1 лютого виповнюється 9 років із часу заснування редакції Релігійно-інформаційної служби України (РІСУ). Сьогодні це одне з головних джерел інформації про релігійне життя в Україні. Його особливість серед інших, що це поліконфесійний проект, хоча й існує при Українському Католицькому Університеті.
Очолює РІСУ Тарас Антошевський. Він – корінний львів’янин, який пишається своїм містом. Одружений, має трьох дітей. Греко-католик, у студентські роки був активний в християнському мирянському русі. Закінчив історичний факультет і науково займався історією християнсько-суспільного руху. Ще в школі пробував робити рукописну газету, а першу професійну журналістську практику здобув на радіо «Воскресіння» в середині 90-х років. Політичні симпатії – християнська демократія, свого часу займався виборами, працював у партійному офісі. Після соціологічного моніторингу релігійних процесів прийняв пропозицію працювати над створенням РІСУ і з 1 лютого 2001 року – тісно пов’язаний з цим порталом.
– РІСУ запускалася під візит Івана Павла ІІ в Україну. Якою зараз ви вбачаєте основну мету Служби?
– Ідея інформаційної агенції, яка би об’єктивно інформувала про релігійне життя в Україні у всіх його проявах, існувала й раніше, тобто ще коли не йшла мова про такий візит. Світ часто знав про релігійне життя в Україні із закордонних джерел, тобто переважно перекручено і так, як комусь потрібно. Напевно всі ми розуміємо, що такі джерела, як російський Інтерфакс-релігії, є прикладом цілковитої суб’єктивності і заангажованості. На жаль, у нас не існувало досі поважних релігійно-інформаційних проектів при найвідоміших інформаційних агентствах, як це є в тій самій Росії. Тому ідейні натхненники РІСУ скористалися раптовим зацікавленням релігійною ситуацією в Україні, яка виникла у зв’язку з візитом Папи в Україну. Спочатку в нас була сама лише англійська версія. І ще довший час нашим основним читачем був іноземець чи українська діаспора.
З того часу в нас не змінилася ні ідея, ні мета, ні завдання. Змінився об’єм роботи (тепер це вже 5 мовних версій), відповідно збільшилася кількість людей, що працюють над проектом, та зросли плани. Ми й далі ставимо за ціль об’єктивно інформувати про все, що відбувається в релігійному житті України. Якщо глянути на сторінку редакції на порталі, то там і досі знаходиться гасло, незмінне за 9 років існування РІСУ: «Тримати руку на пульсі релігійного життя України».
– Представники яких конфесій працюють у РІСУ?
– Я би сказав не в РІСУ, а над РІСУ, тобто не лише в редакції, а над проектом загалом. В редакції, яка розташована в Українському Католицькому Університеті, який є власником і засновником РІСУ, працює 6 осіб. Серед них є греко-католики, православний і вірна церкви ХВЄ. Щодо постійних кореспондентів, то серед них переважають римо-католики, але є протестанти і православні. Серед постійних авторів переважають православні. Активно співпрацюємо з баптистами, іншими протестантами, юдеями. Словом, конфесійна палітра – дуже різноманітна. При чому, ми ніколи не звертали найбільшої уваги на конфесійність, а в першу чергу намагалися знайти професіонала, який, маючи журналістські вміння, розуміється в релігійній тематиці і хоче цим займатися.
– Лунає чимало закидів, що РІСУ популяризує іслам в Україні…
– В Україні мало хто пише позитивно про мусульман. Бо такий у нас стереотип. Коли щось погане зробив мусульманин, то відразу звертається увага на його релігію. Але хіба у нас всі злочини роблять лише представники нехристиянських чи т.зв. нетрадиційних віровчень?
