Відбиток стіп св. Петра на камені, в римській церкві Quo vadis
Ну то на кому, кажете, Христос збудував свою Церкву?..
Під час першої зустрічі, замість круто виступити, як ото зробив багатий юнак, і картинно впасти навколішки, безсовісно зарепетував: «Вийди!»
На горі Табор геть не зумів правильно поводитися. Проспав найважливіші події. Белькотів щось там про намети.
Біблія не пише, що то він привів Наставника до своєї хворої тещі.
Не бажав смиренно веслувати разом з усіма (ну, таке малоефективне заняття). «Блиснув». Показав: я індивідуаліст, я вийду з човна! Прогуляночку по хвилях не здолав провести вдало. В останню мить Ісус подав переляканому рибалці руку.
Той, хто єдиний визнав: «Ти — Христос, Бога Живого Син», відвів потім Ісуса вбік від спільноти, почав Йому дорікати і повчати, як жити. Дістав короткий екзорцизм: «Відійди геть, сатано!»
Не хотів (єдиний з усіх!), аби Ісус обмивав йому ноги.
Запевняв: «Ніколи Тебе не зраджу!» Зрадив.
Раніше, коли Наставник молився до кривавого поту, Петро любенько собі спав.
Проявив себе як дурень, відтяв рабові вухо, яке Ісусові довелося приставляти на місце.
Тричі зрікся Ісуса. Зрадив абсолютно все, у що вірив. Не взяв за це (наївний!) ані гроша.
Не було його на Голготі. Роздирав свої рани, занурений у чорний розпач.
Гостро сварився з Павлом.
На звістку про переслідування втікав із Рима…
У рідній Галілеї кажуть, що Ісус і справді міг би збудувати Церкву на комусь іншому.
Мартін Якимович, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
