Життя Карло Акутіса, якого Церква проголосить святим уже наступного року, надихає багатьох молодих людей по всьому світу. Дев’ятирічний Алекс Еспіноза з Мексики вважає Карло своїм другом і хоче бути таким, як його друг, коли підросте.
Його дитяча побожність приваблива, щира і радує обох батьків хлопчика.
Алекс — найстарший син Марії та Алехандро Еспіноз. Мати Алекса каже, що ввірення їхньої сім’ї під опіку Карло Акутіса почалося 2020 року, коли Карло був проголошений блаженним. Чотирирічний тоді Алекс, бачивши зацікавленість батьків, сам став цікавитися життям Акутіса.
Особистість цього італійського підлітка і його «незвичайний спосіб проживати звичайне життя» справили глибоке враження на маленького Алекса. Того ж дня, коли батьки йому розповіли про Карло, він пополудні взяв кілька валізок і серйозно заявив мамі: «Ми повинні бути готові до Неба, мамо. Нам треба приготувати наші валізки».
Наступний день був урочистістю Всіх святих. Алекс захотів одягнутися «в Карло Акутіса». Його симпатія до блаженного юнака була по‑дитячому щирою і не залишилась тільки хвилинним зворушенням, а перетворилась на тривале натхнення. Сім’я навіть зуміла роздобути реліквії блаженного Карло і, як каже мама Марія, вони справили великий вплив на духовний розвиток Алекса.
У грудні 2023 року хлопчик висловив прагнення приступити до раннього Першого Причастя, «як Карло Акутіс, у віці семи років». Канонічне право дозволяє це, якщо дитина достатньо підготовлена та усвідомлює значення Євхаристійного переісточення.
Алекс Еспіноза прийняв своє Перше Святе Причастя за два дні до свого восьмого дня народження. Його мати згадує, що для нього «це було щось виняткове», коли він сказав: «Я зробив так, як Карло Акутіс, коли мав сім років!»
Побожність Алекса знаходить відображення навіть у дрібницях його повсякденного життя. Нещодавно він відзначив черговий день народження, позначений образом Карло Акутіса: він ділився історією блаженного юнака з іншими дітьми.
Роздумуючи над впливом, який мають слова та приклад Алекса на його однокласників, Марія Еспіноза сказала:
«Я не знаю, як багато з цього залишається в їхніх думках; але, так чи інакше, це важливе свідчення віри в такому віці».
Зцілення за заступництвом Карло
У березні 2024 року в батька Алекса, Алехандро, знайшли ракову пухлину в одній з легень. Поки чоловік чекав на терапію, близький друг подарував йому реліквію Карло Акутіса. Алекс говорить про свого тата з турботою: «Я непокоюся, що він страждає, я не люблю, коли мій тато страждає». Слідуючи за порадами матері, хлопчик попросив «свого друга Карло» про заступництво перед Ісусом у намірі здоров’я для його батька.
Того самого вечора Марія Еспіноза поклала реліквію на грудях чоловіка, перебуваючи біля нього в лікарні. Наступного ранку стан здоров’я хворого серйозно поліпшився. Лікарі підтвердили, що набряк у легені сильно зменшився, а це дозволило провести операцію раніше, ніж вони планували.
Марія каже в повною впевненістю: те, що сталося, було «чудом, чимсь непояснюваним», і приписує поліпшення заступництву італійського блаженного та молитвам свого сина. Зцілення, каже вона, «було відповіддю на щиру, чисту молитву з чистого серця».
Народження дружби і поради для батьків
Під час подорожі до Ассізі батьки Алекса купили йому книжку, яка детально розповідає історію Карло Акутіса. Як каже Марія Еспіноза, це дало малому хлопчику змогу побачити блаженного Карло «близьким і реальним». Алекс прокоментував це так: «Він мій друг — і, так, я до нього молюся. Він любить футбол, нутеллу і відеоігри».
Виходячи зі свого досвіду матері п’ятьох дітей, Марія ділиться кількома порадами, як виховати дітей у вірі. Вона глибоко переконана, що найкращий спосіб переказування духовних цінностей — це приклад життя ними. З її досвіду випливає, що діти вчаться, спостерігаючи, як батьки ставляться до інших, як вони самовиражаються, а в цьому випадку вони «бачать, як ми зберігаємо віру, які ми на Месі, як молимося».
Це подружжя спільно зробило свою віру невід’ємною частиною свого сімейного життя, не нав’язуючи її нікому, так щоб досвід віри був чимсь природним, охоплював такі прості жести, як молитва перед їдою або перед виходом із дому. Окрім цього, вони стараються навчити своїх дітей бути вдячними за малі життєві благословення — «від хліба з нутеллою до посідання дому».
Найважливіша справа, на думку Марії, — це щоб не примушувати дітей до віри, а зробити віру частиною їхнього життя «природним і радісним чином», завжди показуючи їм, що «Бог дуже тебе любить, а ти маєш Йому бути вдячний».
фінансово.
Щиро дякуємо!
