднила відео на Ютубі, у якому принесла «щирі вибачення» католикам, які постраждали через її часті публічні провокації як активістки «Femen» між 2012 і 2015 роками — «особливо під час кампанії на захист одностатевих шлюбів».
Чим пояснити такий поворот?
Для Стерн прозріння почалося п’ять років тому, коли вона переконалася, що трансґендерність, яка «не творить, а руйнує», несе цивілізаційну загрозу, що «походить від потягу до смерті та ненависті до себе». Вона також усвідомила, чим насправді були її напади на католицьку релігію, яка сформувала «історію, архітектуру та звичаї» її рідної Франції:
«Відкинути все це, піти з криками у Нотр-Дам, означало завдати шкоди частині Франції — тобто, частині самої себе. У 22 роки я цього не усвідомлювала».
Вихована в католицькій вірі, Стерн є атеїсткою, однак відчуває інстинктивну любов до релігійної спадщини своєї країни. Вона каже, що ніколи насправді не переставала любити Нотр-Дам: «Пам’ятаю, як наступного дня після пожежі [у 2019 році] я пішла у церкву і заплакала. Але інколи ми любимо негоже».
Зазначаючи, що опозиція трансґендерності зробила її патріоткою, а потім і соціальною консерваторкою, оскільки єдиний глибокий зв’язок, який вона має — це зв’язок з країною, Стерн каже, що на її переконання Франція має залишатися католицькою. З цією метою потрібно підтримувати і оберігати всі церковні обряди.
«Обряди нас зближують. Вони заспокоюють, іноді лагодять і регулюють наші емоції; вони закріплюють нас у сьогоденні, нагадуючи про те, що було раніше, — каже вона. — І ще дещо: є те, що поза нами. Шпилі, що височіють над нами і прикрашають наші ландшафти. Величність будівель. Відчуття дива, коли ти входиш до церкви. Краса. І віра віруючих. Мені шкода, що я це розтоптала».
Повага до католицьких традицій країни особливо важлива для Стерн у боротьбі зі згубними ідеологіями, оскільки всі вони є наслідками трансгуманізму, де люди, як деміурги, стають своїми власними творцями.
«Не вірячи в Бога, я врешті-решт дійшла тих же висновків, що й католики», — каже Стерн. Вона твердо переконана, що хоча право на богохульство, й захищене національним законом 1905 року про відокремлення Церкви від держави, проте воно «не завжди є моральним».
«Сьогодні модно принижувати католиків, видаючи їх за старофранцузьких ідіотів, недостатньо модних, щоб заслужити статус людини, — підсумувала Стерн. — У минулому я користувалася цією атмосферою, щоб чинити аморально, водночас допомагаючи її зміцнити. Я щиро прошу вибачення за це».
Переклад CREDO за: National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
