Закхей на дереві. Фреска з храму Sant’Angelo in Formis
Місце Закхея поза натовпом — не випадкове. Закхей (попри те, що як старший над митарями мав високий соціальний і прибутковий стан) це людина з узбіччя, подібно як і сліпий жебрак, якого Ісус раніше зустрів на краю дороги до Єрихона, і якого зцілив.
Закхей був безсумнівно далекий для своїх сусідів — уже через те, що був митарем, а отже, людиною, яка виконує працю, зневажену з політично-національного, а також ритуального і морального погляду: митарі стягували податки для зненавидженої окупаційної влади, послуговувалися грошима із зображенням кесаря — а їх побожний юдей, згідно з ригористичними приписами рабинів, не повинен навіть торкатися. Ну і крім того, збирачі податків не раз самі нечесно багатіли (а що, ДАІшник на дорозі тільки для держави штрафи бере?).
Родичі Закхея гордували ним, хоч, може, також і заздрили йому, оскілки — як написано — він був багатий.
Розмова Ісуса із Закхеєм не виокремлена у Новому Завіті, не становить ізольованої події; можна би навіть сказати, що це «Євангеліє у піґулці», де маємо стисле, кількома штрихами накреслене представлення та ілюстрацію Ісусової місії навернення, зцілення, знаходження і приймання «загублених овець». Напевно тому саме цей уривок із Євангелія став улюбленою темою проповідей і медитацій багатьох видатних християнських мислителів, таких як св. Амвросій, св. Альберт Великий, Еразм Роттердамський, як і Мартіна Лютера теж; і темою для величезного числа художніх творів, від давньохристиянських саркофагів, через євангеліарії імператорів Оттона ІІІ і Генріха ІІ, по середньовічні фрески у храмі Sant’Angelo in Formis чи вівтар у монастирі Вседержителя (Pantokrator) на Афонській горі: повсюди ми зустрінемо цього митаря.
Ісус видивляється «віддалених». Раббі з Назарета у своїх притчах настійливо приписував позитивну роль представникам зненавиджених груп, таким як самаряни, погорджувані митарі, проститутки та інші грішники; Він присвячував свій час прокаженим, калікам, суспільним покидькам.
Ця Його зацікавленість не є романтичним замилуванням до напівсвіту ані провокаційним юнацьким бунтом проти панівних стосунків, ані навіть вдом «соціальної турботи» і політичної солідарності з убогими, гнобленими і експлуатованими, у сьогоднішньому значенні. Разом з убогими у центрі Його уваги перебувають хворі, різноманітні «грішники», а також багаті митарі, такі як Закхей. (Зауважмо, що Ісус не вимагав від Закхея, навіть після його навернення, аби той покинув свою працю, і ми зовсім не повинні припускати, що Закхей після обіцяного виправлення шкоди впав у бідність).
Спільним знаменником є те, що всі вони — з різних причин — опинилися на узбіччях суспільства, в якому Ісус діяв і яке подекуди випадає з-під таких категорій, як держава, народ чи Церква. Новий Завіт найчастіше послуговується зворотом «цей світ».
Світ, у який Ісус прийшов, саме у світлі Його приходу проявився як хворий, порожній, замкнений у собі, світ без серця. Ті, хто у ньому посів очільні місця, мали кам’яні серця, а не тілесні, їхні серця були «необрізані» та «порослі жиром», повні гнилизни. Чимало людей у цьому світі почувалися покинутими і загубленими, як вівці без пастиря. Навіть сам Ісус у такому світі не має де замешкати, не має де голову схилити (пор. Еф 4, 18; Лк 11, 44; Мк 6 34; Лк 9, 58). Також і тому Він звертається насамперед до людей «з узбіччя» і ототожнюється з ними (пор. Мт 25, 31‑46).
Ісус живе у постійному конфлікті з людьми, групами, інституціями, символами, які становлять центр, еліту цього суспільства — такими, як Храм і його священики, релігійні провідники народу, судді та високоповажні персони, ті, які вже «сіли на престолі Мойсеєвому», а зокрема сторожі права і фарисеї, моральні та інтелектуальні авторитети. Він, зрештою, входить у небезпечну для Нього суперечну з римською владою, хоча сам цієї конфронтації уникав.
о.Томаш Халік, deon.pl