Ми пишемо про мусульман те, що є насправді, не завжди так, як їм би хотілось про себе чути. Ми пишемо про їхні свята, звичаї, календар тощо. Зрештою, мусульмани були на українських землях ще до офіційного прийняття християнства як державної релігії. Згадаймо, що князь Володимир знайомився при виборі вірі також з мусульманськими посланцями. А в 14-15 ст. на півдні України сформувалась кримськотатарська мусульманська держава. Сьогодні в Україні проживає доволі багато мусульман. Вони самі нараховують понад мільйон своїх вірних. Вибачте, але ніяка євангельська Церква не може сказати, що в неї стільки своїх віруючих. Чи ми маємо право не звертати на них увагу? Тоді який же з нашого боку це буде об’єктивний погляд на релігійне життя в Україні?
Цікаво, що серед наших блогерів є одна мусульманка. Всі її статті під загальною назвою «Ламання стереотипів» викликають чи не найбільший інтерес та реакцію читачів серед всіх блогерів. І там ведеться дійсно цікава дискусія. На жаль, ніхто інший не є таким активним у відстоюванні своїх поглядів, як ця жінка.
Популяризація передбачає цілеспрямовану діяльність. Для нас цікавіше цілеспрямовано показувати особливість релігійності нашого народу, як вона історично розвивалася, які існували етапи, що було особливого і неповторного. Думаю, що популяризацію чогось варто шукати не в новинах РІСУ, аналітиці, інтерв’ю чи подібних матеріалах, а в зовсім інших розділах. 🙂
– РІСУ – це швидше майданчик для інформування та дискусії, або ж спроба сформувати певні релігійні традиції в Україні?
– РІСУ – це насамперед інформаційна агенція, яка має свій великий портал, де є місце і для інформування, і для дискусії. Ми однозначно не формуємо якісь релігійні традиції, бо цим мають займатися релігійні організації, Церкви. Ми можемо формувати певні суспільно-світоглядні традиції, бо як ЗМІ ми так чи інакше впливаємо на суспільство. Скажімо, ми формуємо толерантний погляд на оточення, на інших та їхнє право вірити по-іншому. В цій справі нерідко зустрічаємо опір. І що показово, часто саме ті, хто ще донедавна був на українських землях т.зв. нетрадиційними (як дехто каже — «сектантами»), тепер намагаються поширювати нетерпимість до тих конфесій, які сьогодні не є традиційними на релігійній карті України. Наприклад, євангельських християн часто обурює, що є певні організації, прихильні до православ’я, які вважають протестантів сектантами і борються з ними. Але досить часто апологети євангельського вчення наступають на ті самі граблі і намагають вплинути на законодавство, щоби обмежити діяльність нових релігійних рухів. Тоді в мене виникає запитання: чи не бояться вони, що слідом за тими, з ким борються, до сект зарахують і їх самих? Я, скажімо, за тверде виконання існуючого закону, без поблажок для тих священнослужителів, які мають VIP-прихожан і які можуть непокарано порушувати закон у тій чи іншій формі. Ми за традиції дотримання закону, але за свободу слова і поглядів.
– Оскільки ви активно працюєте з прес-відділами церков, питання наступне: чи можете ви констатувати підвищення професійного рівня цих прес-служб в останні часи? Чи є якась специфіка – регіональна/конфесійна?
– Однозначно, ми констатуємо покращення роботи церковних інформаційних служб. Знаємо, що й самі провідники Церков почали до цієї справи ставитися з більшою повагою. І це не було викликано лише тим, що потрібно оперативно реагувати на закиди суспільства, хоча і це вагомий чинник. Мені здається, що Церкви свідомо починають значно конструктивніше ставитись до ЗМІ, вбачають в них силу, яку можна використати на користь місіонерству, євангелізації, особливо в служінні з молоддю, інтелігенцією тощо.
Ми також помітили, що Церкви розуміють необхідність професійного підходу до медіа-служіння. Тому відкриваються журналістські факультети чи спеціальності в релігійних навчальних закладах (для високого професіоналізму їм ще багато потрібно працювати, але перші кроки вже зроблено), молоді богослови здобувають журналістську освіту у світських вишах. Дехто навіть їде закордон з цією метою.
