Вона виросла у Беверлі Хіллз і вважала голлівудських зірок своїми сусідами, але одного разу надала перевагу 3‑метровій камері перед своїм шикарним життям у Південній Каліфорнії, аби служити ув’язненим у мексиканській в’язниці. 17 жовтня 2013 року мати Антонія Бреннер померла у мексиканському місті Тіхуана. Їй було 86.
Антонія Бреннер народилася 1926 року в Лос-Анджелесі, в сім’ї ірландських емігрантів. Її батько був успішним менеджером з продажів, і сім’я перебралася у дорогий район Беверлі Хіллз.
Бреннер народила й виховала сімох дітей, і поступово дедалі більше присвячувала себе благодійній допомозі бідним. 1969 року їй наснилося, що вона — в’язень на Голгофі. Вона вже чекала на виконання смертного вироку, коли з’явився Ісус і запропонував зайняти її місце. Вона відхилила Його пропозицію, торкнулася Його щоки і сказала своєму Спасителю, що ніколи не залишить Його, хоч би що сталося.
Коли 1977 року її другий шлюб закінчився розлученням, Антонія Бреннер продала все своє майно і попрямувала до в’язниці «La Mesa», де кілька разів уже побувала, і ці візити запали їй у серце.
З інтерв’ю «The L.A. Times» 1982 року:
«Щось сталося зі мною, коли я побачила цих людей за ґратами. Я постійно їх згадувала. Коли було холодно, думала, чи їм тепло; коли падав дощ, я думала, чи мають вони сховок від дощу. Я переймалася тим, чи не бракує їм ліків і як живуть їхні сім’ї. Коли я перебралася жити у в’язницю, то відчула себе вдома».
У тій в’язниці відбували покарання вбивці, ватажки банд, насильники та інші небезпечні злочинці. Під час бунту 2008 року загинуло 22 чоловіка. Другий бунт почався через те, що на покарання за перший бунт ув’язненим п’ять днів не давали води.
Бреннер стала черницею тільки у 50 років, перебравшись до 3-метрової камери у жіночому відділенні в’язниці. «Існує велика різниця між тим, щоб жити серед людей, і відвідувати їх, — сказала вона в інтерв’ю «The Washington Post» 2002 року. — Я повинна бути з ними навіть посеред ночі, на той випадок, якщо когось поранять ножем, або у когось буде напад апендициту, або хтось помре».
Вона їла ту саму їжу, яку давали в’язням, і вставала за сигналом ранкової побудки. Їй, літній розлученій жінці, відмовили у праві приєднатися до якогось чернечого згромадження, й тому вона започаткувала нове служіння. З часом виникло нове чернече згромадження для літніх самотніх, розлучених та вдових жінок, які хотіли служити бідним. Згодом Католицька Церква визнала цю форму служіння.
Мати Антонія допомагала забезпечувати ув’язнених усім необхідним: ліками, ковдрами, окулярами і туалетним приладдям. Вона продавала в’язням лимонад, а за ці гроші допомагала малозабезпеченим злочинцям. Її голос було часто чути на церковних богослужіннях. Також вона готувала померлих до похорону. Мати Антонія безстрашно перебувала серед убивць і бандитів, пропонуючи свої молитви тим, хто впадав у відчай.
Її називали «в’язничним ангелом» і «Мамою». Ув’язнені розповідали, як під час бунту вона пішла у натовп, не звертаючи уваги на сльозоточивий газ і кулі. Коли ув’язнені побачили мужність цієї маленької жінки, бунт припинився.
Мати Антонія стала шанованою людиною в Тіхуані. Серед її друзів були начальники поліції та політики. 1991 року вона познайомилася з Матір’ю Терезою, коли та відвідувала Тіхуану. Бреннер підтримувала стосунки зі своїми дітьми, і вони провідували її у в’язниці. У неї залишилося 45 онуків і правнуків від її сімох дітей.
«Щастя не залежить від того, де ви перебуваєте, — сказала вона одного разу в інтерв’ю «The Washington Post». — Я живу у в’язниці, але за 25 років жодного разу не мала депресії. Я бувала не в настрої, бувала сумною, але ніколи не впадала в депресію, тому що розумію мету свого існування».
За матеріалами: ТБН
Фото з архіву адміністратора групи «Типичный католик»
фінансово.
Щиро дякуємо!
