На початку руху чоловіків у 1970‑х американський поет Роберт Блай написав «Залізного Джона» — сучасну інтерпретацію старої казки про хлопця, який прокинувся від сну головного героя, велетня. Автор показав наслідки цієї події для малого та його уяви на тему «буття мужчиною».
Поет показав правду, що чоловіки відбувають за час свого життя багато різних подорожей, і що вони змінюються мірою посування їхнього земного паломництва. Він визнав, що чимало молодих чоловіків мають проблеми з собою, страждають від різних порушень і вступають у колізії з законом.
Батьки не завжди добре їх готують до життя, або не надають їм відповідних знарядь чи почуття власної гідності, необхідних для того, аби вони могли успішно провадити човен життя водами земного існування і черпати з цього приємність. Однак є такі, хто, за визначенням Роберта Блая, з часом навчаються літати. Ці окремі індивідууми «злітають увись», мають запас енергії та вміють добре стартувати, черпаючи сили зі своїх прагнень і приймаючи з готовністю все, що їм приносить життя.
Саме такого типу чоловіками ми захоплюємося. Вони мають певні риси характеру, які ми прагнемо наслідувати, від них променіють енергія і відчуття безпеки, вони реалізуються у житті у значно ширшому вимірі, аніж вузька сфера професійних інтересів. Цей опис, звісно, може так само добре бути застосований щодо жінок, і згадаємо за цієї нагоди, що серед найкреативніших керівників у сьогоднішньому світі є також і представниці прекрасної статі. Останніх років двадцять точаться дискусії на тему «кризи чоловічості». Щоправда, жінок і надали дискримінують на місцях праці, але мірою того, як суспільство усвідомлює, що жінки можуть виконувати майже будь-які завдання, вони «випливають на широкі води» з великим динамізмом, якого не мали ще тридцять років тому.
Ситуація змінилася навіть у професіях, які вимагають фізичної сили і в минулому вважалися виключно чоловічими, оскільки м’язову силу поволі заступають машини. Як видно, жіноча експансія стала опосередкованою причиною кризи чоловічої автентичності.
Деякі чоловіки звертають увагу на факт, що жінки будують свою автентичність, спираючись на дві сфери життя. Перша має біологічну природу. Деякі, щоправда, не можуть мати дітей, але в усьому світі традиційно народження та виховання дитини приносить із собою велику повагу. Друга сфера має професійний характер: жінки можуть використовувати свої здібності на місцях праці поруч із чоловіками.
Цей останній факт посприяв кризі у чоловіків — особливо в покоління, яке жило в перехідний період, коли відбувалося багато змін, — з тієї простої причини, що традиційно за чоловіками була тільки одна сфера, яка становила підстави формування їхнього образу самих себе: праця. Бути батьком і чоловіком це для них, справді, речі важливі, однак не завжди це відіграє у їхньому житті настільки важливу роль, як у жінок. Проблема не в тому, що чоловіки криво дивляться на професійно активних жінок, а в тому, що не раз їм не залишається нічого, про що вони могли би сказати: «Оце тільки моє». А також у тому, що їхні функції керівників стають щоразу більш сумнівними у світі, в якому ієрархічну структуру щоразу швидше заступає собою структура, базована на мережі зв’язків.
Постає враження, що чимало жінок на Заході сьогодні переповнені енергією і надією, вони повністю присвячують себе праці й користуються новими можливостями, які відкриваються перед ними. Натомість деяким чоловікам немовби дивним чином бракує сил, щоб діяти.
«Дідусь мені колись казав, що існують два типи людей: ті, які виконують працю, й ті, які пожинають за неї лаври. Він мені порадив, аби я постаралася опинитися в другій групі. У ній значно менша конкуренція» (Індіра Ганді).
Це може випливати з двох причин. По-перше, як це визначив Блай, Захід «приручив» чоловіків, унаслідок чого чимало енергії з них випарувалося. У новій культурі рівності статей вони почуваються менш упевнено, не знають, що можуть робити і яка їхня роль. Чимало з них мають проблеми з тим, щоб визначитися у професійному світі, де вони колись посідали найвищі щаблі в ієрархії, оскільки місце ієрархічного порядку посіли якісь «пласкі» мережі, де способом збільшення виробництва є вміння розмовляти, порозумітися і збудувати стосунки. Чи це означає, що ми мусимо повернутися до старих звичаїв? Звісно, ні! Однак із цього виразно випливає, що у професійній галузі з’явилися нові напруження, до яких потрібно придивитися, навіть якщо час їх урівноважить.
Підтвердження свого діагнозу я знайшла нещодавно, слухаючи знайомого лікаря. Він мені розповів, що його колеги по роботі мають труднощі, бо щоразу більше враховуються міжлюдські зв’язки. Чимало фахівців, зокрема старших, звиклих до давнього порядку, базованого на жорсткій бюрократії та ієрархії, з великими зусиллями допасовуються до світу, в якому контакт, розмова і вміння собі порадити з емоціями швидко набирають першорядного значення.
Друга причина — це здерев’яніння. У чоловіків є проблема з вираженням своїх почуттів. Їхній внутрішній світ для них самих залишається невідомою землею, і в їхньому розпорядженні перебуває замалий арсенал, яким можна би ці почуття виразити. Коли я виголошую вступ до теми чоловічості, жінки потім підходять до мене і питають: «Як я можу схилити чоловіка говорити мені, що відчуває? Такі розпитування вводять його у клопіт, тоді як зв’язок між нами був би набагато сильніший, якби він тільки сказав мені, що діється у нього всередині». Такий стан справ поволі змінюється, і молодшим чоловікам напевно легше вдається ділитися з іншими своїми переживаннями, але для чоловіків загалом це нелегка справа. У їхньому світі традиційно панували активність і діяльність. Реалії їхнього світу спиралися на чоловічу психіку, тому й були до неї допасовані, і чоловіки відбувалися обмеженим набором емоційних знарядь, аби не втрачати ходу та досягати успіху.
Тому перед лицем нових типів поведінки та зміненої атмосфери на роботі деякі почуваються невпевнено. Вони мають враження, що їхня стать втратила визначальну роль, бо сьогодні жінки можуть робити все, що й вони самі. Унаслідок цього на Заході панує величезне замішання у питанні чоловічої ролі, й розв’язання цієї проблеми ще вимагатиме певного часу. Однак я сподіваюся, що незабаром ми опинимось у світі, в якому чоловіки й жінки разом працюватимуть і виконуватимуть функції батьків у рамках партнерства, базованого на рівності та взаємній повазі, партнерства, в якому можливо буде поєднати емоційні, духовні і практичні аспекти характеру і статі.
Рой МакКлорі, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
