Хочу з вами поділитися моїми пастирськими спостереженнями щодо практики Першого Причастя дітей і дорослих. Можливо, це допоможе комусь переосмислити справу. Може, у когось народяться ідеї, як краще помогти нашим новачкам у духовному житті.
Перша сповідь і в дітей, і в дорослих викликає чималий стрес. Що говорити? Як це буде? Як перебороти сором? Що подумає священик? Хотілося б очистити душу, але якось страшно! І от коли наближається цей день, ця година, цей момент, моя черга іти і посповідатися, серце калатає, ледь не вискочить з грудей. Та ось звершилося! Я посповіданий, на серці легко. Мої гріхи прощені!
Попереду Перше Причастя. Знову незабутні враження. Урочистість. Знову калатає серце, але тепер інакше, спокійніше, радісніше. Христос приходить до мене. Він зі мною і я з ним! Як прекрасний Гість моєї душі! Радість, піднесення тривають і протягом днів «Білого тижня», коли щодня Христос єднається з тобою, а ти — з Христом.
Певна складність виникає потім, після того, як емоції вляжуться. Настає літо, а потім осінь, зима і весна. Цей перший рік після першої Сповіді і Причастя нелегкий. Приходить спокуса трьох «З»: завчив, здав, забув. Або «спокуса вимитої свині», яка хоче повернутися до свого болітця. В наших географічних широтах нерідко трапляється, що Перше Причастя стає «святом прощання» з Церквою: було приємно познайомитись! До наступних зустрічей, буду нескоро!
Навіть якщо діти або дорослі залишаються в Церкві, приходять на Службу і навіть причащаються, їм дуже складно приступити ще раз до сповіді. Я помітив, що найважча не перша сповідь, а друга! Що маю говорити? Адже я вже все сказав на першій сповіді! У дорослих: порівняно з тими «крупнокаліберними» гріхами, що були до того, ці грішки, які є сьогодні, і гріхами назвати якось не дуже повертається язик. У дітей: я маю сповідатися вдруге, встигнути би тільки нагрішити!
Отже, є велика потреба введення першопричасників у практику регулярної сповіді й причастя. Важливо не відпускати ні дітей, ні дорослих після першої сповіді й причастя, а супроводжувати їх принаймні рік після урочистості.
З досвіду нашої парафії. Під кінець навчального року ми оголошуємо дітям, які приступили до Причастя, що на початку наступного навчального року ми проведемо для них реколекції. Йдеться про один інтенсивний день. Можна цей день розпочати з Літургії покаяння (з відповідною проповіддю) та сповіді. Потім агапа і далі щось цікаве і легке (якась забава, можуть бути інтеграційні ігри, танці, в нас відбувається екскурсія по монастирю і підземеллю). На кінець реколекцій ми оголошуємо, що під кінець року в нас буде виїзд за місто на весь день. Діти це пам'ятають і чекають весь рік на цей виїзд.
Перед виїздом ми хотіли, щоби діти посповідалися. І так вийшло, що ми не мали іншого часу, як запросити їх у той день, коли відбувалася перша сповідь молодших колег. Вийшло гарно. Вони побачили одне одного, були представлені одне одному, а потім посповідалися всі. Цікаво, що деякі діти, які приступили рік тому, зізналися, що весь навчальний рік не сповідалися і ця літургія їм допомогла подолати бар'єр страху та непевності.
Цьогоріч на кінець навчального року ми хочемо запропонувати дітям уже випробувану в інших парафіях практику дев'яти сповідей у першу п'ятницю місяця. Готуємо їм спеціальні сертифікати на відмітки про сповіді. Побачимо, як піде. Сподіваємося, що ця практика допоможе дітям набрати темпу регулярної сповіді.
Також бачимо, що ту саму проблему мають і дорослі. У регулярне життя Таїнствами їх треба ввести. Ми не відпускаємо їх після першого Причастя. Пропонуємо їм подальші катехизи. Ми вводимо їх у молитву. До цього часу їхні вуха були закриті. В думках вони мали одне: коли врешті можна зняти тягар гріха з душі, коли ви нас посповідаєте. І от, коли вони посповідалися, вони врешті відкривають очі і вуха, і починають цікавитися всім. Після Причастя ми пропонуємо дорослим введення у молитву: звичайну щоденну (зранку, ввечері, протягом дня, перед і після обіду), з Біблією, літургійну, з розарієм в руках, навколішки перед Пресвятими Дарами. А також готуємо їх до другої сповіді, розповідаючи їм про головні (кореневі) гріхи з прикладами з життя. Важливо, щоби той, хто готував цих людей до Першого Причастя, далі продовжував із ними підтримувати контакт.
Ще один спосіб затримати дорослих. Ми пропонуємо їм у наступному році після Причастя долучитися до групи, яку називаємо групою «Миропомазання». До цієї групи запрошуємо тих, хто ще не отримав це Таїнство, а також усіх, хто хоче відновити вже отримане Миропомазання. Наприкінці тим, хто вже був миропомазаний, ми пропонуємо відновити обітниці Хрещення і Миропомазання під час Літургії Слова, яка відправляється напередодні Миропомазання. Перед цим днем усі сповідаються. Натомість у день Миропомазання ті, хто не був миропомазаний, отримують це Таїнство. На Службі Миропомазання всі причащаються, і таким чином Євхаристія стає для всіх учасників групи вершиною християнського втаємничення. А як у вас?
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.