Самоповага – поняття, яке повсюдно зустрічається в популярній психології, одночасно зрозуміле і дуже неоднозначне. Самоповага, безумовно, є хорошою і потрібною річчю, але невже ми повинні переслідувати її за всяку ціну, навіть в обмін на істину? Невже це самоціль? На яких критеріях вона повинна бути заснована? У чому різниця між самоповагою і гордістю? З іншого боку, чи людина з низькою самоповагою справді скромна? Очевидно, почуття власної гідності може бути зрозуміле в різний спосіб в залежності від своєї концептуальної основи, і як воно буде насправді реалізоване залежатиме від схильностей, характеру і психічного здоров'я особи.
Іспанський священик Мішель Еспарза написав книгу «Самоповага без егоїзму». Як видно з назви книги, не можна розвивати здорове почуття власної гідності без смирення і гордості. Підзаголовок книги «Збільшуючи нашу здатність любити» каже нам, що отець Еспарза не подає самоповагу як самоціль, а як необхідну умову досконалішої любові до Бога та ближніх.
Книга складається з двох основних частин: у першій визначаються поняття самоповаги, гордості, смирення й любові на природному рівні, в той час як у другій частині розглядаються ці поняття з позиції християнської духовності. У книзі Еспарза залучає ідеї католицьких письменників та святих: Романо Гвардіні і Дітріха фон Хільдебранда, Святого Хосемарії Ескріви, Святої Фаустини і Святої Терези з Лізьє.
Смиренна самоповага
Замість того, щоб знайти підходящий «рівень» самоповаги – «високий» або «низький» – отець Еспарза фокусується на її якості, мета якої полягає в тому, що він називає «смиренною самоповагою». «Бути смиренним — не означає мати невисоку думку про себе, а прийняти істину про себе: все добре і погане. Автор докладно описує, як обидва комплекси неповноцінності і вищості зумовлені розчарованою гордістю, тоді, коли смиренності нема діла до цих комплексів; скоріше «смиренна людина керується істиною». «Живучи в істині, ми бачимо себе у вірному ставленні до Бога та ближніх таким чином, що ми не заклопотані собою або нашими сильними й слабкими сторонами. Врешті-решт, смиренність і породжує самозабуття.
" Бути смиренним — не означає мати невисоку думку про себе, а прийняти істину про себе: все добре і погане.
Так, для о. Еспарза, самоповага не повинна існувати заради неї самої. Він ретельно розглядає різні шляхи, коли здатність отримувати і дарувати любов перебуваютьпід загрозою. Дві з найбільших небезпек для певних особистостей, наприклад, є волюнтаризм і перфекціонізм.
Волюнтаризм знижує любов до явної сили волі, не вміє оцінити емоційний бік любові, а також не усвідомлює необхідність благодаті. Волюнтарист нехтує і серцем, і розумом як потужними засобами любові. Християнські письменники протягом століть застерігають від себелюбства, але багато (часто ті ж письменники) також підкреслюють важливість любити себе. Як же ж зрозуміти таке протиріччя? Правда в тому, що люди не можуть не любити себе, так само, як неможливо покінчити повністю з користолюбством. І знову це питання якості. Любити себе – людська природа; питання тільки в тому, якою буде ця любов. Відсутність правильно впорядкованого самолюбства обов'язково призводить до невпорядкованої гордості.
Ототожнення з Христом
Як згадувалося раніше, смиренна самоповага повинна опиратися на істину, яка включає в себе істину нашого ставлення до Бога і нашої потреби в Ньому. Аналізуючи те, що було розглянуто вище, ми розуміємо, оскільки Божий суд досконалий і все те хороше, чим ми володіємо походить від Нього, то краще, щоб наша самоповага походила від «божественної», а не людської поваги.
Як зазначає автор, перебування в Божій любові «очищає, гармонізує і облагороджує всі інші види любові». Або, як Жак Маритен висловився, «тільки з Богом людина може віддати себе повністю два рази, перший раз – Богу і другий раз – чомусь, що є відображенням її Бога».
В кінцевому результаті, смирення і правильно впорядковане себелюбство є більше, ніж просто самоприйняття – ми повинні любити себе не тільки незважаючи на наші недоліки, а також завдяки ним. Радість, яку отримує Бог через наше покаяння стає зрозумілою з притчі про блудного сина. Якщо ми можемо навчитися бачити себе, як Бог бачить нас, наслідувати любов Христа до бідних і малих, і мати таке ж співчуття до себе, яке має Він до нас у нашій боротьбі, наша самоповага більше не буде залежати від наших власних невдач і успіхів, не опиратиметься на перфекціонізм, який корениться в гордості.
" Тільки з Богом людина може віддати себе повністю два рази, перший раз – Богу і другий раз – чомусь, що є відображенням її Бога.
«Гордість створює перешкоду для розуміння природи святості. Святість не є загальною досконалістю, а досконалістю любові, постійним прагненням догодити Господу. Звідси стає зрозуміло, що наскільки смиренність дозволяє людині бути любимою, незважаючи на свої недоліки, настільки вона має героїчне прагнення до зростання в чеснотах. Святість не досягається; вона отримується».
Християни знайдуть мир не в задоволенні від результатів, а в такій фразі: «Якщо кінцева мета нашого життя полягає у тому, щоб дійсно догодити Господу, наша головна мета вже досягнута. Чим більше ми боремося, тим краще, «тим більше у нас шансів принести Богу радість».
Але отець Еспарза йде далі, наполягаючи на тому, що ми повинні жити повнотою християнського життя, щоб втішити Христа. Наші відносини з Богом не односторонні, оскільки він став людиною, що призводить до певної взаємності, в якій ми є «на рівні» з Христом. Якщо Христос страждає в результаті Його нерозділеної любові до кожної людини, приголомшуюча правда полягає в тому, що ми можемо втішити Його серце, єднаючись з Ним, і навіть стаючи співвідкупителями з Ним. Ідентифікація з Христом є найглибшим і найвірнішим відкриттям вартості, якою володіє людина.
" Якщо кінцева мета нашого життя полягає у тому, щоб дійсно догодити Господу, наша головна мета вже досягнута.
В цілому, книга отця Еспарзи займає важливу нішу в католицькій психології та духовній літературі, і має бути корисною для будь-кого, хто бореться з почуттям неадекватності, шукає альтернативу популярній психології або просто зацікавлений в кращому розумінні самоповаги в контесті смиренності й християнського життя.
Томас Вен, Catholic Culture
Переклад: Крістіна Власова, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
