Папа Франциск нещодавно попросив вибачення за вороже ставлення католиків до євангелістів. Також один євангелістський пастор, з яким він розмовляв, перепросив за ворожість євангелістів до католиків. Я готовий визнати, що це насправді стосується проблеми, яка є у Латинській Америці, звідки Папа Франциск родом. Але в багатьох інших місцях, можливо, в більшості місцях, ніхто вже не вважає, що євангелісти й католики повинні ворогувати між собою.
Але й у цьому випадку вибачення є зцілюючим жестом, добрим вчинком. Тоді чому я стурбований?
Розглянемо інший випадок. Німецькі єпископи нарікали на ентузіазм німецьких католиків щодо Першої світової війни. Знову ж я змушений визнати, що це не спричиняє ніякої шкоди. Але тут справа більш зрозуміла. Ніхто більше не вважає, що це було особливо розумно або особливо по-християнськи бути на стороні сумнівних причин, які гучно виправдовували Першу світову війну. Моє занепокоєння посилюється. Але чому?
Я роздумую про ідею, яку висловив Ханс Урс фон Бальтазар: «Можна зобразити історію Церкви в цьому світлі як історію всіх речей, які вона пропонує Богові як замінник того, щоб уникнути акту справжньої віри».Таким чином ми опиняємося в зоні амбівалентності, де самі по собі хороші речі можуть бути вираженням прихованого ухилення.
Звичайно, сучасна звичка просити вибачення прийшла до нас від хорошого прикладу. Папа Йоан Павло ІІ створив прецедент. Для нього, очевидно, це було те, що ми могли б назвати маленьким кроком до зцілення католицької історії, також зробленим для того, щоб зламати непотрібні бар'єри, котрі служать перешкодою до євангелізації. Я щиро вірю, що Йоан Павло ІІ повинен увійти в історію як Йоан Павло Великий, хоча не обов'язково завдяки своїм вибаченням. Він перепрошував за участь католиків у багатьох нещасливих випадках. Одна стаття у Вікіпедії нараховує більше сотні. Наприклад, я чітко пам'ятаю його вибачення за участь католиків в обмеженні Галілео Галілея в 1630-х роках і в пограбуванні Константинополя під час хрестових походів. Але це добре, що ми помітити ще дещо. Ніхто більше не вважає, що обмежувати Галілео Галілея було розумно чи пограбування Константинополя – виправдано. Тим не менше ці речі асоціюються в нашій культурній пам'яті з Церквою, тому Церква намагається запевнити всіх, що вона також бачить колективне світло. Чому б не розвіяти тривалі непорозуміння?
" Пасивність дала значне полегшення іншим грішити без докорів сумління або думки про наслідки
Легкі вибачення та комфортні нарікання
Біда полягає в іншому. Звичайно, є цінність в оплакуванні минулих помилок католиків, оскільки зайві перешкоди до порозуміння можуть бути зменшені. Але католицьким лідерам потрібно проявити особливу обережність до того, щоб не ігнорувати ці речі, які роблять католики зараз, які вимагають вибачень. Будучи звинуваченими в сексуальних домаганнях, зараз маємо дуже багато вибачень в цій сфері, деякі, без сумніву, щирі, незважаючи на те, що були вимушено зроблені.
Річ у тому, що ми зазвичай ігноруємо повсякденні речі, саме ті, за які нам потрібно найбільше просити вибачення, тому що мало хто визнає їх дуже неправильними. А як щодо скандалу, який влаштували католики через ігнорування та допомогу в підбурюванні морального зла, яке сьогодні так глибоко вкоренилося в нашій домінантній культурі?
Ось яскравий німецький випадок. Лише кілька тижнів перед тим, як німецькі єпископи поскаржилися на вельми войовничу католицьку позицію в Першій Світовій війні, велика кількість німецьких єпископів була зайнята тим, щоб змінити церковні навчання про шлюб і сексуальність, тому що люди не розуміли і не жили згідно з цим вченням. Розлучення, контрацепція, аборти і гомосексуалізм – усе це вельми поширено серед католиків або принаймні католики миряться з цим щодо інших та в культурі в цілому.
Як в Німеччині, так і всюди. Не лише католики глибоко причетні до широко розповсюджених гріхів століття (гріхи сексуального, навчального, матеріального чи політичного характеру), але відповідні моральні інструкції від священиків до єпископів коливаються від незначних до жодних. Де ж є вибачення за пряму і непряму причетність католиків у цих важких гріхах? Ця пасивність дала значне полегшення іншим щоб грішити без докорів сумління або думки про наслідки. Коли гріх стає доступним для інших – це і є тим самим скандалом.
" Немає жодного сенсу довіряти вибаченням, якщо той, хто перепросив, не припинив чинити зло
Остерігайтеся ухилянь
Я визнаю, що буде легше розпізнати сьогоднішні конфлікти між Божими та нашими шляхами, коли ми озирнемося на п'ятдесят, сто чи тисячу років назад, після того як пристрасть до цих особливих питань охолола. Тим не менше велика ясність католицького вчення дає можливість нам подолати цю прірву в сприйнятті. Вибачення за теперішні популярні помилки насправді вимагають перетворення і зміни. Немає жодного сенсу довіряти вибаченням, якщо той, хто перепросив, не припинив чинити зло.
Ми повинні каятися і вибачатися за зло, яке зараз є найбільш популярним. Відмежовувати себе від того, що всі ненавидять – легковажно і нудно. Нам потрібні вибачення, які спричинять занепокоєння, що розпалене вугілля може опинитися на наших головах (Рим 12:20). Нам потрібен жаль, котрий виникає не з того, що всі знають, а з того, що знає лише Бог і Церква. Гучні вибачення за речі, які давно вже були скоєні можуть бути хорошими самі по собі. Але вони також можуть допомогти нам уникнути глибоких християнських зобов 'язань, які потрібні для того, щоб подолати наші теперішні гріхи.
Др.Джеф Мірус, Catholic Culture
Переклад: Марта Волицька, СREDO
Фото: pravv.km.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
