«Коли я промовляю формулу ‘я хрещу тебе’ — то кажу цим: ‘Я, Христос, хрещу тебе’. Натомість, використовуючи формулу ‘ми’, підкреслюємо, що це спільнота хрестить. Але це неістинно!»
Про те, чому хрещення може бути недійсним, що означає принцип «Ecclesia supplet» і чому Церква надає такого великого значення конкретним словам, розповідає о.Міхал Сенницький, паллотин, доктор канонічного права, в розмові з Агнєшкою Гуф.
— Колись католицькими медіа розлетілася новина, що о.Метью Гуд, уже три роки як висвячений, переглядаючи одне з домашніх відео — про своє власне хрещення — виявив, що диякон, який його хрестив, ужив невідповідну формулу хрещення. Церковна влада підтвердила, що його хрещення було недійсне, через що всі інші таїнства, які він приймав пізніше, також стали недійсними. Ба більше: внаслідок цього також і таїнства, які він служив як священник, теж не існували, бо він не мав влади їх уділяти. Чи це перша така ситуація?
— Зовсім ні. 6 серпня 2020 року Конгрегація віровчення, під керівництвом кардинала Ладарії Феррера, дала відповідь на скероване до неї запитання: чи хрещення, уділене у формі «Ми тебе хрестимо в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» є дійсним, чи ні. Конгрегація однозначно ствердила тоді, що — ні, таке хрещення недійсне. Але це не перше запитання такого плану. І Конгрегація раз по раз відповідала, чи це конкретне таїнство, у конкретній описаній формі, є дійсним. Наприклад: чи для хрещення необхідна тільки вода — а чи може бути використана інша рідина? Тут теж відповідь однозначна: це має бути вода.
— Серед думок, сформульованих у медіа після поширення цієї справи, з’явилися також сумніви — чи ми не сприймаємо таїнства магічним способом, коли заміна одного слова робить усе недійсним. Як Церква відповідає на такі закиди?
— В цьому випадку проблема полягає не в тому, що це якась дрібна зміна, мовна помилка. Коли я виголошую формулу «я хрещу тебе» — то цим каже: «Я, Христос, тебе хрещу». Натомість, уживаючи форму «ми», підкреслюємо, що то спільнота уділяє хрещення. Але ж це не так! Це основоположна помилка, логічна, доктринальна і догматична. Другий Ватиканський Собор у Конституції про літургію «Sacrosanctum concillium» (п.7) каже, що «коли хтось хрестить — хрестить сам Христос». Коли священник виголошує формулу хрещення, то він не має на думці «я, священник, це роблю» — а тільки «я, Христос, це роблю». В ту мить, коли хтось змінює формулу і каже «ми», бо прагне підкреслити вимір спільноти — сім’ї, друзів, запрошених гостей — «ми тебе хрестимо», — то він проминає Христа! Ось суть проблеми. Нам здається, що це заміна одного слова, і з цього походять докори в магічному мисленні. Але якщо розумієш, яка насправді сутнісна вага цієї зміни, — то бачиш колосальну різницю.
— Отож що потрібно для дійсності Таїнства хрещення?
— Церква говорить про два моменти: матерію і форму; також має бути особа — суб’єкт. Тобто щоби хрещення було дійсним, потрібна неохрещена людина, вода і формула святого хрещення. Заміна формули робить таїнство недійсним; заміна матерії (заміна води чимсь іншим) — так само. А якщо ця людина вже була раніше охрещена, то нове таїнство було би недійсним, бо хрестити можна тільки того, хто ще не був охрещений. Якось у «Вікні життя» знайшли дівчинку; кілька днів медіа дискутували — а що коли мама її вже охрестила? Таких неоднозначних ситуацій може бути набагато більше. Тоді маємо хрещення «sub condicione» — умовне. До формули додають такі слова: «якщо ти не був охрещений, я тебе хрещу в ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Це проблема, яка з’являється нечасто, але Церква до цього підготовлена.
— Чи ситуація, коли невеличка зміна промовлених слів повністю змінює значення того, що відбувається, може трапитися під час звершення інших таїнств?
— Так — наприклад, під час Євхаристії. Священник, приготовляючи дари, каже: «Моліться, щоб мою і вашу жертву прийняв Бог, Отець Всемогутній». А деякі священники — особливо у співслуженій Месі — помилково кажуть: «Моліться, щоб наша і ваша жертва…» Підкреслюється, що це жертва «наша» — нас, священників, — і «ваша», люду. Але священник, який це вимовляє, поняття не має, що він каже! «Моя» жертва означає Христова, «ваша» — жертва Церкви. Якщо целебранс, який стоїть перед вівтарем, каже «наша» у сенсі священників, — то я дуже вибачаюся, це богослужіння не має нічого спільного з жертвою Христа на хресті і з Його воскресінням.
— Чи в такій ситуації Меса буде недійсною?
