Чак Норріс виголосив промову до студентів на завершення року в Університеті «Liberty». Замість моралізувати, розповів про те, як Бог увійшов у його життя — немовби ударом ногою з розвороту.
За словами відомого Чака, Бог керував його кроками протягом багатьох років і робитиме це й надалі. Важке дитинство, непроста кар’єра у кіно, а також серіал «Уокер, техаський рейнджер», який став частиною його навернення…
Ось його свідчення.
«Я роблю це дуже рідко. Скажу більше — я ніколи не виступав в університеті. Але сподіваюся, що коли почуєте моє свідчення — побачите, як багато Бог зробив для мене.
Я народився в Оклахомі, у дуже бідній родині. Але моя мама мала надзвичайну віру, вона брала нас із братами до церкви. У дванадцять років я був охрещений.
Віру я зберіг протягом усього навчання у школі. Мій батько — алкоголік; я не відчував його присутності у моєму житті. Я ріс дуже несміливим, замкненим і погано розвиненим фізично.
Я ніколи не міг стати перед усім класом і щось говорити. Щоразу, коли вчитель просив мене відзвітувати про виконану роботу, я лише сидів і хитав головою, що не буду цього робити. Я боявся припуститися помилки. Зрештою, й за партою сидів, весь червоний від сорому.
Після школи я вступив до лав військово-повітряних сил і потрапив у Корею.
Це й стало для мене початком шляху до бойових мистецтв. Я розпочав інтенсивно тренуватися. Додому повернувся уже з чорним поясом з тхеквондо та коричневим із дзюдо. Тоді, у 1960‑ті роки, мало хто розумівся на бойових мистецтвах. Я відкрив клуб і почав рекламувати авторські курси.
На першу зустріч я ретельно підготував промову, міг повторити її від початку до кінця і з кінця до початку.
До гімнастичної зали, де відбувалася зустріч, прийшло аж 500 чоловік. Я взяв мікрофон і сказав: «Добрий вечір, пані та панове. Мене звати Чак Норріс, і я вас щиро вітаю». Це останнє, що пам’ятаю з того вечора.
Не знаю, що було потім. Пригадую тільки, як я ходив залою та показував різні прийоми.
Таким чином я переміг себе — я переламав в собі почуття небезпеки, яке жило в мені 21 рік.
Я запитував Бога, що маю робити далі. Думав, що навчатиму бойових мистецтв, але відчував, що це не моя місія. Тому чекав: що ж далі?
Одним із моїх учнів був відомий актор Стів МакКуїн. Він запитав мене, чим би я займався, якби у мене не було школи бойових мистецтв. Також запитав, чи я колись був актором. Я лише сміявся у відповідь, адже ніколи не грав навіть у шкільних виставах!
Але Стів сказав: «У тобі є щось, що мені подобається. Побачимо, що покаже камера». Він мене переконав.
Моя життєва філософія завжди була така: якщо я щось починаю, то маю закінчити. Отже, я вирішив продовжувати кар’єру актора.
Я грав у багатьох фільмах, використовуючи досвід бойових мистецтв. Вийшов мій перший фільм про ніндзя. Прийшов успіх.
На жаль, мене приваблювали розваги Голлівуду, і я втратив віру. Був дуже нещасним, хоч і грав у багатьох чудових фільмах і заробляв колосальні суми. Та не розумів одного: навіщо? Думав, що, можливо, треба ще більше працювати, аби бути щасливішим.
Я працював дедалі більше, моя популярність зростала, та — разом із нею — збільшувалась пустка в моєму серці. Я не розумів, чому так діється.
У той момент я дістав пропозицію зніматися в серіалі «Уокер, техаський рейнджер». Одразу ж зазначив: серіал має бути орієнтований на сімейний перегляд. І знову успіх! Однак це не приносило радості; це ще не дало мені щастя. І знов-таки було питання — чому?
За час акторської кар’єри я розлучився з першою дружиною. Через 14 років мій друг познайомив мене з моєю теперішньою дружиною, Джиною. Джина завжди була християнкою. Наше життя виглядало так: я ходив на зйомки «Техаського рейнджера», а Джина читала Святе Письмо. Читала Біблію щодня. Кінець кінцем, запропонувала читати мені вголос. Одного ранку під час читання я почув голос Святого Духа: «Чак, саме час повернутися до Мене!»
Я зробив це. Навернувся.
Відтоді ми з Джиною почали робити телевізійні шоу. Я палко прагнув Бога. І прагну Його постійно. Мама завжди мені казала: «Бог має для тебе свої плани», а я завжди міркував: «Цікаво, які?» Я вважав, що той план передбачав, що я буду кінозіркою; та саме тоді Бог перестав бути частиною мого життя.
Саме тому я заснував фонд «KickStart». Знав, що 15‑річний досвід інструктора дозволить мені передати тисячам молодих людей філософію бойових мистецтв. Я думав про мільйони дітей, чиї батьки не можуть відправити їх до професійної школи. Думав: «Як я можу їм допомогти? Як можу дійти до них?»
Тоді я розпочав програму навчання бойових мистецтв у школах, розташованих у провінції, так, щоб діти могли приходити і навчатися безкоштовно.
Це було понад 10 років тому. Через нашу програму пройшло 150 тисяч дітей.
Бойові мистецтва перевернули догори ногами усе моє життя. Я відчуваю, як змінюються зараз життя тисяч дітей, що ростуть у таких самих умовах, як і я колись.
На завершення хочу залишити вас ще з однією думкою: «Багато задумів у серці людини, але воля Господня — вона встоїться» (Прип 19, 21).
Господь насправді керував моїми кроками багато років. І робитиме це надалі. Сподіваюся, що й ви також дозволите Йому провадити вас. Тоді ніколи не заблукаєте, обіцяю!»
Промова Чака Норріса пролунала з нагоди вручення відомому акторові диплому доктора гуманітарних наук Університету «Liberty» (США, штат Вірджинія). Керівництво університету хотіло тим самим відзначити його благодійну діяльність.
Чак Норріс заснував дві фундації: «Make-A-Wish» та «KickStart», які допомагають дітям із бідних родин.
На початку церемонії ректор університету назвав актора «прикладом для молоді, а це рідко постає у світі розваг».
Чак Норріс, відомий своїми християнськими переконаннями, написав кілька книжок про свою віру. Він також є членом комісії, що просуває запровадження уроків Біблії у державних школах США.