Зокрема, великий досвід має римо-католицька школа журналістики. Ніяка Церква в світі не розробила такої кількості пастирських документів щодо мас-медіа, як РКЦ. І їх використовують не лише католики.
До нас також звертаються за допомогою у медіа-навчанні церков, і ми бачимо відчутні результати після цього. Так, понад рік тому ми створили при РІСУ «Школу PR-технологій» для церковних організацій. Наші фахівці, які курують цей напрямок, за рік об’їздили всю Україну, провели десятки курсів. Викладали у міжконфесійних групах зацікавлених осіб, так і на рівні семінарій та спеціальних загальноцерковних конференцій. Що приємно, цією темою цікавиться і молодь, і пастори і священики церков. Навіть деякі єрархи, єпископи були слухачами нашого курсу. Іноді ми в редакції називаємо це «пробудженням зверху», коли саме церковне курівництво розуміє важливість медіаосвіти і благословляє створення прес-органів як у центрі, так і регіонах. І ми спеціально не шукаємо зацікавлених, бо це не є основним напрямком роботи РІСУ, проте вони самі звертаються з проханням про допомогу. В абсолютній більшості це представники євангельських Церков. І тут є велика перевага міжконфесійної співпраці, адже коли тренери з різних конфесій в унісон працюють, то цим також показують, що ми можемо співпрацювати і допомагати один одному. Це допомагає руйнувати численні міжконфесійністереотипи.
І що маємо ми в результаті? Кращі новини та прес-релізи, набагато кращу можливість контактувати з церковними ньюзмейкерами в разі нашої потреби, а також дружні, партнерські відносини з релігійними організаціями.
Нерідко нас запрошують на церковні заходи для інформаційної підтримки. Ми навіть маємо приклад, коли наша колега допомогла одній Церкві знайти розуміння в тих ЗМІ, які спочатку ставилися до заходів цієї Церкви відверто войовничо. Професійний підхід журналістки допоміг не пересваритися з газетами, не купляти в них шпальти, не судитися з ними, а знайти в них друзів. Я, зокрема, категорично проти, щоби церкви купували шпальти в ЗМІ для розміщення статей про себе. Одна річ звичайна реклама якихось заходів, а інша річ – замовляння «джинси» або розміщення своєї. Це просто, бо купив і все. Але ж Христос не пропонував грошей чи інших матеріальних благ за те, щоби його люди слухали.
А щодо специфік — я би відзначив в першу чергу роботу прес-служби УПЦ (МП), яка причетна до найкращих релігійних медіа-проектів в Україні. Добре працюють інформаційні служби УГКЦ і деяких дієцезій РКЦ. При чому деякі єпархіальні прес-секретарі є взірцевими; в цих Церквах існують чудові церковні друковані видання, інтернет-ресурси чи телепроекти. Завжди активними є прес-служби УПЦ КП, найбільших євангельських об’єднань. Але навіть невеликі Церкви можуть мати хороші медіа-проекти чи навички роботи з місцевими медіа. Всіх важко перерахувати, бо всіх ми можемо і не знати особисто.
– Якими дослідницькими проектам займається РІСУ? Можливо, у партнерстві з УКУ…
– Дослідження, які ми робимо, мають журналістський характер. Багато років ми здійснюємо проект моніторингу релігійної свободи в Україні за сприяння Фонду підтримки демократії Посольства США в Україні. Нашими сталими партнерами у цій сфері є Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України та Інститут релігійної свободи. Ми досліджуємо українську духовну спадщину разом з працівниками Інституту літургіки УКУ та Національним музеєм у Львові. Ми почали займатися популяризацією релігійного туризму та паломництва Україною і вже знайшли цікавих партнерів, у т.ч. закордонних.
В планах ще є певні проекти, які напевно будуть мати успіх, але про них ще рано говорити.