— Я задумуюсь, чи той священник знає, що він целебрує. Сказати, дійсне це чи недійсне, може тільки Дикастерій віровчення. Я б натомість хотів усім священникам нагадати, що вони мають обов’язок служити таїнства відповідно до волі Христа і Церкви, тобто так, як це записано в літургійних книгах. Якщо хтось щось змінює, робить по‑своєму, то він не є вірним волі Церкви. А священник під час служіння таїнств є слугою: він не вигадує, не творить, він має тільки служити спільноті Церкви. Вірянин має право отримувати таїнство, відслужене відповідно до літургійних книг, до того, чого хоче Церква, — а не до «я так бачу» цього священника, який сьогодні має фантазію змінити літургійні тексти.
— Згаданому о.Метью довелося заново приймати всі таїнства. А що з Євхаристіями, які він служив, бувши переконаним, що він дійсний священник?
— Це важливе питання, бо за три роки священства він відслужив, певно, близько тисячі Святих Мес. Залишається проблема інтенцій, в яких він їх правив. Чи треба сі ці Меси повторити? Це компетенція Дикастерію віровчення. Натомість я можу сказати, як розв’язав подібну справу Пій ХІІ після Другої світової війни. Він усвідомлював, що багато священників прийняли інтенції, а потім повмирали по концтаборах, не мають змоги ці інтенції відслужити. Месальні книги, в які записують інтенції, часто палили, нищили. Що зробив папа Пій ХІІ після війни? — Він відслужив спеціальну Євхаристію саме з такою інтенцією, що ця єдина Меса служиться в усіх тих намірах, які через трагедію світової війни не були відслужені.
— Почувши про проблему о.Метью, я замислилася, чи маю чого боятися. Я не знаю, як перевірити, чи священник правильно виголосив формулу…
— Звісно, перевірити все не вдасться. Ми віримо, що таїнства — дійсні й відповідно правлені. Але навіть якби закралася помилка, то маємо на такий випадок принцип «Ecclesia supplet» — «Церква доповнює». Цей принцип застосовується, якщо під час служіння таїнства щось не було сповнене до кінця. Причому діється так тільки в ситуації, коли щось таке сталося через неуважність і тільки до того часу, коли ми не знаємо, що помилка сталася.
— У яких іще ситуаціях застосовується принцип «Ecclesia supplet»?
— Наприклад, у Таїнстві покути. Щоби священник мав владу вділити розрішення, він повинен отримати уповноваження від дієцезіяльного єпископа. Трапляється, що при зміні місця перебування священника — особливо це стосується орденських — дати дозволів трохи зміщуються. Єпископ каже: «Від 1 вересня можеш сповідати у моїй дієцезії». А я, наприклад, попередній декрет мав до 30 серпня. Настає день 31 серпня, я забуваю точні дати з декретів, сідаю в конфесіонал, уділяю розріщень — але не маю на це влади. В такий момент застосовується принцип «Церква доповнює». Але Церква не може доповнити, коли я, наприклад, стовідсотково знав би, що не можу вділити розрішення. Якщо єпископ або мій Провінціал заборонить мені звершувати Таїнство примирення, але я попри це вділяю розрішення, то воно буде недійсним.
— Власне кажучи, сповідь. Трапилося мені колись, що священник — не знаю, забувши чи з неуважності — промовив слова: «Бог, Отець милосердя, нехай уділить тобі пробачення й мир в ім’я Отця і Сина і Святого Духа», тобто забракло слів «і я відпускаю тобі гріхи». Чи в такій ситуації я мушу повторити сповідь?
— Саме в такій ситуації діє принцип, про який ми говорили. Я не припускаю, що священник сказав ті слова спеціально. Якщо сидиш у конфесіоналі вже другу годину й помилився від утоми — діє принцип «Ecclesia supplet». Натомість якби він цілеспрямовано змінив формулу або не виголосив її, тоді таїнство було би недійсним.
— Чи ми, як миряни, що таїнства приймають, повинні на щось звертати особливу увагу? Чи відповідальність лежить виключно по стороні священника, а ми маємо тільки відповідним чином себе приготувати до прийняття таїнств?
— Ні, абсолютно ні! Я б хотів сильно заохотити мирян до того, щоб вони ставили своїм священникам високі вимоги. Тобто щоби Свята Меса була служена відповідним чином, згідно з літургійними нормами, з усім тим, чого прагне Матір-Церква. Так само і з іншими таїнствами: очікуйте від священників доброго, ретельного служіння Таїнства покути і примирення, і всіх інших таїнств! Папа пише, що як священник не підготувався і виправдовується, що «Святий Дух мене попровадить», то він безвідповідальний, нечесний. Для виголошення проповіді необхідно відповідно приготуватися; так само треба і до таїнств готуватися. Щоби служити їх добре, гарно. Так, як цього хоче Церква.
фінансово.
Щиро дякуємо!
