Учора, 12 листопада, відійшов до Господа єпископ Броніслав Бернацький, вислужений ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії.
Своїми спогадами про нього у коментарі для CREDO поділився єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький, уродженець Одеси, що багато років служив у рідному місті.
— Єпископа Броніслава я пам’ятаю ще священником, який приїздив до нас в Одесу, в парафію до отця Тадеуша Хоппе ще у 80-х роках, і вже тоді я бачив у ньому не просто «чоловіка, який працює священником», а священника який справді целебрує, тобто глибоко переживає своє священство. В моїх очах він завжди був священником, який дуже високо цінував своє священство, те, ким він є.
Коли у 2002 році він був призначений єпископом в Одесу, я служив у молодіжному центрі. Пам’ятаю, що разом із ним прийшли деякі священнослужителі й сестри з Поділля, і ми тоді жартома називали катедральний собор «Нью-Мурафою». З одного боку, їхній прихід в Одесу був дещо незвичним, чимось новим для духу цього міста, і деякі люди говорили, що їм не одразу вдається сприймати Одесу такою, як вона є. Але згодом навколо катедри почав творитися новий дух; почали підтягуватися інші люди з Поділля, які тепер працювали в Одесі, бо вони відчували там щось «своє». З приходом єпископа Броніслава почався новий етап життя Церкви в Одесі, і тут маю зазначити, що він не був таким собі «пересічним» священником і пастирем. Він був людиною, що постійно прагнула розвитку — чи це стосувалося душпастирства, чи зовнішнього оздоблення храму, — бо єпископ Броніслав ніколи не задовольнявся пересічністю.
Ще один момент, який дуже мені запам’ятався, це те, що він був справді великим молитовником, людиною молитви і глибоких стосунків з Господом. Переконаний, що тепер, з його смертю, про яку ми по-людськи, звісно, шкодуємо, він здобув велику нагороду від Господа, і тепер насолоджується Його присутністю у вічності.
Молимося за єпископа Броніслава — і водночас просімо, щоб тепер він уже там молився за нас.
фінансово.
Щиро дякуємо!