Звичайно, що одним з наших найближчих партнерів є Інститут релігії та суспільства, проектом якого і є РІСУ. Цей науково-дослідницький заклад здійснює кілька цікавих проектів, які мають позаконфесійний характер, а тому ми їх інформаційно підтримуємо. Наприклад, видання сучасного суспільного вчення різних Церков України і суспільного вчення Отців Церкви. Співпрацюємо з Інститутом Екуменічних студій УКУ, зокрема фахівці з РІСУ викладають деякі дисципліни для студентів спеціальності релігійна журналістика.
Напевно вже багато хто чув про круглі столи РІСУ, присвячені темі «Релігія. Мас-медіа. Суспільство». Ми їх плануємо продовжувати і розвивати в регіонах, де буде в цьому потреба. Але насамперед нашим пріоритетним проектом є об’єктивна інформація про релігії в Україні.
– Ваш проект «Народний репортер» — хороша можливість для молодих журналістів. Чи користуються вони цією можливістю?
– Цей проект створювався в першу чергу для тих новин, які не підходять до формату основних новин РІСУ, але є цікавими. Наприклад, в кожному місті, на парафії відбуваються якісь цікаві речі,про які люди, навіть не маючи журналістських навичок, хочуть розповісти. За правилами у «Народному репортері» не має бути офіційних прес-релізів. А ось студенти там можуть практикуватися. І влітку цього року сюди надсилали свої матеріали молоді журналісти.
Правда, ми сподівалися більшої активності дописувачів. Але можливо ці новини не такі відомі, тому ще не всі потенційні автори про них знають. Проте ми буде активно розвивати і популяризувати цей напрямок вже в форматі нового порталу РІСУ, роботу над яким зараз поступово завершуємо.
До речі, про новий портал. Він забрав у нас багато сил, часу, але ми чим далі, тим більше задоволені своїм новим дитям. Новий портал відкриває величезні можливості краще представити релігійну палітру України. Поступово деякі наші підрозділи перетворюються в окремі підпортали. Наприклад, бібліотека чи розділ, присвячений релігійному туризму. Наші блоги за короткий час стали досить популярними і ми маємо з десяток нових авторів. До речі, тепер ми лише відкриваємо на прохання авторів для них блоги на РІСУ, а далі це повністю їх «канонічна територія».
Зараз для нас постали два важливі завдання: якнайшвидше перенести матеріали зі старого порталу на новий (це тисячі статей), а також «розкрутка» порталу (через тривалі технічні труднощі зі старим порталом і через перехід на новий наш рейтинг дещо впав).
Тому на РІСУ і молоді журналісти, і досвідчені аси можуть для себе знайти місце для самореалізації!
– Що для вас особисто означає християнство – складова Вашої професії чи щось більше?
– Я християнин від народження, так мене виховували. Навіть у радянські часи я не приховував свої погляди, зокрема, ніколи не брав участі у суботниках, які організовували в школі в суботу перед Великоднем, бо йшов святити пасхальний кошик. Слава Богу, що вчителі це розуміли. Більше того, коли ми з однокласниками йшли колядувати на Різдво (а це було у 80-х), то часто починали саме з домівок деяких вчителів. І ще до тепер я з ними найчастіше зустрічаюся в неділю в Церкві.
Свого часу я навіть думав іти вчитися в семінарію на священика, але все ж зупинився на фасі історика, про що не жалію. Тепер я поєдную журналістську діяльність з викладанням історії (тривалий час викладав історію Християнства в семінарії при монастирі, а тепер один з моїх колишніх студентів є настоятелем моєї парафії).
А на роботі я намагаюся бути не представником якоїсь конфесії, а журналістом, редактором, адміністратором. І цього вимагаю від своїх колег.
Таким чином, християнство для мене є дуже важливою складовою приватного життя, а однією з форм самовираження — професійна діяльність. Можна так сказати, що роботою я займаюся лише певну, хоч і велику частину свого життя, а християнином намагаюся бути завжди.
фінансово.
Щиро дякуємо!
