Сталося

Роздуми над Божим Словом на п’ятницю ХХХ звичайного тижня, рік ІІ

Того часу, коли в суботу Ісус увійшов у дім якогось начальника з фарисеїв, щоб їсти хліб, то вони стежили за Ним. І ось, перед Ним був один чоловік, хворий на водянку.
Озвавшись, Ісус сказав до законників і фарисеїв: «У суботу дозволено зціляти чи ні?»
Вони ж замовкли. А Він, доторкнувшись, оздоровив його й відпустив.
І сказав Він їм: «Коли в когось із вас син або віл упаде в криницю, хіба не витягнете відразу ж — у день суботній?»
Та вони не могли дати відповіді на це.

Лк 14, 1-6

В іншому перекладі Євангелія перша фраза наведеного уривка звучить так: «Того часу сталося, що коли в суботу Ісус увійшов у дім якогось начальника з фарисеїв». Отже, «сталося». Це слово у Євангелії звучить як якась випадковість, збіг обставин. Ну, сталося і сталося… Але це слово («егЕнето») означає також народження чогось нового і використовується в Книзі Буття при описі сотворення світу. Те, що я вважаю якоюсь буденністю, збігом, може бути втручанням Бога, який творить нове у моєму житті.

Яка може бути моя реакція? Євангеліє пропонує дві позиції: бути перед Ісусом або слідкувати, стежити за Ним. Розберемося.

Отож частина людей зібралися того вечора в суботу в домі начальника синагоги лишень для того, щоби слідкувати за Ісусом, звинувачувати Його за те, що зцілює. В чому суть звинувачення?

Євреї, чия віра перетворилася на мертвий дистилят показної побожності та зовнішнього виконання приписів, забули, що Бог має міць зцілювати, творити чуда. Може я також серед тих, хто живу віру прирівняв до сухого законництва і «виконання своїх християнських обов’язків»? Може, я не допускаю навіть і думки, що Бог може зцілити мене від хвороби, багаторічної залежності чи зруйнованих відносин у родині?

Вони також могли отримати зцілення, але замість цього — засуджували. Чому? Може, вони боялися сісти перед Ісусом? Виявити перед Ним свою неміч, хворобу, гріх? Може їхній напад — наслідок бажання захиститися?

Чи я вважаю, що Ісус хоче мене звинуватити? Якщо так, то я — на півдорозі від засудження Ісуса. Як скоро я завдам Йому превентивного удару?

Кожен із нас має купу проблем — глибоких, кривавих — але замість того, щоби сісти перед Ним, наважитися на чесність, відкинення масок, ми ховаємось у тінь і з тіні засуджуємо. Чому? Бо хтось зцілився зі своєї водянки, а я залишаюся з нею сидіти, ховаючи хворобу під пишні шати бундючності. Мені залишається заздрість, вдавання поверхневого добробуту, виправдання себе і, як результат, — засудження.

Зцілити в суботу — це ще й поламати стереотипи, змінити свої попередні уявлення. Чи достатньо я гнучкий, щоби змінюватися, щоби прийняти нове, незвичне?

Чи означає це, що якщо я не сиджу перед Ісусом, у центрі засудження (бо ж разом з Ісусом засудили й того, хто страждав на водянку) зі своєю відкритою раною, гріхом, хворобою, то я рано чи пізно опинюся на місці тих, хто засуджують із тіні? Може, варто сьогодні погодитися на сором, аніж сьогодні й завтра — на смерть від засудження Христа і Христом?

Є в цій історії також і третій. Господар. Ісус прийшов у Його дім споживати хліб. Це промовисті символи: впустити в дім — значить впустити в серце; дати хліб — значить поділитися тим, що тебе живить, що є твоєю не лише фізичною, а й духовною їжею. Отож серце — хата начальника — була переповнена засудженням, а в її центрі була водянка. Його хліб — страх, зневіра, неміч, засудження, пиха, врешті — глибоке нещастя.

У такий дім увійшов Ісус — і не засудив, а зцілив. Чому я ще й досі вагаюся?..