Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ІІІ тижня Великого Посту
Цей уривок із Євангелія від Марка — остання з п’яти розмов Ісуса з духовними керівниками народу в притворах Єрусалимського Храму (див. Мк 11, 27-33; 12, 1‑12; 13-17; 18-27; 28-34). Усі вони відбуваються на третій день Великого Тижня Господньої муки. Це був вівторок після Пальмової неділі, відколи Ісус урочисто в’їхав на осляті в Єрусалим. Отже, наближалася найважливіша подія нашого спасіння — Пасха Господа нашого Ісуса Христа: Ти недалеко від Божого Царства.
Потрібно було тільки наблизитись до Ісуса, щоб слухати і запитувати. Так і робив той єдиний з усіх книжників, адже спочатку слухав чотири промови Ісуса у Храмі, й лише потім запитав Учителя. Господь, відповідаючи йому, лише підтвердив те, чим єдиний із книжників жив на щодень: Слухай, Ізраїлю, … і будеш любити Господа Бога свого; слухай, Ізраїлю, … і будеш любити ближнього свого.
Усі дискусії врешті-решт зводяться до найголовнішої та неподільної в устах Ісуса заповіді любові до Бога і ближнього. Ця єдина заповідь є найбільшою з усіх, і здійснить її Божий Син на хресті розп’яття. Саме там, на Голгофі, дві окремі заповіді любові до Бога (Втор 6, 4‑6) і ближнього (Лев 19, 18. 34) Ісус об’єднує в одну. Адже Господній хрест — це вертикальна і горизонтальна балки, любов Бога і ближнього у жертві Христа: це більше за всякі всепалення та жертви.
Любов до Бога і до ближнього розпочинається у слуханні, а звершується у жертві Христа, яка є для нас першим взірцем: Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити. Ми любимо, бо він перший полюбив нас (1 Йн 4, 11. 19).
Запитай про ЛЮБОВ у Ісуса біля підніжжя Його розп’яття. Лише там ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має (1 Йн 4, 16).