Блог Ірини Єрмак

Не живіть у казці. Живіть у притчі!

08 Березня 2019, 13:06 745 Ірина Єрмак

Життя «як у казці» часто буває самообманом. Бо не буває так, щоб усе було тільки добре. Психологія, дорвавшись до голосу, гучно заявляє: жити в казці не вийде, будьте об’єктивні, тверезі, приймайте відповідальність за рішення і несіть її до кінця, бо це правильно.

І проти психологів не попреш. Зазвичай вони кажуть чисту правду. Найчастіше — сіру, буденну і неприємну, тому її так складно прийняти. А людині ж хочеться жити, щоб красиво! І трошки як у кіно… де романтична музика, розкішний захід сонця, усмішка Головного Героя, і ніякого твого особистого життєвого «Титаніка» під ногами!..

Рожеві окуляри — це до певної міри нормально (в тому розумінні, що психіка реагує), схильність поетизувати дійсність і творити образи — ще більше нормальна (тварини нездатні до алегоричного мислення, культура — ознака Людини Розумної), тому питання радше не в тому, що «жити, як у казці, неможливо» — а в тому, щоб вибрати собі правильний рівень цієї казки.

Такий, щоб він був функціональним. Щоб утішав, коли треба просто втішити, — щось таке як подути на стовчене колінце. Допомагав побачити смішне або філософське у ситуації, коли обставини недобрі або тяжкі. Пояснював те, що за конкретною ситуацією може стояти щось інше, більше, щось інакше. Тоді це працює.

Я не раз думала, що якби Господь втілився у нашому часі, то Його притчі були би не про поле і рибу, а, наприклад, про тренажерну залу. Коли дивишся, як люди займаються, то можна подумати: ось та тітонька ледве ворушиться, недопрацьовує рухи. А ота — класна, я би вже скопитилася так скакати. Що ж бачить тренер? Одну жінку, яка має пошкоджені суглоби і виконує вправи на свій максимум, отримуючи від тренування повну його користь, і другу — в якої, як кажуть, генератор в одному місці, і їй поскакати на доріжці це легка розвага, тому насправді вона тут просто марнує час. Хто з них піде додому з більшою користю для себе?

Або іншу притчу ще скажу вам. Чому люди так мало здатні порозумітися, хоча, здається, в них є всі можливості. Ось коли сідаєш за комп’ютер, відкриваєш текст, а він, наприклад, набраний якоюсь Матурою Скріпт або кучерявим Гарамондом, уже не кажучи, що дехто і Коміком користується, страшне діло. І не читається те, що хтось хоче тобі сказати! І дірки якісь у тому тексті… а ще як, рятуйте мене, там зірочки, сердечка… А ось коли виділити весь масив, перерозмітити його своїм улюбленим Таймсом через одиничний інтервал, — о, глянь, і читати можна. І людина говорить ну фактично про те саме, що ти сам їй писав, це ж треба!

Деякі «розборки» я сприймаю саме на рівні відмінності в шрифтах та інтервалах. Бо в іншому ми таки одне й те саме кажемо: що Бог є і що Бог один, і Син Божий — наш Спаситель, і Любов є джерелом, суттю і мірилом усього. За що тоді сперечатися? Що Святе Письмо це тільки високий друк, а не низький? Ну тоді я точно скажу, що найправильніше Писання — це офсет і тільки офсет. І матиму повну рацію. При тому, що змісту Біблії це не змінює. Так само як і стосунків із деякими людьми, коли вони (ну чомусь, це окрема тема) грубувато поводяться… може, вони «надруковані напівжирним»… а коли я думала, що падаю під тиском обставин, то, може, це просто був курсив?…

Скількох же з нас Бог прочитає однаково, попри те, що ми нібито виглядаємо по-різному! Він же точно вміє «перерозмітити весь масив» і побачити суть.

Казка може відводити від сприйняття реальності, заважаючи вирішувати конкретні ситуації. А якщо перебувати в притчі, то і нудно не буде, і Господь завжди зможе сказати тобі самому щось важливе. Євангеліє значною мірою складається з притч. Ісус говорив до людей цими «казочками», повчальними образами, бо переважно вони не були спроможні осягнути Його прямі слова. А хто сказав, що ми сьогодні аж такі розумні й духовно розвинені, що нас не треба повчати притчами?

Залишається тільки одне — налаштуватися на таке прочитання свого життя і його подій. Не тільки задля свого психологічного розвитку та емоційного комфорту. А ще, власне, щоб не розминутися з тим повчальним, що Господь хоче нам сказати. Саме такими обставинами. Саме в такій ситуації. Його ж треба вчитися слухати — щоби потім не нарікати, що «Бог зі мною не говорить». Бо це неправда.

 


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: