Дощ у пустелі

Може це й не дуже зріло, бо що має святе до грішного, але я не раз себе запитувала, чому Великий Піст випадає саме навесні? Закінчується зима, в природі все прокидається, оживає, відновлюється, а в духовному житті надходить час смутку, зосередження, роздумування над стражданням Христа. Відповідь, по суті, дуже проста. В Церкві існує літургійний календар, який і визначає цикл літургійних періодів, дати свят і урочистостей. Суть календаря — пригадати протягом одного року всі знакові події з земного життя Христа. Події пов’язані зі стражданням і мукою Спасителя припадають на початок весни. Так вже склалося, традиція.

А тим часом приходить черговий Великий Піст: пригріває перше весняне сонце, зацвітає мати-й-мачуха, з минулорічної трави вистромлюються фіалки, загострюються хронічні хвороби і починається авітаміноз, в храмах лунають журливі пасійні пісні, триває час навернення і покути. От весна і Великдень — це беззаперечно цілий оберемок символіки, бо і пробудження природи і народження нового життя і ще багато порівнянь і метафор. А весна і Великий Піст? Ну як тут зосередитися на Хресні дорозі чи Гірких Жалях, коли повітря пахне радістю, а тіло вимагає прогулянок і сонячних прогрівань? Кожен досконало знає, яким чином діють перші теплі дні весни на наше тіло. Радість пройтися без куртки, розмотати з шиї набридлий за кілька місяців шалик, забути про рукавички. Це щодо тіла. А от чи знає щось схоже наш дух?

Великий Піст — це час пустелі. Зміна звичок (і тих поганих теж), зміна оточення, зміна способу мислення. Реальної пустелі. Порожньої. Такої, де 40 днів перебував Ісус. Зі всіма можливими наслідками – голод, холод, страх, виснаження, брак звичного комфорту. Кожен з нас сам перед собою відповідальний, як саме облаштує свою власну пустелю на сорок днів перед Великоднем. Кожен сам. Добре, якби там не забракло молитви, посту і милостині, ну але це кожному відомо.

Якщо подивитися на піст саме як на перебування в пустелі — багато речей встає на своє місце. На пустелі треба вижити. Ось головне завдання. Є свої способи, є правила, є вказівки. Суть — зберегти життя, на ново відчути його смак, навчитися цінувати. Де ще можна так інтенсивно мріяти про спасіння, як не там? А ще в пустелі рідко, але буває дощ. І від дощу пустеля розквітає і стає гарною, від дощу в пустелю приходить весна і пробуджує життя навіть там, де годі сподіватися чогось живого…

Великий Піст триває вже кілька тижнів. Давно час облаштуватися у пустелі. Тіло сприймає весну, як суха пустеля дощ — радіє, відкривається, відчуває, що воно живе. Дух очікує точно того самого — відродитися, очиститися, розквітнути. Духові потрібна своя весна — дощ у пустелі, свято Христового Воскресіння. Тому Великий Піст з його відреченнями, особливими молитвами, часом на роздуми про Муку Господню, сумноспівами і фіолетовим кольором — це не стільки випробування, скільки допомога. Те, як сильно реагує наше тіло на весняне тепло нагадує, що нашому духові теж потрібна весна і натякає, якою втіхою для духа буде оновлення і відродження після всього, чого довелося зазнати у пустелі посту. Я вірю, що у кожній пустелі духа рано чи пізно проллється дощ. Може треба буде довго чекати, але Святий Дух діє там і тоді, де треба. Головне розуміти, що ми в пустелі не для того, щоб загинути, а для того, щоб жити. Оксана Ошовська

У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.