Думками про Великдень через призму Майдану та останніх подій на Сході України поділився активний учасник Автомайдану, священик УГКЦ о. Михайло Димид.
Отче Михайле, сповідь – це один із обов’язкових елементів підготовки до Великодня. Люди, які боролися на Майдані, протистояли міліції, застосовували до правоохоронців силу повинні про це сповідатися?
Сповідь – це покаяння за власні гріхи, за те, що ти думаєш поганого, за те, що ти свідомо зробив зле. Але вихід на Майдан для наших людей – це священна справа. Йшлося про питання самооборони, питання життя. Майдан – це було питання пошуку добра в світі і середовищі, де зло опанувало всі структури суспільства. У даному випадку йдеться про чинення добра. Якщо під час Майдану у тих чи інших обставинах і було зроблено, щось недобре, то це не був свідомий намір робити зло. В цьому немає гріха.
А як стосовно тих, хто були по іншу сторону барикад – міліція, «Беркут», які виконували накази?
Якщо погляд на іншу людину є боголюдським, то він завжди є з любов’ю. Це обов’зок зупинити того, хто робить зло. І якщо це робитили з любов’ю – це не гріх. Але якщо в цьому є ненависть… Я говорив з багатьма із тих, хто був за барикадами: на жаль, вони мали таку величезну ненависть у собі, що я врешті не знаходив слів. Так, я думаю, що серед «Беркуту», міліції були і добрі люди, але результат їхніх діянь дуже негативний. Урешті ми отримали боротьбу добра проти пекла.
Маємо велике свято – Великдень, але водночас ще не болючими залишаються спогади про Небесну сотню, а боротьба в країні й досі триває, люди переживають через події на Сході. Відтак у багатьох виникає питання: чи варто обмежувати святкування в таких обставинах?
Святкування Великодня – це святкування своєї внутрішньої перемоги. Якщо нам вдалося на основі того, що зробив для нас Ісус Христос, перемогти якесь зло в собі, зробити добру справу, тоді ми маємо, що святкувати. Це святкування має бути передусім у душі. Але якщо все зводиться лише до зовнішнього святкування, то ситуація в країні не дає підстав до цього.
Великдень – це передусім очищення, зміни в собі. На Ваш погляд, наскільки Майдан вплинув на людей, наскільки вони змінилися? Чи помічаєте ці зміни?
Справді, є зміни в нашому народі. Але ці зміни – наразі теоретичне осмислення того, що сталося. Це осмислення ще не завжди переходить у практику. Щоб це сталося, нам ще потрібні місяці, а може й роки. Практичні зміни настануть тоді, коли людина, опинившись сам на сам із якоюсь несправедливістю, зможе знайти в собі внутрішню силу в ім’я Ісуса Христа, в ім’я Небесної сотні сказати злу: «Ні!». Для цього має бути дуже сильна внутрішня сила і віра, які, думаю, міцніють у більшості тих, хто чесно був на Майдані.
Путін звинувачує нас у комплексі крайнього націоналізму, що визрів через те, що Західна Україна завжди була під іншими країнами. На Ваш погляд, що ж таке насправді західноукраїнський націоналізм?
Так, ми були під різними панами, але так само під паном був і Схід. Але наші пани були більш культурними, вони, якщо так можна сказати, все ж шанували нашу людську гідність. Цього не було під Росією, під царатом. Думаю, це основна відмінність між Заходом і Сходом. У нас пани не побороли внутрішню ідентичність і силу. А любити і шанувати свою Батьківщину, батька і матір – це четверта Божа Заповідь. Те, що пан Путін розцінює наш націоналізм як щось дивне і страшне – це насправді свідчення його культури і бачення світу. І воно не є ані християнським, ані просто цивілізованим. Це імперське бачення, що базується бажанні кроїти світ, Йдеться про людину, яка хоче замінити Бога.
фінансово.
Щиро дякуємо!
